Ангела Меркель підтверджує, що оселедець традиційного слабкого посолу можна їсти без побоювань
Під впливом сонця, ультрафіолетових променів, вітру та морських хвиль пластик, потрапляючи у воду, поступово розпадається на найдрібніші частинки та утворює тонкий шар чужорідної маси, що плаває на поверхні океанів та морів. Особливо небезпечними стають ці мікроскопічні відходи з часом, перетворюючись на своєрідні накопичувачі отруйних речовин.
Фрагменти пластикового сміття опиняються в шлунках птахів та мешканців морської безодні. Риба, яка потрапляє на наші тарілки, харчується тим же. Але не всі види риби однаковою мірою поїдають пластик. До цього висновку прийшли вчені Інституту полярних та морських досліджень імені Альфреда Вегенера (AWI) в Бремерхафені, що входить до Об'єднання імені Гельмгольца.
У центрі актуального дослідження біологів опинилися такі види, як скумбрія, камбала, оселедець, атлантична тріска та йоржоватка. Загалом було обстежено близько 300 риб. З особливою увагою вчені поставилися до вмісту шлунків риби, промисел якої ведеться в Північному та Балтійському морях.
Рекордсменом з поглинання пластику виявилася атлантична скумбрія. У шлунках 13 з 30 скумбрій океанологи виявили наявність полімерних мікрочастинок. А от в оселедця залежно від пори року пластику в шлунках не було взагалі. «Очевидно, причина криється в звичках харчування певних видів риб», – припускає біолог та керівник дослідницького проєкту Гуннар Гердтс (Gunnar Gerdts).
Скумбрія ласує мальками риби-голки та, ймовірно, приймає пластикові частинки, що плавають на поверхні, за здобич. Подібність з мальками пластикових волокон, виявлених у шлунках скумбрії, на думку вчених, підтверджує це припущення. Риба, яка віддає перевагу полюванню на глибині, набагато рідше заковтує небезпечні відходи.
В результаті дослідження біологам не вдалося виявити жодних підтверджень тому, що при поїданні полімерних відходів риба чимось захворювала. Безрезультатним виявився і пошук передбачуваних шкідливих наслідків для людини, яка вживає в їжу «нерозбірливу» скумбрію та іншу «сумнівно» харчуючу рибу.
«Більша частина мікроскопічних частинок осідає в травному тракті», – пояснює експерт AWI Ларс Гутов (Lars Gutow). Перед вживанням у їжу рибу потрошать, що допомагає запобігти потраплянню пластику на наші тарілки. Ось тільки все ще нез'ясованим залишається питання, чи встигають токсичні речовини, що накопичилися в полімерних мікрочастинках, потрапляти в кровоносну систему риби та як це може позначитися на організмі людини.
Друге дослідження, проведене вченими, підтвердило, що ще одна група, найбільш схильна до ризику поглинання мікропластику, – це безхребетні молюски. Вони мешкають у прибережному середовищі та у великій кількості поїдають водорості, липка поверхня яких вкривається рясним шаром полімерних частинок.
Для лабораторних досліджень біологи обрали літорину, яка вважається делікатесом. Корм для берегової равлики вчені позначили флуоресцентною фарбою та з'ясували, що шкідливі речовини надовго в організмі молюска і не затримуються зовсім – природним шляхом вони виводяться назовні разом з неперетравлюваними залишками корму.
Отже, за здоров'я можна не боятися? Стопроцентної гарантії вчені поки дати не можуть. Адже ще невідомо, як себе почуватимуть і тварини, і люди після тривалого та масового вживання цієї ризикованої їжі.