Згідно з правом загального доступу, кожен може гуляти та збирати ягоди майже скрізь у Фінляндії //Фото Еліна Сірпаранта
«Правова концепція права загального доступу складалася протягом багатьох поколінь, – пояснює експерт з правових питань Анне Раутіайнен з асоціації природи Фінляндії. – Це не прописано в жодному законі, хоча його застосування чітко визначено в багатьох юридичних документах з різних питань».
Основна ідея права загального доступу – це можливість насолоджуватися активним відпочинком на відкритому повітрі, який так популярний у Фінляндії. Це, наприклад, прогулянки пішки або на лижах у лісі, катання на човні, плавання та збирання грибів і ягід.
«Право загального доступу дає будь-кому доступ майже до 90 відсотків території та робить Фінляндію по-справжньому вільною країною, – говорить міністр навколишнього середовища Вілле Нійністе. – Ми повинні дорожити цією правовою традицією Фінляндії і, звичайно, маємо відповідально поводитися, використовуючи ці права. Дуже важливо для всіх навчитися користуватися цим правом, включаючи нове покоління міських дітей, а також іммігрантів і туристів, які не звикли до таких прав».
Місця з обмеженим правом доступу включають сади приватних будинків, поля сільськогосподарського використання, деякі природні заповідники, промислові зони та території, що належать Міністерству оборони, і вузьку частину прикордонної території на фінсько-російському кордоні. Право загального доступу не дозволяє їздити на автомобілі по бездоріжжю. Ловити рибу можна лише простою вудкою з волосінню (потрібно отримувати дозвіл, щоб ставити сітку, пастки або ловити на котушку з приманкою). Для деяких видів активного відпочинку, як-от полювання або розведення багаття, завжди необхідно отримати дозвіл власника.
Існують питання, коли правове визначення права загального доступу не зовсім зрозуміле. Туристи можуть «тимчасово» розбивати табір на неохоронюваній природній території. На території, що належить комусь, не можна влаштовувати «необґрунтовані заворушення» або завдавати «значної шкоди». Раутіайнен пояснює, що це зроблено для того, щоб дозволити використання здорового глузду та гнучкості при застосуванні правил.
«Стосовно того, наприклад, як близько ви можете підійти до приватного будинку, конкретна відстань не вказана, тому що обставини залежать від того, чи знаходиться будинок у віддалених областях чи в районах більш щільної забудови, – каже вона. – Це зазвичай добре працює на практиці, тому що фіни в своїй більшості інтуїтивно відчувають, що заважатиме іншим».
Анне Раутіайнен нещодавно очолила команду експертів, яким було доручено скласти офіційний довідник, де детально буде пояснено застосування права загального доступу. «Ми сподіваємося, що цей довідник відповість на багато запитань і запобіжить конфліктам. Але зібрати все воєдино виявилося набагато складніше, ніж ми очікували. Ми консультувалися з багатьма юристами, національними та місцевими органами влади та організаціями, включаючи захисників природи та представників землевласників», – каже вона.
Право загального доступу означає, що активний відпочинок на природі дозволений фактично на всій території Фінляндії, крім тих місць, де він заборонений – у той час як у більшості країн активний відпочинок заборонений скрізь, крім спеціально відведених місць. Право загального доступу у Фінляндії та схожі правила, що існують у Норвегії та Швеції, настільки унікальні у світі, що їх запропонували включити до списку світової культурної нематеріальної спадщини ЮНЕСКО. Цей еклектичний список включає такі культурні цінності, як французьку кухню, аргентинське танго та традиційне перське килимарство.
«Тут, у Фінляндії, ми вважаємо право загального доступу само собою зрозумілим, – каже Раутіайнен. – Якщо про нього дізнаються і на міжнародному рівні, це може підвищити нашу власну оцінку такої свободи. Це може допомогти туристам зрозуміти, які чудові можливості в них є, щоб вільно насолодитися нашою красивою дикою природою в глушині».
Френ УІВЕР.
«Це Фінляндія»