Цей безпрецедентний криз створив не лише нові проблеми, а й загострив старі суперечності, що існують серед країн-членів Дублінської угоди у сфері розподілу переселенців з гарячих точок планети.
Хто, скільки і чому повинен прийняти біженців – від солідарного вирішення цієї проблеми ЄС далекий зараз як ніколи. Які країни найбільше постраждали від кризи? Який вплив мало б на країни Євросоюзу введення обов’язкової кількісної схеми прийому та розміщення мігрантів? Чи справді Європі загрожує «загибель» від нового «навали варварів»?
Портал Swissinfo.ch опублікував ряд наочних інтерактивних схем та інфографіків, які можуть стати джерелом виваженої та незалежної інформації для роздумів. Пропонуємо увазі читачів скорочений варіант матеріалу.
Нинішній, 2015-й рік напевно увійде в історію як період безпрецедентної міграційної кризи на південних та південно-східних кордонах Європи. Ніколи ще потоки вимушених переселенців, які прагнуть будь-якою ціною дістатися до європейських країн, не були такими численними. Станом на вересень 2015 року через Середземне море до Європи дісталося майже 350 тис. осіб, що порівняно з аналогічним періодом 2014 року становило приріст у 60%.
За інформацією Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй у справах біженців (УВКБ / UNHCR), переважна більшість цих людей становлять так звані «особи, які потребують захисту та допомоги». Насамперед, це вимушені мігранти, які покинули регіони, що відрізняються особливо нестабільною військово-політичною обстановкою, включаючи Афганістан, Сирію, де триває громадянська війна, та Еритрею, країну з жорстким диктаторським режимом.
Загалом за останній рік у Європі було зареєстровано понад 660 тис. біженців, які подали офіційні клопотання про надання притулку. Востаннє з такою кількістю вимушених мігрантів Європа стикалася в середині 1990-х рр. під час війни в Югославії. Разом з тим ситуація з біженцями може бути дуже різною залежно від країни.
У той час як Німеччина очікує до кінця року прибуття до 800 тис. біженців – що було б у чотири рази більше, ніж у 2014 році – Швейцарський Федеральний секретаріат у справах міграції (SfM) очікує, що у 2015 році у Швейцарії буде подано 29 тис. клопотань про надання статусу біженця (у 2014 році цей показник становив 23 770 клопотань). Для порівняння: наприклад, побачити, що у 1991 та 1999 роках у Швейцарії було подано близько 40 тис. клопотань про надання притулку.
Навряд чи є випадковістю той факт, що найпопулярнішим маршрутом серед біженців, які прагнуть потрапити до Європи, став саме шлях через Балкани. За останні місяці морські кордони Європи стали для нелегальної міграції значною мірою непроникними. Тому Балканський маршрут залишається єдиною реальною альтернативою, навіть незважаючи на те, що ЄС продовжує вкладати значні кошти у зміцнення прикордонного режиму на своїх сухопутних кордонах.
Так, наприклад, європейський ексклав Сеута вже відділений від Марокко огорожею з колючого дроту довжиною 8 км. Туреччина відділена від Греції системою прикордонних укріплень протяжністю 12,5 км, а від Болгарії її відділяє «антиміграційний вал» довжиною, ні багато ні мало, 30 км.
За даними журналістського міжнародного консорціуму «The Migrants Files», будівництво такого роду укріплень вже обійшлося в 77 мільйонів євро. Всім зрозуміло, зупинити потоки біженців не в змозі жодні паркани, тим не менш, за останні місяці одразу кілька європейських країн заявили про намір посилити прикордонний режим і продовжити будівництво укріплень на своїх кордонах.
Різні країни по-різному підходять до проблеми потоків біженців. Німеччина, наприклад, відкрила свої кордони (потім, правда, відповідно до Шенгенської угоди, запровадивши на своїх південних кордонах тимчасовий режим прикордонного контролю) і звернулася до інших країн із закликом проявити солідарність. Крім того, Берлін тимчасово припинив процедуру реадмісії (висилки) біженців із Сирії до країн, які, згідно з Дублінською процедурою, були формально країнами їхнього першого прибуття до ЄС.
Тим самим, однак, сама Дублінська угода була поставлена Німеччиною під сумнів, відповідно до якої біженцями мали б займатися Італія та Греція. Однак Німеччина вирішила тимчасово заплющити очі на Дублінську угоду, що є дуже символічним, оскільки саме ця країна у 2014 році перебувала в Європі на першому місці за кількістю висланих біженців (на другому місці – Швейцарія).
