Парламент Італії схвалив реформу освіти
З тим, що реформувати систему вищої освіти в Італії необхідно, згодні й противники тих конкретних заходів, прийняття яких вдалося добитися уряду Сільвіо Берлусконі. А заходи ці передбачають, зокрема, скорочення кількості університетських курсів, злиття невеликих університетів, скорочення сум грантів, збільшення ролі приватного сектору та обмеження терміну перебування ректорів на своїх посадах.
Все б нічого, але в кінцевому підсумку уряд має намір за рахунок подібних заходів заощадити близько дев'яти мільярдів євро. Саме на останнє й наголошують противники проекту, нагадуючи, що Італія й без того витрачає на освіту менше 5% ВВП – менше, ніж багато інших розвинених країн. Подібна економія, як побоюються в Італії, може призвести до втрати 130 тис. робочих місць у сфері освіти.
Підстави для тривоги справді є. За даними Організації економічного співробітництва та розвитку (OECD) на одного студента в Італії витрачається 8725 доларів, а у Великобританії, наприклад, 15447 доларів. Однак якщо грошей немає, збільшити цей показник можна, скоротивши кількість студентів. До чого, судячи з усього, й прагне уряд, відкрито заявляючи про намір закрити невеликі університети, що розплодилися останніми роками. Та й у Великобританії, треба зауважити, не все добре.
В італійського уряду просто немає іншого виходу, окрім як скорочувати державні витрати всіма доступними методами – у 2011 році борг країни досягне 118% ВВП. Це найгірший показник в єврозоні після Греції. Урізання витрат на освіту – лише частина заходів, які вживаються в цій галузі.
Але не лише бажанням економити пояснюється наполегливість кабінету Берлусконі у продавлюванні реформи. Уряд має намір змінити саму філософію, яка лежить в основі системи вищої освіти країни. За словами міністра освіти Маріастелли Джельміні, необхідно повернути університетським дипломам повагу, зробити так, щоб їхні власники стали знову цінуватися на ринку праці. Наразі багатьом випускникам потрібні роки, щоб знайти роботу (безробіття серед молоді сягає 25%).
Італійські університети, прямо скажемо, давно не вважаються в Європі передовими. Цьому сприяє і їхня переповненість. За даними OECD, в Італії на одного викладача припадає 19,5 студента, тоді як по країнах OECD загалом цей показник становить 15,3.
Щоб змінити ситуацію, уряд, як підкреслює Джельміні, має намір покласти в основу принцип, згідно з яким університети будуть підтримуватися залежно від результатів їхньої діяльності. Викладачі в усьому світі не дуже люблять подібний підхід. Можна згадати, яке невдоволення профспілок викликав намір Барака Обами поставити зарплату вчителів хоча б у часткову залежність від успіхів учнів.
Той факт, що Берлусконі вдалося продавити реформу, очевидно, пояснюється усвідомленням італійцями кризи, в якій опинилася вища школа. Система вищої освіти в європейських країнах давно вже перетворилася на щось малозрозуміле – 30-річні студенти нікого не дивують. Чому вони вчаться, не завжди ясно, важко зрозуміти й те, навіщо вони це роблять. Зв'язок освіти з ринком праці стає гіпотетичним. Якщо називати речі своїми іменами, університети перетворюються на якісь відстійники для безробітної молоді, яка не хоче братися за брудну роботу, що дістається приїжджим. Дипломи перестають мати взагалі якесь значення. Це явище, властиве не лише російській дійсності.
З політичної ж точки зору, прийняття реформи є помітним успіхом Сільвіо Берлусконі, який останнім часом пережив непрості випробування.
Навряд чи варто сумніватися в тому, що іншим розвиненим країнам доведеться наслідувати приклад Італії – і витрати на освіту треба буде скорочувати, і саму систему перебудовувати.
Тимофей ЗАБРОДОВ.
