Неприйняття свободи ув'язненими, таке дивовижне для британців, застало владу Королівства зненацька. Уряду довелося піти на рішучі кроки: відмовити ув'язненим у запланованому підвищенні зарплати, щоб не покращувати і без того вільготні умови. Прем'єр-міністр Гордон Браун заборонив цю індексацію на прохання заступника генерального секретаря Асоціації тюремних наглядачів Глена Тревіса, за словами якого багато ув'язнених відмовляються залишати зону, оскільки ліки, наприклад, там дешевше, ніж на волі.
Опозиція зі свого боку обрушилася з критикою на лейбористів: «Наскільки безпечні наші в'язниці, якщо злочинці можуть проникати в них?» – запитує тіньовий міністр юстиції Нік Герберт.
До основних причин, які змушують людей добровільно залишатися за ґратами, у британському мін'юсті відносять відсутність у засудженого місця проживання та страх пропустити термін реєстрації після свого звільнення. Але головне – це комфорт британських камер. Як зазначає голова департаменту комунального господарства Нейл Бентлі, якість послуг у в'язницях настільки висока, що це призводить до швидкого зростання числа рецидивів: дві третини засуджених вже протягом двох років після виходу на волю знову опиняються на нарах, а серед підлітків частка «поверненців» сягає 75%. Згідно з останніми підрахунками Конфедерації британських промисловців, система правосуддя витрачає 60 млрд фунтів стерлінгів бюджетних грошей на рік, що становить приблизно 5% ВВП.
Втім, не тільки у Великій Британії ув'язнені так люблять свої камери. Нещодавно 59-річний німець, який провів останні 34 роки у в'язниці, знову відхилив пропозицію достроково вийти на свободу. Ув'язнений, якого ЗМІ називають Герольд Х., ще в 1972 році судом НДР був визнаний винним у вбивстві та засуджений до довічного ув'язнення.
А ось у США в аналогічній ситуації церемонитися не стали і безсердечно викинули 92-річного злочинця Ковела Рассела на вулицю. Ув'язнений провів за ґратами трохи більше року за напад з ножем на 70-річного господаря орендованої ним квартири. Сліпий на одне око і хворий на рак простати в останній стадії, Рассел хотів залишатися у в'язниці якомога довше, але суд вирішив інакше. Після звільнення нещасний кинувся з мосту в річку.
У Росії подібна тяга до тюремної камери, здавалося б, неможлива – відомо, які умови ув'язнення в країні. І, тим не менше, як стверджують експерти, серед російських злочинців подібний феномен також стає масовим явищем. «Кожен рік на тій чи іншій зоні звільнені злочинці роблять спроби повернутися до камери, – розповів психолог-криміналіст Михайло Виноградов. – Вони не шукають особливого комфорту: ліжко, дах над головою, харчування та баня раз на тиждень – їм цього цілком достатньо. Справа не у зручностях, а в психологічному феномені, відомому як «тюремний синдром». Ув'язнені так багато часу проводять в одних і тих самих умовах, що не можуть потім перебудуватися для нормального життя».
Як розповів експерт, особливих хитрощів для повернення на зону не потрібно. «Як правило, звільнений заходить до магазину, найближчого до місця свого колишнього ув'язнення, грабує там касу і навіть не намагається тікати, – каже Михайло Виноградов. – Термін йому забезпечено».
Надзвичайно високий рівень рецидиву (41%) серед російських злочинців пояснюють значною мірою саме тюремним синдромом. «На зону повертаються більшість тих, хто відсидів спершу великий термін. Ось ця група якраз і піддається тюремному синдрому. Відсидівши 15-20 років, злочинець на волі й хліб не може собі купити. З ним треба починати працювати ще за півроку до звільнення», – підсумовує експерт.
Роман ДОБРОХОТОВ.