Мисливці за трупами
Іншими словами, мормонів можна вважати генеалогічними меценатами, а для багатьох професійних архівних дослідників по обидва боки Атлантики розробка на замовлення родового дерева вже давно перетворилася на статтю доходу. Пошуки родичів можуть стати заняттям вельми прибутковим, якщо врахувати, що після смерті рідні найчастіше залишається спадщина. Часто спеціаліст з генеалогії є чимось середнім між мисливцем за скарбами і нотаріусом, плюс ще темперамент детектива й посидючість історика. Варто лише померти самотній людині, як пінкертони від родоводів тут як тут. А якщо до того ж померлий не залишив заповіту або нотаріус не в змозі визначити особу спадкоємців, взагалі починається ціла катавасія.
Так, у Франції закон дозволяє пред'являти права на спадщину навіть родичу в шостому коліні. Інакше кажучи, за вдалого збігу обставин можна отримати капітал відійшлих до праотців внуків ваших двоюрідних бабусь чи дідусів, якщо в цих далеких родичів немає прямих спадкоємців. Звичайно, чимала частина спадщини відходить державі у формі податку. Але якщо людина була багатою, все одно залишається непоганий капіталець, і від 10 до 50% від нього може дістатися тому мисливцеві за родоводами, який першим винюхав цікаву справу й почав пошуки спадкоємців. Тому спеціалісти з генеалогії намагаються «підгодовувати» похоронні контори. «Граки» – так їхніх працівників називають у Франції – неминуче першими дізнаються про смерть потенційних клієнтів. Ось і платять архіваріуси від генеалогії своїм людям у похоронних конторах. Розмах цього хабарництва такий, що явище вже неможливо ігнорувати.
«Наша конфедерація не має ні поліцейських повноважень, ні будь-яких можливостей контролю, які дозволяють заборонити нашим членам отримувати гроші за різного роду послуги, які вони надають, – змушена констатувати Неллі Шевальє-Росіньоль, генеральний делегат Конфедерації професіоналів ритуальних послуг. – Так, за обов'язком служби ми зобов'язані зберігати конфіденційність. Але при цьому жоден законодавчий акт не забороняє співпраці наших спеціалістів зі спеціалістами з генеалогії».
А як же моральний кодекс професії? Втім, це високе поняття стає недоречним, коли генеалогія з захоплення перетворюється на бізнес. Від $20 до $75 на годину беруть за генеалогічні послуги професіонали в Америці. Враховуючи нинішній високий курс євро по відношенню до долара, у Франції аналогічні тарифи часом бувають ще вищими – до 100 євро за годину консультації.
Адреси «генеалогічних кабінетів» можна без труднощів знайти як на рекламних шпальтах газет, так і в Інтернеті. Скажімо, на одному зі спеціалізованих сайтів висить інформація, що в замку Боннво в Бретані проходить по вихідних спеціальний генеалогічний семінар для початківців. Якщо ви вирішили зупинитися на вікенд у шато, треба заплатити за два дні 264,6 євро. У бажаючих навчитися розшукувати прадідів браку немає – бізнес на родоводах іде жваво.
У Франції опанувати це ремесло не так уже й складно, враховуючи численність усіляких казенних папірців у країні, яка подарувала людству слово «бюрократія». По-перше, це Livret de famille – так звана сімейна книга, без якої неможливо уявити жодного французького вогнища. Ця маленька щільна книжечка була введена в обіг у 1877 році, відтоді вона передається в кожній сім'ї з покоління в покоління, дістаючись у спадок неодмінно старшому з нащадків. Ну а по-друге, існує безліч й інших, давніших документів: метричних книг церковних парафій, муніципальних протоколів, кантональних реєстрів...
У нашій вітчизні, враховуючи бурхливу історію останнього століття, з подібними паперами справа стоїть складніше. Проте, як стверджує мій друг-архіваріус, незважаючи на революції та бунти, на архівному фронті в нас усе гаразд. Подекуди зберігаються метричні книги аж з 1703 року.
Тож якщо ви загорілися ідеєю розшукати у своїй рідні прапрадіда-пірата чи прабабусю – імператорську фрейліну, не все ще втрачено. Але врахуйте, якщо ви спуститеся по вашому родовідному генеалогічному дереву в глиб віків, цілком можете виявити, що в усіх людей спільний предок. Принаймні, так стверджує французький учений Бернар Дерріда.
За запропонованим ним сценарієм достатньо повернутися назад лише на 76 поколінь, щоб знайти спільного предка людства, по-науковому Most Recent Common Ancestor – найбільш ранній спільний предок. Враховуючи, що одне покоління – це приблизно тридцять років, виходить, що біологічний Адам – назвемо нашого суперпращура так – жив приблизно 2.300 років тому. Усе виглядає надто спрощено? Найімовірніше. Але при цьому яка реклама генеалогії!