Про свої права, зокрема й на можливість самостійно розраховуватися в магазині, американські інваліди по зору заявили ще навесні 2002 року. За словами адвоката американської ради у справах сліпих Джеффрі Ловітскі, незрячим покупцям, які не мають можливості відрізнити однодоларову банкноту від стодоларової через їх однакові розміри, доводиться покладатися на безкорисливість персоналу магазинів. Деякі незрячі американці вдаються до певних хитрощів, щоб самостійно визначити номінал купюри. Наприклад, член ради у справах сліпих Мелані Брансон розповіла суду, що вона по-різному згортає гроші: купюри в один долар залишає в розгорнутому вигляді, п'ятидоларові банкноти згортає навпіл по горизонталі, десятки – по вертикалі, а $20 – вчетверо. Спеціальні ж електронні пристрої для визначення банкнот, за відгуками громадян, для сліпих надто повільні та ненадійні, до того ж ще й дорогі. І, незважаючи на те, що випадки обману сліпих покупців, за словами Джеффрі Ловітскі, у США дуже рідкісні, сліпим доводиться зазнавати маси незручностей і принижень, звертаючись по допомогу до перехожих. «Це вкрай несправедливо, що моїм підопічним доводиться покладатися на чесні наміри людей, яких вони ніколи раніше не зустрічали, і не знати, чи правильно їм дали решту, – заявив адвокат. – Зміна форми купюр надасть сліпим більшої незалежності». Рада запропонувала владі на вибір урізноманітнити банкноти за розміром, забезпечувати їх опуклими крапками або рельєфним друком.
Сподівання адвоката на надто бідні за різноманітністю долари, здається, не залишили байдужим федерального суддю Джеймса Робертсона, який минулого тижня задовольнив позов американської ради у справах сліпих і зобов'язав владу внести відповідні зміни до дизайну доларових купюр. Не змогли його переконати й заяви юристів уряду про те, що «зміна розміру купюр або їх структури ускладнить мінфіну роботу із запобігання підробкам».
Як випливає з вердикту судді, «з більш ніж 180 країн, які випускають паперові гроші, лише США друкують банкноти, ідентичні за розміром і кольором у всіх своїх різновидах, а більш ніж у 100 державах купюри залежно від номіналу розрізняються за розміром або мають інші особливості, які дозволяють їх розрізняти на дотик». На думку судді, подібна світова практика показує, що запропонована американськими незрячими адаптація національної валюти для інвалідів цілком можлива.
Досі єдиним приводом зміни вигляду національної валюти американців була лише боротьба з фальшивомонетниками. У 1990 році на банкнотах з'явилися мікродрук і нитки безпеки, у 1996-му збільшилися зображені на купюрах портрети, і долари стали «чутливими» до інфрачервоного світла. До 2003 року, коли з'явилися перші кольорові купюри номіналом $20, використовувалися лише різні відтінки зеленого. З 2006 року жовтий, червоний та оранжевий кольори розфарбували й десятидоларову банкноту. Розмір же самих банкнот не змінювався з 1929 року, коли єдиний стандарт американських грошей зменшили на 30% з метою скорочення витрат на їх друк та захисту від підробки.
Здається, американські чиновники не горять бажанням розщедрюватися, оскільки, за їх підрахунками, переробка валюти в інтересах сліпих влетить бюджету в копійчину. Відповідна модернізація обладнання оцінюється в одноразову витрату від $75 до 178 млн, крім того, $50 млн знадобляться щорічно на виробництво купюр різних розмірів. Однак, на думку судді, витрати на зміну купюр, які задовольнять вимоги позивачів, не перевищать 5% від сьогоднішніх витрат мінфіну на друк американських грошей. І такі втрати він вважає обґрунтованими.