Пройшовши всі національні судові інстанції, Броніовський дійшов до Європейського суду з прав людини і виграв справу про власність його бабусі. Будинок і ділянка її землі у Львівській області після перегляду кордону між Польщею та СРСР опинилися на території України. Тепер польська скарбниця зобов'язана виплатити наполегливому громадянину близько €85 тис. євро (у тому числі близько €6 тис. за судові витрати).
Втім, наслідки цієї судової справи обійдуться Варшаві набагато дорожче. Вона стала прецедентом для приблизно 80 тис. поляків (за підрахунками самого польського уряду), сім'ї яких також втратили свої будинки та землі під час післявоєнного перегляду кордону. Минулого року влада країни вже ухвалила закон про компенсацію, відповідно до якого збиралася виплачувати у випадках, подібних до Броніовського, не більше 15% від вартості втраченої власності. Максимально можлива виплата становила 50 тис. польських злотих (близько €11 тис.). Рішення європейського суду ставить Варшаву в складне становище: не зовсім зрозуміло, де вона візьме кошти. Водночас Польща готує новий законопроєкт про компенсації, щоб уникнути масових позовів до Європейського суду.
Нагадаємо, що сьогодні на компенсації розраховують не лише поляки, а й мільйони німців, фактично вигнаних зі своїх домівок у процесі перегляду кордонів. На початку Другої світової війни нацистська Німеччина напала на Польщу. І наприкінці війни під тиском СРСР значну частину території Німеччини передали Польщі. При цьому близько 12 млн. німців були виселені зі своїх домівок, розташованих, зокрема, на територіях Східної Пруссії. Тепер, через 60 років, деякі з німців, а також їхні родичі вирішили, що настав час, - і домагаються матеріальної компенсації.
Звісно, подібна ідея викликає гостре невдоволення в Польщі. Уряд країни вже не раз натякав, що може пред'явити позов на $30 млрд. за руйнування польської столиці наприкінці війни, коли німецькі війська придушили Варшавське повстання. Тоді загинули 200 тис. поляків, а 80% будівель столиці було зруйновано. Питання про відповідальність за провал повстання, яке почалося, коли радянські війська вже стояли на підході до Варшави, не вирішено досі.
У серпні 2004 року канцлер Німеччини Герхард Шредер відвідував Польщу з офіційним візитом і брав участь у заходах, присвячених 60-й річниці Варшавського повстання проти німецько-фашистських окупантів. Погодившись із тим, що Німеччина несе відповідальність за злочини нацистів, канцлер не залишив тоді жодних сумнівів у тому, що федеральний уряд не має наміру надавати підтримку німецькому «Союзу вигнаних». А це якраз те саме об'єднання, яке вимагає від Польщі компенсації за втрату майна та земель. Тоді ж канцлер відкинув ідею голови «Союзу вигнаних» Еріки Штайнбах про створення в Берліні міжнародного центру, який займався б проблемою депортації та вигнання. З іншого боку, Штайнбах отримала підтримку від ХДС, членом якого вона є. «Союз вигнаних» піддав гострій критиці підсумок візиту соціал-демократа Шредера до Варшави, вони вважають, що це примирення - «явна спроба перекласти тягар проблем на плечі своїх співвітчизників». А якщо так, то Німеччині самій доведеться платити компенсації німцям, вигнаним із Польщі, вважає Штайнбах.
Втім, поки не зовсім зрозуміло, чи поширюватимуться наслідки справи Броніовського на подібні ситуації в інших країнах, - наприклад, на країни Балтії, кордони яких також зсувалися сталінською владою.