З трьох основних варіантів вирішення долі півострова – приєднання до Росії, квазінезалежної держави на кшталт Південної Осетії та збереження у складі України на умовах конфедерації за конституцією 1992 року – для Росії відносно вигідний лише останній.
Крим у будь-якому випадку опиниться на утриманні російських платників податків. Але міра відповідальності та глибина політичних наслідків для Росії – дуже різні.
6 березня кримський парламент ухвалив рішення про входження автономії до складу Росії та звернувся з відповідним проханням до керівництва РФ. Одночасно парламентарі втретє перенесли терміни референдуму з питання про статус півострова: спочатку плебісцит планувався на 25 травня разом із позачерговими виборами президента України, потім на 30 березня, тепер на 16 березня.
На референдум будуть винесені два питання: 1) Ви за возз'єднання Криму з Росією на правах суб'єкта Російської Федерації? 2) Ви за відновлення дії конституції Республіки Крим 1992 року та за статус Криму як частини України?
Володимир Путін одразу провів засідання Ради безпеки РФ щодо ситуації в Криму, але відповіді на рішення кримського парламенту не дав. Після чого російська та кримська влада «розійшлися в показаннях» щодо послідовності подальших дій.
Кримський парламент ухвалив рішення про входження автономії до складу Росії з розрахунком на те, що Росія проведе відповідні процедури, повідомив спікер Верховної ради автономної республіки Володимир Константинов. «Якщо вони ухвалять рішення про початок процедури, тоді будемо розглядати це питання на референдумі», – сказав Константинов.
Тобто кримські парламентарі вирішили отримати відповідь від Росії до волевиявлення самих кримчан, щоб надати першому питанню референдуму більшої ваги. Однак російська влада, схоже, вирішила дотримати формальні пристойності та залишити собі хоч якийсь простір для дипломатичних маневрів. За словами голови комітету Держдуми у справах СНД Леоніда Слуцького, Дума розгляне питання про спрощений порядок приєднання до Росії нових територій після того, як в Україні пройде референдум про статус Криму.
Зрештою, Південна Осетія ще до війни з Грузією теж просилася до складу Росії, але її не прийняли. І після війни Росія теж не стала приєднувати цю територію, лише визнавши її як незалежну державу. При цьому, з точки зору фінансування, ситуація принципово не змінилася: Росія як утримувала, так і утримує Південну Осетію фактично як свій регіон. І поки немає шансів на її самостійний розвиток.
Парламент Криму, природно, намагаючись «кувати залізо, поки гаряче», поставив Путіна перед вкрай неприємним вибором. Якщо 16 березня Крим проголосує за приєднання до РФ і Росія з цим погодиться, на нас чекає повноцінна «холодна війна».
Україна та Грузія з великою ймовірністю опиняться в НАТО. Це стане кінцем усіх інтеграційних проектів у СНД, оскільки Росія вперше в пострадянській історії забере чужу територію – Крим все-таки до складу Росії до введення туди російських військ входити не збирався. Тепер вже точно жодна країна на пострадянському просторі не зможе почуватися спокійно у відносинах з Москвою і шукатиме надійніших союзників, здатних гарантувати колишнім радянським республікам суверенітет.
Це нові величезні фінансові зобов'язання і без того хиріючої російської економіки. Це неминучі санкції, які торкнуться не лише чиновників, а й пересічних росіян. Це неминуче погіршення життя російських громадян. Це остаточне перетворення Росії на країну, яка не зможе бути посередником у вирішенні локальних міжнародних конфліктів – їй просто більше не довірятимуть.
Росія могла б наполегливо порадити Криму проголосувати за розширену автономію у складі України (в ідеалі взагалі треба було дочекатися виборів української влади і зробити так, щоб саме нова українська легітимна влада повернула Криму права широкої автономії).
Але Путін може сприйняти це як слабкість. Адже єдиний сенс війни з Україною у свідомості тієї частини росіян, які її підтримують, – саме повернення Криму.
Третій варіант – фактичний вихід Криму з підпорядкування Україні та перетворення на формально незалежну державу. Для Росії він мало чим відрізняється від приєднання цієї території. Ніхто у світі, окрім Росії та пари-трійки інших країн, таку державу не визнає.
При цьому Крим Росії доведеться утримувати в будь-якому випадку. І кримська влада вже висловлює повну готовність «сісти на шию». Крим готовий прийняти російський рубль як національну валюту в рамках плану приєднання до Російської Федерації, заявив перший віце-прем'єр Криму Рустам Теміргалієв. Він також заявив, що «всі українські державні підприємства будуть націоналізовані і стануть власністю кримської автономії». Навряд чи хтось, окрім Росії, вестиме справи з цими конфіскованими підприємствами.
Тактично російське суспільство може сприйняти це як велику перемогу Росії та особисто президента Путіна. Але з урахуванням трендів у російській економіці та політичних наслідків такого рішення дуже скоро ми неминуче відчуємо, як дорого обходяться громадянам імперські амбіції, не підкріплені відповідними економічними можливостями.
Власне, Росія рухається по траєкторії, яка призвела до розпаду СРСР, коли економічний крах зробив неможливим утримання в зоні контролю центральної влади таких гігантських територій.
Замість того, щоб спільно з країнами Заходу заснувати нові механізми світового порядку, Росія може опинитися країною-ізгоєм із безнадійними (до радикальної зміни зовнішньої та внутрішньої політики) економічними перспективами. А на те, щоб Крим жив принципово краще, ніж у складі України, у нас просто не вистачить грошей.
_