Справа в тому, що в Західній Європі складання родоводів стало надзвичайно модним захопленням. Донедавна генеалогічні дослідження були широко поширені лише в США, що не дивно для нації іммігрантів, якій для самоідентифікації потрібно з'ясування власного коріння. Останніми роками Європа в цьому плані дедалі більше стає схожою на Америку: великий приплив іммігрантів та збільшення мобільності населення зробили широко затребуваними послуги приватного детектива. Особливо у Франції, що пов'язано зі специфікою французького законодавства про успадкування майна.
Церква генеалогії
За три дні у виставкових залах на Порт-де-Шампере в Парижі побували понад п'ятнадцять тисяч відвідувачів (ціна вхідного квитка чимала – 10 євро). Було засновано єдину Спілку синдикатів професійних фахівців із генеалогії Франції. Підбили підсумки генеалогічного чемпіонату, який проходив по всій П'ятій республіці; його переможець отримав чек на суму 1.700 євро та грант на стажування у травні наступного року у святе святих любителів родоводів – Genealogical Library у Солт-Лейк-Сіті в Америці.
«За найприблизнішими оцінками, до 800 тис. французів захоплюється сьогодні генеалогічними дослідженнями, – сказав «Итогам» Жан Луї Бокарно, ведучий постійної передачі про генеалогію на популярному паризькому радіоканалі Europe 1. – Причин такого інтересу до свого коріння багато. Це і промислова революція, що знищує селянські традиції, і масовий вихід мешканців із села до міста, і зростання числа іммігрантів та відповідно змішаних шлюбів, багатонаціональних сімей... Сучасний світ так швидко змінюється, що люди бачать у сім'ї головний, чи не єдиний оплот їхньої впевненості в завтрашньому дні. А сім'я – це частина єдиного клану, могутнього роду, членом якого хоче відчувати себе кожен із нас. Крім того, із запровадженням 35-годинного робочого тижня у французів з'явилося більше вільного часу, щоб сходити до бібліотеки, поритися в архівах, відвідати батьків, зустрітися з близькими...»
Звичайно, у XXI столітті люди не можуть жити згідно з патріархальними традиціями, але генеалогічні дослідження примиряють з минулим сьогодення, дозволяють нам краще зрозуміти і сучасність, і нас самих у ній. Якщо раніше феномен масового захоплення генеалогією був притаманний Америці (тільки через Інтернет регулярно шукають своє коріння 54 млн. американців), то сьогодні «вірус родоводів» перекочував через Атлантику в Старий Світ, передусім до Франції. Наприклад, коли 13 липня 2001 року нащадки Альбера де Венабля, який вирушив разом із Вільгельмом Завойовником у 1066 році підкорювати Англію, зібралися на сімейний з'їзд у Нормандії, їх виявилося близько тисячі.
І справді, парадокс: попри традиційне неприйняття французами всього, що хоча б поверхово, дотично пов'язане з Америкою, у деяких сферах життя нащадки галлів дедалі більше стають сьогодні схожими на янкі. Скажімо, у тому, що стосується генеалогічного хобі. Понад 50 тис. французів регулярно сплачують внески у Французькій федерації генеалогії. Ця організація об'єднує 160 асоціацій дослідників родоводів із 400 інших генеалогічних структур, що існують у П'ятій республіці.
На виставці в Парижі було виставлено понад п'ятдесят стендів, що представляли найбільші генеалогічні фірми та асоціації. Зокрема й експозиція «Церкви святих останніх днів», тобто мормонів, які вважаються неперевершеними світовими авторитетами в генеалогічній галузі. Фахівці з американського штату Юта приїхали на бієнале вперше, і їхня поява викликала далеко не однозначну реакцію у французів, які зі скепсисом ставляться до нетрадиційних релігійних організацій.
«Поява мормонів у Парижі не має нічого спільного з прозелітизмом, – поспішив загасити пристрасті Мішель Сементарі, президент Французької федерації генеалогії. – Мормони цікавлять нас лише як найперші у світі професіонали від генеалогії».
Мормони вже багато років фіксують на мікрофільми книги записів актів цивільного стану на всіх континентах. У їхніх архівах, що зберігаються в Солт-Лейк-Сіті в величезному бетонному бункері, зібрано досьє на три мільярди мешканців нашої планети. Не лише живих, а й тих, хто вже далеко. Мормони не приховують, що їхня мета – охрестити, хоча б заочно, відповідно до їхнього обряду всіх людей, включно з мертвими. «Чесно кажучи, – говорить Сементарі, – мені ні жарко, ні холодно від того, що десь за тридев'ять земель моїх давно спочилих предків посмертно зарахували до мормонів, зате за мене провели гігантську архівну роботу і виявили таку інформацію про мою сім'ю, яку сам я ніколи б не знайшов».
Займаються цією «богоугодною» справою «святі останніх днів» абсолютно безкорисливо. За прикладами далеко ходити не треба. Мій добрий паризький знайомий Петро Шидивар, відомий у середовищі російської та української еміграції музикант, кілька років тому звернувся до мормонів по генеалогічну допомогу. І ось, завдяки американцям із Юти виявилося, що в мого друга, який свого часу поїхав на Захід із радянської Одеси, благородне князівське коріння. Виявляється, далекий пращур Петра-П'єра був родом з Угорщини, нащадки ж його роз'їхалися по всьому земному шару й мешкають тепер як у СНД, так і в Німеччині, Франції, Америці та навіть в Австралії та Аргентині.
За допомогою мормонських комп'ютерів Шидивар не лише встановив зв'язок із, здавалося б, втраченими назавжди родичами, а й з'ясував принагідно генеалогічне коріння своєї дружини, у якої, як вдалося достеменно дізнатися, дідусь і бабуся кочували Сибіром в одній театральній трупі із самим Юлом Бріннером, американським актором російського походження.
Тим, у кого дефіцит родичів або кому не пощастило з предками, теж не варто засмучуватися. Спеціально для них зовсім нещодавно з'явився новий розділ психології під назвою психогенеалогія. Її «біблією» стала книга французького психолога Анн Анселен-Шютценберже «На жаль, мої предки». Цей бестселер, що вийшов сімнадцятьма виданнями накладом 300 тис. примірників, перекладений сімома мовами.
«Кожен з нас тією чи іншою мірою несе по життю чемодани своїх предків, – каже Анн Анселен-Шютценберже. – Якщо в одних родичі, як з'ясовується під час генеалогічних розкопок, були людьми обдарованими, заповзятливими або навіть відомими, то в інших – сірими, невдачливими або навіть злочинними. Бували випадки, коли, побудувавши своє генеалогічне дерево, люди жахалися, впадали в меланхолію... Ось тут і потрібна допомога фахівців. Не кажучи вже про те, що генеалогічні пошуки можна довіряти лише справжнім професіоналам. Занадто багато шахрайства з'являється там, де є запах грошей».
Далі буде.