Чеський замок Опочно кілька разів переходив із рук власників в управління держави
Як зазначає «Радіо Прага», у Чеській Республіці під терміном «реституція» мається на увазі повернення власності, націоналізованої або конфіскованої в період з 25 лютого 1948 року по 1 січня 1990 року, її колишнім приватним власникам, церквам та іншим установам.
Йдеться про нерухомість, втрачену через еміграцію або в результаті експропріації без компенсації; про націоналізацію, здійснену всупереч чинному на той час законодавству; про націоналізацію за договором купівлі-продажу, укладеним на явно невигідних умовах. Повернути об'єкти нерухомості зобов'язана була не лише держава, а й ті люди, які купували їх у держави протягом багатьох років.
Однак повернення власності в результаті реституції після 1989 року часто призводило до багаторічних судових тяжб, деякі з яких тривають і донині. Повернення власності ускладнювалося, наприклад, необхідністю для співвітчизників мати постійне місце проживання в Чехословаччині, пізніше – Чеській Республіці. Цю умову було скасовано в 1994 році Конституційним судом, однак умова наявності чеського громадянства залишилася.
Однак частіше, ніж питання наявного громадянства заявника, у суперечках про реституцію піднімається інша тема: чи мав заявник або його предки громадянство Чехословаччини на момент конфіскації власності. Так, реституційні дебати між родинами Гратцінгерів за будинок у Ліберці та Полацкі за віллу в Пишелі закінчилися лише в 2002 році в Європейському суді з прав людини в Страсбурзі.
Чеська влада відмовилася йти назустріч заявникам, оскільки останні мали лише американське громадянство. Велика палата Страсбурзького суду відхилила скаргу на тій підставі, що умова громадянства не є осудливою з точки зору Конвенції про права людини.
Питання про громадянство також відіграло важливу роль у випадку нащадка однієї з найвідоміших чеських аристократичних родин, Франтішека Олдржиха Кінскі. Він прагнув повернути сімейне майно оціночною вартістю до 40 мільярдів крон. У 2001 році РАЦС (чеськ. matrika) у Празі 1 видав йому довідку про чеське громадянство, але в лютому 2004 року Міністерство внутрішніх справ ЧР постановило, що довідка недійсна. Однак міський суд у Празі скасував внутрішнє рішення в січні 2007 року, і Кінскі залишився громадянином Чехії.
Інша суперечка, в якій важливу роль відіграло питання про чехословацьке громадянство графа Уго Сальма, дійшла аж до Конституційного суду. Граф – член родини, яка вважалася однією з найбагатших у регіоні Бланенсько до Другої світової війни. У 1997 році міський суд Праги постановив, що Сальм отримав свідоцтво про чехословацьке громадянство після війни, але помер до того, як отримав документ. Однак п'ять років потому тодішній міністр внутрішніх справ Станіслав Гросс вирішив інакше, і Вищий адміністративний суд зробив те саме.
Незважаючи на те, що вердикт МВС ЧР було скасовано Конституційним судом у серпні 2005 року, навесні 2006 року міністерство повторно видало негативне рішення та відкликало свідоцтво про громадянство. Процес реституції – а йдеться про шість тисяч гектарів землі, лісу та замку в м. Раєц-над-Світавою – було призупинено. Родина Сальм наразі очікує чергового рішення Конституційного суду за однією з численних поданих скарг.
Конституційний суд кілька разів втручався в закон про реституцію. Так, у березні 1999 року суд скасував частину закону про позасудову реабілітацію, що дозволило здійснити реституцію національних пам'яток культури. Наприклад, Лобковицький палац у празьких Градчанах у результаті перейшов до нащадків первісних власників.
Одним із найуспішніших героїв реституційних тяжб є рід Коллоредо-Мансфельдів: окрім замку в м. Добржиш у регіоні Пршибрамсько, вони отримали 17 тисяч гектарів землі. Спочатку замок Опочно в регіоні Рихновсько також відійшов родині в результаті затяжної суперечки, але після негативного рішення Конституційного суду архітектурну пам'ятку все ж залишили в державній власності. Однак суперечка щодо внутрішнього оздоблення приміщень триває; Конституційний суд прийняв рішення відкрити замок для громадськості у 2020 році.