Талонами на обід можна оплачувати не лише щоденний похід до кафе з колегами, а й виходи до ресторану в будь-який інший час
Коли в 1962 році Жан Борель, намагаючись врятувати від розорення свій ресторан L’Auberge Express неподалік від Єлисейських полів, запропонував клієнтам платити йому з коштів, які видаються підприємствами на обід, він не підозрював, що через п'ятдесят з невеликим років день народження цього винаходу відзначатиме вся країна. Як зазначає RFI, талони на обід користуються всенародною любов'ю – ними можна оплачувати не лише щоденний похід до кафе з колегами, а й виходи до ресторану в будь-який інший час доби та тижня, і навіть під час канікул.
Щоб отримувати талони, потрібно числитися робітником або службовцем французького підприємства. Волонтери теж можуть опинитися серед щасливців, але лише за добровільним рішенням самого підприємства. Талони не покладаються працівникам великих підприємств, які мають власну їдальню. Харчуватися в їдальні вигідніше, але не так цікаво, як у кафе, яке ти можеш обрати за власним бажанням. Ремісники та інші приватні підприємці самі є своїми роботодавцями і права на талони теж не мають. І все ж система справедлива: директор підприємства може скористатися талонами, лише якщо його працівники теж мають цю можливість.
Кількість виданих талонів визначається кількістю робочих днів, за умови, що співробітник працював у ці дні і до, і після обіду. Не враховуються при цьому ні відпустка, ні відрядження (коли обіди та вечері оплачуються роботодавцем з іншого бюджету), ні дні, пропущені через хворобу. Вартість талону на кожному підприємстві різна, але не перевищує десяти євро. Зате талони можна об'єднувати, щоб заплатити за більш рясне застілля. Закон при цьому не дозволяє платити одразу великою кількістю талонів, але ресторатори часто заплющують на це очі.
З талонів не можна отримати здачу грошима, або обміняти їх на гроші. Володіння ними – справа добровільна, талони потрібно офіційно попросити у роботодавця, але можна і відмовитися від них. Щоправда, вигоди в цьому немає жодної, тому що вимагати відшкодування у вигляді надбавки до заробітної плати неможливо. Кожен власник талонів також має право піти до супермаркету або іншого продуктового магазину, щоб відоварити їх. Список продуктів, які можна купити на талони, обмежений. На них, наприклад, не продадуть спиртне, зате в кафе в денне комплексне меню часто входить келих вина.
Ресторатори та власники магазинів, у свою чергу, теж повинні погодитися на оплату талонами. Зазвичай вже на дверях кафе, ресторану або бакалії можна прочитати «Ми приймаємо талони на обід». А відвідувач може поставити запитання ще до того, як сяде за столик.
Талони стали частиною повсякденного життя французів. Обираючи нове місце роботи, жителі Франції неодмінно довідуються, чи покладаються їм талони або їдальня, і якщо покладаються, то на яку суму. Це питання важливе і може переважити у виборі, особливо у великих містах, де щоденний обід у кафе за власний кошт виростає у значну суму.
Талон відіграє і важливу соціальну роль, він – один із видимих свідчень інтегрованості в суспільство. У паризькому метро нерідко можна бачити, як пасажири дарують талони бездомним. А бездомні, у свою чергу, вже звично звертаються до перехожих – «Трохи дріб'язку або талон на обід».
Зате сам винахідник талону, Жан Борель, не знав, що його вигадка перетвориться на соціальне завоювання. «Для мене це було маркетинговим засобом, – розповідає він радіоканалу France Inter. – Я вигадав ці талони на обід як маркетинговий засіб. У мене було дуже мало грошей, я щойно запустив свій ресторан біля Єлисейських полів, і три місяці потому мені потрібно було на сотню більше клієнтів на день. У мене навіть не було коштів, щоб їх надрукувати, я пішов умовляти сусідні підприємства з аркушами різнокольорових рулонів для квитків у кіно. Рулон жовтого паперу – це були талони по два франки, рулон зеленого – по три, червоного – по чотири і фіолетового – по п'ять. Результат виявився фантастичним. У 1977 році, коли я поїхав з Франції, талони існували вже у восьми країнах.
Талон на обід – це дрібниця, хто завгодно міг його вигадати. А от дійти до уряду і вмовити його, щоб з талонів не брали ні податків, ні соціальних зборів, ось це вже міг не кожен! У Франції мені для цього знадобилося п'ять з половиною років і 1942 ділові зустрічі. Зате в США за 10 років я взяв участь у 6000 конгресах, представив п'ять законопроектів у Конгрес, і я програв у Сенаті в день власного народження всього на один голос, 9 квітня 1989! Ось чому США мають рекорд харчових отруєнь у світі! Тому що в Америці люди беруть із собою ланч-бокс, як колись у Франції, і цей ланч-бокс ви виймаєте з холодильника о шостій ранку, а потім ця курка і цей майонез подорожують у метро та в поїзді, і опівдні все це вже абсолютно неїстівне. Я – вбивця! Це мені не вдалося вмовити президента Рейгана, це моя вина!»
Борель не був у повному сенсі слова першим винахідником. Ще до нього до тієї ж ідеї прийшов один британський лікар. Щоб забезпечити персоналу своєї лікарні правильне харчування, він домовився з кількома рестораторами, що ті будуть годувати в обмін на оплачені ним талони. Але вік талону по праву відраховується не від того року, коли ідея народилася в голові Бореля або іншого винахідника, а з 1967 року, коли уряд Помпіду надав цій ідеї законодавчі рамки. Згідно з прийнятим законом, талон ставав справжнім платіжним засобом, а роботодавець отримував за нього податкові пільги.
У 2014 році у Франції також були введені електронні талони, що спростили систему оплати та підрахунків. Країна, в якій талон був винайдений 50 років тому, однією з останніх у світі змінила паперовий носій на картку з чипом.