Східноєвропейські країни, зі свого боку, демонструють непохитність. Угорщина, наприклад, на територію якої щотижня прибувають тисячі біженців, останніми днями докладала зусиль для повного закриття своїх кордонів. Крім того, угорська влада фактично блокувала біженців на вокзалах.
Словаччина виявила готовність приймати біженців – але лише християнського віросповідання. Болгарія останніми днями різко посилила режим прикордонного контролю. Крім того, Угорщина збирається побудувати на кордоні з Сербією стіну завдовжки одразу 175 км. Болгарія має намір спорудити додаткові укріплення завдовжки 130 км уздовж свого кордону з Туреччиною.
У Швейцарії націонал-консервативна Швейцарська народна партія (SVP/UDC), найсильніша партія в країні, вимагає кинути армію на зміцнення прикордонного режиму. У кантоні Тічино консервативна партія «Lega dei Ticinesi» («Ліга громадян Тічино») вимагала повного закриття швейцарсько-італійського кордону. Всі ці та багато інших подібних подій піддаються різкій критиці з боку правозахисних організацій.
Статистика, однак, показує, що пропозиції «вислати всіх» і «закрити кордони» не завжди надходять із країн, дійсно серйозно порушених проблемою біженців та вимушених мігрантів.
Зіткнувшись із справжнім міграційним хаосом, Європейський Союз в останні роки активно шукає хоча б якесь рішення, яке влаштовувало б усіх членів ЄС, було б справедливим, адекватним і розрахованим як мінімум на середньострокову перспективу. А поки сотні біженців опиняються в Угорщині без допомоги, грошей, перспектив. Як показує практика, країни східної Європи серед вимушених мігрантів «котируються» не дуже, зате найпривабливішими для них є, з великим відривом, Німеччина, а потім Швеція.
Багато біженців докладають величезних зусиль, щоб не потрапити «на олівець» до влади цих країн, тому що в іншому випадку вони відразу стали б суб'єктом Дублінської угоди про країну першого в'їзду. Ціла група країн ЄС на чолі з Німеччиною, тим часом, все голосніше вимагають кардинального перегляду самих основ Дублінського законодавства та створення більш сучасної та справедливої схеми розподілу біженців по країнах-учасницях цього договору. Тим самим ця проблематика найпрямішим чином зачіпає і Швейцарію.
Існує пропозиція запровадити систему твердих квот, які б розраховувалися на основі таких показників, як ВВП даної країни Європи, чисельність населення та рівень безробіття. Йдеться і про можливе запровадження системи санкцій проти країн, які відмовляються відповідати новій схемі.
Шанси на визнання як особи, «яка потребує особливої допомоги та захисту» виглядають залежно від країни Європи по-різному, передусім тому, що в кожній країні свій підхід, свої масштаби та критерії. У 2014 році позитивне рішення за клопотаннями про надання притулку отримав майже кожен другий (47%) біженець. Якщо порівнювати з 2013 роком, то ми отримаємо приріст у розмірі 12 відсоткових пунктів.
Швейцарія, якщо вірити даним Євростат, належить до числа країн з однією з найвищих квот (70,5%) позитивних рішень за клопотаннями про надання притулку або про визнання як «тимчасово прийнятого». Лідером є Болгарія (94,1%), а замикає список Угорщина (9,4%), оскільки в цю країну в переважній більшості намагаються потрапити біженці з Косова, офіційно вважається «безпечною країною».
В європейських країнах проблема біженців веде до виникнення серйозних економічних, політичних та суспільних складнощів, багато держав виявляються просто не в змозі керувати потоком вимушених мігрантів. Зростають і ксенофобські настрої.
Однак не треба забувати, що на даний момент, за даними УВКБ, 86% усіх біженців у всьому світі проживають у країнах, що розвиваються, а не в Європі. У Лівані, наприклад, біженці вже складають 25% від загального населення країни, у відсотковому співвідношенні ця квота перевершує відповідний шведський показник у 12 разів. За останні роки кількість одних лише сирійських біженців, що осіли в сусідніх країнах, досягла 4 млн осіб. Як показує статистика, основний потік вимушених мігрантів до Європи навіть не добирається.
Дюк-Кван НГУЕН, Штефанія ЗУММЕРМАТТЕР.
Переклад Ігоря ПЕТРОВА.