У тій чи іншій формі примусова праця використовується у всьому світі та практично у всіх країнах, незалежно від форми їхньої економіки. Росія в цьому плані не виняток. На думку експертів, у цій країні проблема трудового рабства нерозривно пов'язана з припливом мігрантів із республік колишнього СРСР. Так, за останні роки в Росії склалася досить тривожна ситуація. За даними опитувань, що проводяться фахівцями, примус є невід'ємною частиною звичайного трудового досвіду багатьох іноземців, які прибувають до цієї держави на заробітки.
«На даний момент причин поширення рабства в Росії кілька, - каже голова Міжрегіональної правозахисної Асоціації «АГОРА», кандидат юридичних наук Павло Чиков. - І якраз, передусім, це багатомільйонна армія нелегальних мігрантів. Необхідно зрозуміти, що це - величезна маса робочої сили, яка ніяк не захищена. Природно, у потенційного роботодавця виникає величезне бажання нею скористатися. На жаль, ні правоохоронні органи, ні профспілки, ні суд, ні адвокат у кримінальних справах захистити їх не в змозі». Саме з цієї причини повідомлення про те, що рабську працю використовують на своїх підприємствах недобросовісні роботодавці, надходять із завидним постійством. Особливо, якщо справа стосується рибодобувних підприємств на Далекому Сході.
Наприкінці листопада 2006 року заступник начальника «Центру Т» ГУ МВС РФ по Далекосхідному федеральному округу Петро Нехорошков на брифінгу в Хабаровську офіційно заявив журналістам про те, що ряд рибодобувних компаній Далекого Сходу, які наймають на роботу приїжджих, не виконують перед ними свої зобов'язання. «Останнім часом особливо часто стали надходити повідомлення про те, що в рибодобувній галузі використовується рабська праця». За його словами, рибодобувні компанії Сахаліну і Примор'я використовують в основному працю громадян України. «З людьми укладають контракти, в яких одним з головних пунктів значиться велика заробітна плата, - пояснив Петро Нехорошков. - Але коли працівників доставляють на Далекий Схід, у них забирають документи і, застосовуючи фізичну силу, змушують працювати на компанію з видобутку і переробки риби, а грошей не платять». За словами Нехорошкова, люди не мають можливості повідомити про себе родичам, тому що постійно знаходяться в морі. Звичайно, іноді вони заходять на напівстихійні стоянки, де поповнюють запаси палива і продовольства, але потім знову вирушають на риболовецький промисел.
«Такий вид злочинів новий, і з'явився в нашому регіоні не так давно, - пояснює начальник прес-служби регіонального ГУ МВС Росії по Далекосхідному федеральному округу Лариса Шкіль. - Якщо раніше мігрантська праця була характерна в основному для ринку інтимних послуг, то зараз ця проблема повернулася до нас іншою стороною - рибалок наймають на роботу, обіцяючи велику зарплату, а в результаті вони залишаються покинутими в тисячах кілометрів від рідного дому». Однак, за словами Шкіль, рибальське рабство ще не набуло масових масштабів, і правоохоронні органи, у свою чергу, вживають усіх заходів для того, щоб подібного роду злочини не отримали масового поширення. «Так, це новий вид злочинів, - продовжила начальник прес-служби. - Але, як і при виникненні іншої злочинної діяльності, правоохоронні органи роблять все для того, щоб регулярними перевірками звести до мінімуму подібні випадки».
«Спеціальні перевірки та розкриття подібного роду злочинів здійснюють представники оперативно-розшукової частини, які спеціалізуються саме на рибодобувній галузі, - розповідає прес-секретар УБЕЗ УВС Приморського краю Євгенія Соковішина. - Якщо говорити про жителів регіону, то, як правило, людей запрошують працювати моряками на суднах, укладають з ними фіктивні договори, і після закінчення плавання зароблених грошей робітники, природно, не отримують». Однак перевірки на суднах, за словами Соковішиної, можуть здійснюватися лише в тому випадку, якщо в міліцію надійшла заява від потерпілих. «Люди скаржаться один одному, що їх обдурили, але до представників правоохоронних органів не йдуть, - поскаржилася вона. - Тому ми постійно даємо в різних ЗМІ оголошення про те, щоб люди не боялися йти в міліцію. Чим більше буде таких перевірок, тим більша ймовірність того, що правоохоронним органам вдасться припинити діяльність експлуататорів».
У регіональному УБЕЗ визнали, що ті роботодавці, яких вдалося затримати, проходять як обвинувачені, здебільшого, за ст.156 КК РФ («шахрайство»). «Про статтю «використання рабської праці» мови немає, - пояснила Соковішина. - Взагалі, досить важко знайти організаторів (директорів таких компаній), тому що ці підприємства часто незаконно зареєстровані де завгодно і на кого завгодно».
