Використання цього капіталу призводило до будівництва там залізниць, засобів зв'язку, нових портів, металургійних та інших підприємств. Як пише «Експерт», немає сумнівів, що Франція, хоч і в скромних масштабах, сприяла також долученню мешканців своїх колоній до цінностей західної цивілізації.
• У багатьох країн, що зважилися на кардинальні реформи, пріоритетними питаннями є будівництво доріг і мостів, розвиток транспортних вузлів. Адже без розвинених і надійних транспортних артерій держава, яка має вигідне транзитне розташування, втрачає сотні мільйонів доларів щорічно. Тому не дивно, що саме дорожні будівельники є однією з найзатребуваніших професій останніх десятиліть.
У 50-ті роки минулого століття народи країн, що входили до колоніальної імперії Франції, розпочали боротьбу за незалежність, трагічним фіналом якої стала Алжирська війна 1954-1962 років. У 1960-1962 роках практично всі французькі колонії здобули незалежність. Так закінчився довгий і в основному конфронтаційний період відносин Франції з мусульманським світом.
Далі стратегія цих відносин визначалася вже іншими факторами. Франція була зацікавлена в тому, щоб зберегти свій вплив на мусульманські країни, підтримувати мир і стабільність біля своїх південних кордонів, і прагнула не допустити перетворення наявних там конфліктів на відкриту війну. Крім того, розвиваючи відносини співпраці з цими країнами, вона забезпечувала отримання необхідної їй сировини.
Пристрасті Середземномор'я
Серйозну увагу приділяє Франція Близькосхідному регіону та палестино-ізраїльському конфлікту. Її зовнішня політика в цьому напрямку була традиційно проарабською, що викликало велике роздратування ізраїльського керівництва. Франція висловлюється за створення незалежної палестинської держави.
Мабуть, єдина велика країна мусульманського світу в Середземномор'ї, з якою у Франції склалися непрості відносини — Туреччина. Вже багато років французи перешкоджають прийняттю Туреччини до Європейського Союзу, посилаючись на те, що вона допускає порушення норм демократії та прав людини.
Особливий інтерес у Парижа до розвитку відносин з мусульманськими країнами Північної Африки — Алжиром, Тунісом і Марокко. Йдеться не так про економіку, як про безпеку Франції, особливо враховуючи поширений у цьому регіоні, зокрема в Алжирі, ісламський фундаменталізм. Прагнучи сприяти розвитку країн Магрибу, Франція залучає до цього процесу Європейський Союз. У 1995 році спільно з Іспанією та Італією Франція стала ініціатором скликання конференції Середземноморських країн, започаткувавши так званий Барселонський процес, що має на меті створення «простору солідарності» між ними. У рамках розвитку цього процесу влітку минулого року Франція висунула новий проєкт — створення Середземноморського союзу (СС) на додаток до Європейського Союзу. Автором його був тодішній президент Франції Ніколя Саркозі, який обіймав тоді посаду міністра внутрішніх справ. На думку Саркозі, ЄС і СС зможуть у подальшому створити спільні інститути. Головною метою Середземноморського союзу мають стати: розвиток економіки та торгівлі, просування основоположних цінностей правової держави, захист навколишнього середовища та узгоджена імміграційна політика. Середземноморський союз, вважає Саркозі, може бути і альтернативою входженню до ЄС Туреччини. На саміті Євросоюзу в березні 2008 року французький проєкт схвалили, а офіційне його створення заплановано на липень.
Інші
Франція раніше за інші європейські держави відчула складнощі безпосереднього спілкування з людьми, що представляють іншу цивілізацію. Імміграція до Франції з її колоній розпочалася ще в XIX столітті. Продовжившись у подальший період, вона стала особливо відчутною після Другої світової війни. Відтоді масштаби її безперервно зростали. Офіційно чисельність іммігрантів у країні становить близько 5 млн осіб. Однак, за деякими підрахунками, їх у Франції сьогодні вже понад 6 млн осіб, що становить 10-12% її населення. І це досить відчутно, оскільки в переважній більшості випадків мігранти живуть компактно на околицях великих міст — Парижа, Ліона, Марселя, Страсбурга, Руана. У сільських районах налічується всього 3% іммігрантів. І хоча законом встановлено квоту на прийом іммігрантів лише у 25 тис. осіб, кількість їх безперервно зростає, особливо за рахунок приїжджих домочадців та високої народжуваності в мусульманських сім'ях.
