Паневежис за останні 16 років втратив 30 тис. жителів
Як зазначає Deutsche Welle, схожі негативні тенденції спостерігаються і в інших містах Литви – наприклад, у Вісагінасі. Населення цього міста скоротилося з 29 554 осіб у 2001 році до приблизно 19 тисяч у 2016 році. За словами професора Богуслава Гружевського, голови литовського Інституту дослідження ринку праці, в результаті еміграції жителів Литви кількість працездатного населення зменшується, країна втрачає привабливість для потенційних інвесторів.
«Еміграція молоді, як правило, приносить із собою скорочення числа платників податків, що болісно відчувають на собі великі регіони та міста. Раптом може виявитися, що для того, щоб підтримувати міську інфраструктуру – наприклад, дороги, опалення, освітлення – муніципалітетам ледь вистачає фінансових коштів», – розповідає Гружевський. Тим не менш, за словами співрозмовника, незважаючи на активну еміграцію, економіка країни поки зберігає свою привабливість, що підтверджують і економічні показники першої половини 2017 року.
Слова Богуслава Гружевського про еміграцію підтверджує градоначальник Паневежиса, мер Рітіс Рачкаускас, який вказує на те, що діючим у місті компаніям не вистачає не лише кваліфікованих спеціалістів, а й некваліфікованої робочої сили. Рачкаускас підкреслює, що проблема еміграції стосується не лише його міста, а й усієї країни. «Для того щоб утримати жителів у місті, ми намагаємося створити хороші умови для підприємців, допомагаємо міським училищам готувати потрібних спеціалістів, на нестачу яких скаржиться бізнес», – розповів Рітіс Рачкаускас. Крім цього, за словами мера, влада докладає зусиль для того, щоб зробити місто більш затишним і комфортним.
Журналісту вдалося зв'язатися з кількома жителями Паневежиса, які вирішили поїхати з рідного міста. Аушра Насявічене з Паневежиса поїхала 20 років тому, зараз вона живе і працює у Вільнюсі. За її словами, перша хвиля жителів почала покидати Паневежис після того, як закрилися промислові підприємства. У 2006 році припинив своє існування один із найбільших заводів у країнах Балтії з виробництва кольорових кінескопів для телевізорів – «Ekranas», на якому працювало понад 4000 осіб. Після того, як закрився завод, з міста пішло ще кілька підприємств, і для людей не залишилося робочих місць.
Насявічене стверджує, що з кінця 2010 року місто потроху оживає, розвивається, повертається промисловість – але вже пізно, люди поїхали. «З Паневежиса до Англії поїхало п'ятеро моїх родичів, троє з них уже встигли створити сім'ї, в яких народилося четверо дітей. Дві мої сестри поїхали до Вільнюса, третя до Каунаса», – розповідає Насявічене.
Тайдас Дребіцкіс, інший наш співрозмовник, жив і працював в Іспанії, там створив сім'ю з жінкою, яка також емігрувала з Литви. Кілька років тому Тайдас повернувся до Литви. Дребіцкіс стверджує, що він вирішив емігрувати, тому що хотілося фінансової незалежності від батьків і було цікаво побачити світ.
«Повернутися ми з дружиною вирішили з дуже простої причини – у нас росли діти, і нам не сподобалося, що вони почали забувати рідну литовську мову і спілкуватися лише іспанською», – розповів Тайдас. Через дефіцит робочих кадрів, за словами Тайдаса, у роботодавців у Литві можна тепер вимагати більшу зарплату – вони тепер охочіше йдуть на компроміс. «Інша справа, що варто вибратися в неділю в центр міста на прогулянку, і вам зустрінуться переважно пенсіонери», – коментує Дребіцкіс. Сам Тайдас, однак, не виключає, що в майбутньому, коли підростуть діти, він з дружиною знову поїде жити і працювати в Іспанію.
Ромас, який погодився поговорити з журналістом, з Паневежиса поїхав 14 років тому – і теж в Іспанію. «Поїхав я тому, що місто було сумним, нудним, друзі дитинства хто поїхав, хто спився, а хто став дрібним злочинцем. Мені таким ставати не хотілося, ось я і поїхав в Іспанію. Зараз у мене тут уже і дім, і сім'я», – розповів Ромас. За його словами, до Литви він приїжджає рідко, раз на кілька років. Ностальгії, з якою борються багато інших емігрантів, Ромас не відчуває. Він упевнений, що дім у людини там, де їй добре і комфортно жити.