Віденці інстинктивно відчувають, що кав'ярні – це абсолютно особливі місця, де можна без поспіху провести весь день
Відень має блискучу славу одного з найтворчіших міст світу. Він дав нам Моцарта (народився у Зальцбурзі) та Фрейда (народився у Фрайбурзі, нині Чехія), і десятки інших геніїв. Сьогодні Відень не такий помітний у світі і не має енергетики Берліна чи багатомовної культури Лондона. Але він зберіг дещо інше, притаманне лише йому: лінь або, я б сказав, «продуктивне неробство». Я кажу це як комплімент, оскільки цей особливий рід ліні вартий захоплення.
Під час одного з моїх недавніх приїздів до Відня ми сиділи в кафе (де ж іще?!) з давно живущою в цьому місті Дардіс Макні, редакторкою онлайн-газети The Vienna Review («Віденський огляд»).
– У Відні бізнес – зовсім не бізнес і ніколи ним не був, – каже вона мені так, ніби це – найочевидніша річ на світі. – У Відні саме життя – це бізнес. Ви можете багато років знати людину і зовсім не уявляти, чим вона заробляє собі на життя.
– Про це не прийнято питати?
– Ні, справа не в тому, що не прийнято, – пояснює Макні. – Тут про це просто не говорять. Люди говорять про те, де вони провели минулу відпустку; про те, що вони бачили в театрі або який фільм подивилися; про те, що вони читали або яку лекцію прослухали; про те, що вони виявили якийсь новий ресторан.
У Відні ніхто нікуди не поспішає. Цілеспрямованість, яка в інших місцях викликає захоплення, тут радше удостоїться похмурого погляду. Культура – ось що має значення в цьому місті. Оперні театри та концертні зали сприймаються не як примха еліти, а як невід'ємна частина життя. Георг Ян, шеф віденського бюро інформаційного агентства «Ассошіейтед прес», з неприхованим сумом розповідає мені, як він за службовим обов'язком кожного сезону пише огляди нових прем'єр. Однак усі ці тексти зникають без сліду: ледве якась газета чи сайт їх опублікує.
– Для всього решти світу це «опера-шмопера», але тільки не для Відня. Тут немає такого поняття – «опера-шмопера», – говорить Ян. – Людям тут справді є до неї діло.
За його словами, у Відні неможливо дістати квитки до опери, вони завжди розпродані. І ще він розповідає про те, як австрійський уряд витратив 700 млн євро (майже 800 млн доларів) на будівництво оперного театру десь у чорта на рогах. В Австрії, каже він, і особливо у Відні, «мистецтво – це релігія».
Відень незмінно потрапляє на верхні позиції в рейтингу міст, найбільш зручних для життя, і обходить таких грандів комфорту як Копенгаген, Цюрих та Нью-Йорк. При складанні рейтингу консалтингова компанія Mercer враховує такі показники, як здоров'я, щастя та якість життя городян. Хоча Відень тепер не дає світу нового Моцарта або нового Клімта і втратив заразливу енергію культури іммігрантів, яка могла б сприяти виникненню нових течій у мистецтві, у місті, як і раніше, напрочуд потужно розвиваються музика та театр.
Епіцентр віденського «продуктивного неробства» – це, безсумнівно, кав'ярня. Подібно до концертних залів цього міста, кав'ярня – це світський собор, інкубатор ідей, інтелектуальне перехрестя, а якщо коротко – така ж невідчужувана частина душі міста, як яблучний штрудель.
Честь винаходу кав'ярні належить не Відню. Перший заклад такого роду у світі виник у Константинополі (нині Стамбул) у 1554 році. Перша європейська кав'ярня з'явилася століттям пізніше, коли заповзятливий молодий чоловік на ім'я Джейкоб відкрив у англійському Оксфорді заклад, у якому подавали «гірке чорне пійло». Однак саме Відень довів ідею кав'ярні до досконалості, підняв її на належну висоту.
Віденська кав'ярня – це класичний приклад «третього місця» (ще два – це дім і робота). Це неофіційний, нейтральний майданчик для зустрічей. Уявіть собі нью-йоркський ресторанчик-дайнер, паризький книжковий магазин або британський паб. Треті місця – це притулки, «тимчасові світи в межах звичайного світу», як висловився один учений муж.
Моя улюблена кав'ярня у Відні – кафе «Шперль» (Café Sperl). Тут усе дихає історією. Саме в кафе «Шперль» художник Густав Клімт оголосив про створення Сецесіону в 1897 році і започаткував таким чином власний рух у сучасному мистецтві – віденський модерн (Сайт кафе «Шперль» не підтверджує цю інформацію. Наприкінці XIX – на початку XX ст. тут справді збиралися архітектори та художники, які створили віденський Сецесіон, наприклад, Коломан Мозер і Йозеф Ольбри, і музиканти, у тому числі Франц Легар та Імре Кальман. До Першої світової війни кафе також було улюбленим місцем австрійських військових. – Ред.).
Сьогодні «Шперль» залишається благословенним куточком, який обійшли стороною спроби оновлення. Жодного світлодіодного підсвічування. Жодного бездротового інтернету. Жодних приторно люб'язних бариста. Тільки прості дерев'яні кабіни та буркотливі офіціанти. В одному кутку примостився більярдний стіл. Поруч – газети, що висять, за давньою традицією, на дерев'яних штангах.
Я провів у кафе «Шперль» чимало годин, віддаючись типово віденському заняттю – сидячи і думаючи ні про що і про все. З часом у віденській кав'ярні відбувається щось дивне. Воно не те щоб розтягується. Його просто стає так багато, що його можна спокійно витрачати. Його так багато, що воно втрачає значення і має таке ж відношення до вашого звичайного дня, як супутники Юпітера.
Ще одна дивина віденської кав'ярні полягає в тому, що й кава, власне, майже не має значення. Не нею пояснюються ті іскри творчості, які спалахують під склепіннями цих закладів; залишимо на волю інших суддів вирішувати, чи сприяє кофеїн грі уяви, чи, навпаки, перешкоджає їй. Але якщо не кава, то чим же тоді можна пояснити заряд творчої плідності, притаманний атмосфері кав'ярні? Прислухайтеся уважно – і ви почуєте відповідь. Ледь чутні голоси випадкових співрозмовників, шелест перегортуваних газетних сторінок, брязкіт столових приборів.
Коли ми думаємо про ідеальне місце для роздумів, ми уявляємо собі якісь тихі куточки, але зовсім тихі – не означає найкращі. Дослідники з Університету штату Іллінойс з'ясували, що люди, які зазнають впливу помірного рівня шуму в 70 децибел, показують більш серйозні успіхи на іспитах, що потребують творчого мислення, ніж ті, хто зазнавав впливу сильного шуму або перебував у повній тиші. Помірний шум дозволяє нам зануритися в той стан розуму, який здатний до творчих проривів, підсумували автори дослідження.
Більшість мешканців Відня не потребує подібних досліджень, вони їм ні до чого. Відняни інстинктивно відчувають, що кав'ярні – це цілком особливі місця, де щасливо, продуктивно і без метушні можна провести цілий день. Вони також знають, що лінощі – може й гріх, але при розумному поводженні можуть перетворитися на чесноту. У цьому сенсі відняни – найчеснотливіші люди на світі.