Тема першого випуску «Мостів» була обрана вічна – про рівноправність статей (у сенсі – Ч/Ж). До речі, спробуємо відповісти на це питання в дещо іншій інтерпретації: яка підлога краща – паркетна чи бетонна? Здоровий глузд підказує – дивлячись для чого і де! Але, як правило, здоровий глузд – рідкісний гість на ток-шоу...
Отже, в основі обговорення лежить питання наявності чи відсутності в Україні нерівноправності жінок. Відправною точкою були статистичні дані: серед безробітних – до 80% жінок, заробітна плата яких становить близько 75% зарплати чоловіків; в органах влади жінки становлять не більше 10% і так далі. Цифри ці не нові, та й не надто вони змінювалися протягом останніх років. Так було, так є. Питання тільки в тому, чи буде так завтра?
На це питання і намагалися знайти відповідь головні герої передачі (вони ж «експерти»). А це були: голова Національної ради жінок України, прес-аташе посольства Німеччини, радник з гендерних питань Програми розвитку ООН і «чоловік для противаги» – заступник голови Києво-Святошинської райради.
Отже, на законодавство нарікати не доводиться – з цим були згодні всі учасники передачі. Конституція у нас хороша, і 24-та стаття (та сама, про рівні права) жива-здорова. Зійшлися на тому, що треба активніше залучати жінок до політики (щоб рухати Конституцію в життя).
Українські жінки не самотні у своєму прагненні довести свою «рівність». Німецька гостя – прес-аташе Німецького посольства – навела цікавий приклад. У Німеччині було проведено опитування громадської думки на тему: «Чи можете ви уявити жінку-канцлера?» Отже, 98% німців відповіли на це питання позитивно. Здавалося б, радіти треба. А ні! Справа в тому, що сама постановка подібного питання спочатку принижує жінку.
Що стосується нашої ментальності, то злий жарт вона грає саме з жінками. Справа в тому, що змалку мами готують для дівчаток «шлях до відступу». Для хлопчика виходу немає – що б не сталося, він повинен працювати і заробляти собі (і своїй сім'ї) на життя. Дівчинка ж, якщо буде погано вчитися, мало що втратить – зате вона буде хорошою мамою. Так, самі того не бажаючи, мами послаблюють здоровий кар'єризм і потяг до змагання у маляток. А в результаті занадто часто ми чуємо істерико-патетичне: «Я всю себе присвятила родині!» Так часто, що мимоволі закрадається блюзнірська думка – а, може, і присвячувати було нічого? Навчальні заклади також поступово впливають на гендерну нерівноправність. Починаючи з горезвісного «Мама мила раму» (а чому, власне, мама?) і закінчуючи тим, що більшість назв професій – інженер, лікар, програміст тощо – чоловічого роду.
Тож правий радник (радниця?) з гендерних питань Програми розвитку ООН – починати гендерне виховання треба з дитсадка-школи-інституту.
Як кажуть в Одесі: «Ну, шо я можу сказати...». Найприємніше враження залишила іноземка. Манера ведення розмови, відкритість, розкутість, тверезість суджень дають нам фору в ...надцять балів. У зв'язку з цим у мене виникла пропозиція для наших телевізійників. Давайте наслідуємо пораду Михайла Задорнова: візьмемо на Заході кредит і наймемо на ці гроші їхніх же експертів. Нехай вони перед нами в телевізорі матроський танець «Яблучко» виконують і розповідають, як нам з нашими проблемами впоратися. А то ні теми вибрати, ні конструктивних пропозицій «народити», ні публіку повеселити у нас щось не виходить. Хоча, якщо бути до кінця відвертим, розповідь міністра оборони Фінляндії (він у них – пані була) про те, як російський генерал Грачов, випивши горілки, почав цілувати її спочатку в руки, потім у щоки, а після і зовсім перейшов на «прямий поцілунок» (цитата!), мене зацікавила. Шкода, що кінцівку зустрічі військових міністрів не дали дослухати. Вирізали. Залишили, мабуть, для іншого ток-шоу.