За словами представника правозахисної організації «АГОРА» Павла Чикова, за прикладами використання безкоштовної робочої сили не обов'язково їхати на Далекий Схід. «Навіть у столиці, в межах МКАД є маса точок, де мігранти пропонують свою працю, щодня ризикуючи потрапити в рабство, - пояснив правозахисник. - Статті Кримінального кодексу Росії «Торгівля людьми» та «Використання рабської праці» не працюють в принципі. Заборону на рабство та зобов'язання створювати умови, що гарантують свободу від нього, Росія взяла на себе, вступивши до Ради Європи та ратифікувавши Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод у 1998 році. Але, на жаль, дані зобов'язання на практиці, як правило, не виконуються».
Як розповів Країні.Ru керівник прес-служби Департаменту з боротьби з організованою злочинністю та тероризмом Євген Артемов, кількість порушених справ за ст. 127 КК РФ («незаконне позбавлення волі») у 2005 році порівняно з 2004 значно зросла. «Якщо у 2004 році таких злочинів було зареєстровано вісім, то вже у 2005 році їх стало 20. За багатьма з них вирок уже винесено, а деякі досі залишаються на розгляді в судах». Однак, на думку експертів, навіть необізнаним з цією проблемою людям зрозуміло, що кількість зареєстрованих злочинів на тому ж Далекому Сході суттєво відрізняється від того, що відбувається насправді.
Якщо говорити про рибальське рабство в Далекосхідному регіоні, то це далеко не перший такий випадок. На початку цього року з'ясувалося, що 25 українських рибалок, які приїхали у 2005 році на Далекий Схід за роботою та гарною зарплатою, опинилися в становищі арештантів на судні, що займалося незаконним ловом крабів. «Вони зазнавали фізичного та психологічного насильства: у робітників відібрали паспорти, змушували харчуватися сирою рибою і дозволяли спати раз на два дні, - розповів журналістам на тодішній прес-конференції в Женеві представник Міжнародної організації з міграції (МОМ) Жан-Філіпп Шозі. - При цьому їх примушували працювати по 18 годин на день, по шість-десять місяців не платили зарплати і морили голодом. Їх врятувала чиста випадковість». Коли браконьєрське судно «Первореченськ» було зупинено та конфісковано російськими прикордонниками біля узбережжя Сахаліну, там виявили напівмертвих від виснаження рибалок, замкнених у трюмі разом із незаконним уловом.
Слідство встановило, що на «Первореченську» всі іноземні громадяни опинилися випадково, обманним шляхом. Була відпрацьована ціла схема поставки робочої сили. В українських великих містах - Києві, Одесі, Маріуполі, Миколаєві та ін. люди укладали трудові договори з посередниками та роботодавцями, згідно з якими їх працевлаштовували на іноземні судна. Обов'язково обумовлювалася і заробітна плата - в межах $1.600. За умовами контракту моряки зобов'язані були прибути до Южно-Сахалінська за свій рахунок. Після цього їх відвозили на «Первореченськ». Як розповідали звільнені моряки, керівництво стверджувало, що судно працює на законних підставах і здійснює легальний промисел крабів. Але згодом люди зрозуміли, що їх змушують займатися браконьєрством, викрадаючи крабів у чужих водах. Виловлених крабів поміщали в чани із забортною водою, після цього «Первореченськ» зустрічався в морі з іншими суднами, куди перевантажувався улов і потім транспортувався до Японії. За свою нелегку морську працю «раби» не отримували ні копійки, а бунтарів морили голодом і спрагою.
«Закономірно, що рабство процвітає в «сірих» сферах економіки з високими прибутками при мінімальних витратах - це будівництво, сільське господарство, рибодобувна та рибопереробна галузі, - пояснив Павло Чиков. - Саме в даних галузях контроль держави мінімальний. Приваблюють людей зазвичай саме обіцянкою великих грошей. Відбирають паспорт, мотивуючи необхідністю реєстрації, і відвозять подалі від транспортних розв'язок. У випадку з Далеким Сходом - взагалі в море, звідки люди не можуть повідомити про те, що потрапили в біду».
На думку Чикова, захистити права цих людей ззовні неможливо. «Потрібна якісна оперативна робота відповідних служб, які знають, де і в який час відбувається помітне збільшення зайнятості людей у «сірому» сегменті ринку праці. Розпочати розслідування правозахисники та правоохоронні органи можуть лише за наявності фактів заяв самих потерпілих. Для них це пов'язано з численними витратами, особливо, якщо це нелегальні мігранти. Самі вони можуть захиститися лише шляхом створення неформальних об'єднань, що нагадують профспілки».