У більшості випадків іммігрант-мусульманин — це людина без освіти та професії, яка погано знає французьку мову. Саме тому він займає найнижчу сходинку на соціальній драбині, виконуючи роботу, на яку не погоджуються французи. Відірваний від своєї батьківщини, він почувається невпевнено в незнайомому і часто ворожому йому світі. І в результаті інстинктивно шукає підтримку у своїх одноплемінників, замикаючись у колі своєї громади та дотримуючись вірності звичаям свого народу, які не завжди відповідають принципам, на яких ґрунтується французьке суспільство. Йдеться, зокрема, про становище мусульманських жінок, діяльність яких закони ісламу обмежують рамками сім'ї та наказують їм обов'язкове носіння хіджабу або пов'язаної особливим чином мусульманської хустки.
Бідність і вищий рівень безробіття серед іммігрантів порівняно з корінними французами (особливо це стосується молоді) породжує ворожість до суспільства, що їх прийняло, сприяє поширенню в їхньому середовищі злочинності та наркоманії. Часто навіть французькі поліцейські бояться з'являтися в іммігрантських кварталах. Про те, наскільки вибухонебезпечна обстановка в мусульманських кварталах, свідчать події 2005 року, коли смерть двох підлітків-арабів, які сховалися від поліцейських у трансформаторній будці та згоріли там заживо, призвела до справжнього бунту мусульманської молоді. У результаті було спалено майже 10 тис. автомобілів, пошкоджено понад 200 шкільних будівель та понад 200 державних установ.
Коли араб не полюбить нефранцуза
В останні два десятиліття у Франції активізувався іслам. На сьогодні це друга релігія в країні. У великих французьких містах діють п'ять соборних мечетей та понад 1.500 звичайних мечетей і молитовних будинків. Створюються численні ісламські організації, які сприяють посиленню общинної солідарності іммігрантів-мусульман і залучають до своїх лав молодь. Це Федерація мусульманського інституту Великої мечеті Парижа, Союз ісламських організацій Франції, який підтримує зв'язки з 250 мусульманськими асоціаціями країни, рухи «Табліг», «Молоді мусульмани Франції» та багато інших. Деякі з цих організацій фінансуються з-за кордону і пов'язані з іноземними ісламістськими центрами, в тому числі радикального спрямування.
Прагнучи ініціювати терпиме ставлення французького суспільства до деяких норм ісламу, Союз мусульманських організацій свого часу порушив гучні «справи про хустки». Французький закон забороняє носіння в середніх навчальних закладах будь-якої релігійної символіки, будь то мусульманська хустка, іудейська кіпа або великий християнський хрест. Тому було кілька випадків, коли дівчаток-мусульманок, які приходили в таких хустках, виганяли зі школи. Ці випадки викликали у Франції бурхливі суперечки, що свідчать про серйозне зіткнення республіканських принципів з інтересами мусульманської спільноти.
Слід визнати, що іммігранти мають привід ставитися вороже до французького суспільства, оскільки їм на кожному кроці дають зрозуміти, що вони чужаки. У Франції існує проблема побутового расизму. Свого часу відомий французький комік італійського походження Колюш сказав: «Француз — це іноземець, який не любить іноземців». Випадки дискримінації іммігрантів відбуваються на кожному кроці. За етнічною ознакою їм можуть відмовити в роботі, не пустити в кафе або на дискотеку. У Франції існує політична партія «Національний фронт», яка виступає або за повну асиміляцію, або за вигнання іммігрантів з країни, а її лідер Жан-Марі ле Пен навіть вийшов у другий тур президентських виборів у 2002 році, що шокувало не тільки французів, але й європейців.
Десять департаментів на одного асфальтоукладальника
Однак французька влада розуміє, що без робочих іммігрантських рук країні не обійтися. Тому, відмовившись від асиміляції, вони прагнуть поступової інтеграції мігрантів у французьке суспільство. Іммігранти користуються такими ж громадянськими, соціальними та економічними правами, що й громадяни країни. Для них створюють курси вивчення французької мови, школи зі спеціальними програмами навчання тощо. Цими проблемами займаються спеціальний департамент Міністерства праці та солідарності, Фонд соціального сприяння іноземним робітникам, Фонд соціальних дій, Бюро з міжнародної міграції, інші організації. Французький уряд здійснює цілу низку заходів, спрямованих на створення «французької моделі інтеграції». Це завдання покладено на Міністерство соціальної діяльності та інтеграції та вищу раду з інтеграції при уряді Франції.
Незважаючи на існуючі труднощі, не можна сказати, що інтеграційна політика французької влади щодо іммігрантів безуспішна. Відособленість мусульманської громади поступово долається. Сьогодні іммігранти — це вже не тільки некваліфіковані робітники, але й чиновники високого рангу, журналісти, вчені, бізнесмени, письменники, артисти, музиканти, спортсмени. Серед них можна назвати префекта Бегага, актрису Аджані, футболіста Зідана та багатьох інших. Новим феноменом французької культури стала самобутня література іммігрантів, музика в стилі рай. Однак історія свідчить, що процес взаємодії цивілізацій потребуватиме ще чимало часу та зусиль з обох сторін.