Анетта Рахманько (Росія) та Міккель Соммерфельд (Данія)
«Ми познайомилися на концерті групи The Maccabees у 2009 році в Берліні, – розповідає Анетта. – Я проходила тоді практику в Німеччині й поспіхом писала диплом для свого петербурзького університету, а на ніч вирішила втекти від усіх проблем. Він приїхав із Данії заради концерту, всього на один вечір.
Ми стали листуватися, а через два тижні я на останні гроші купила квиток до Копенгагена, навіть не подумавши, що він в іншому місті навчається. І надіслала йому (ніби випадково) повідомлення, що, мовляв, якщо в нього буде час на чашку чаю, то я буду рада. Сама ж їхала без грошей, без жодних знайомих і без перспектив знайти житло.
Літак мало не проспала, тому що всю ніч мріяла та прихорошувалась, – згадує Анетта. – Він мене зустрів, привіз до якоїсь знайомої, яка залишила йому квартиру на вихідні. Спочатку було ніяково. В принципі я вже розуміла, що закохана як миша! Гуляли цілий день по літньому Копенгагену, і я все більше усвідомлювала, як він не схожий на інших датчан, бородатих і блондинистих. А коли вперше поцілувалися – понеслося! Проводжаючи мене на літак, він сказав, що якщо в нього буде вибір, ніколи мене більше не бачити або одружитися і мати зі мною дітей, то він одружиться, не роздумуючи. Я злякалася…
Потім були вечірки, спільний автостоп до Парижа. Незабаром моя віза закінчилася, і почалися зустрічі раз на місяць у «рятівних» країнах світу, куди мені, росіянці, віза була не потрібна. На одну з таких зустрічей Міккель прилетів у майці, на якій по-російськи було написано «Будь моєю дружиною».
Довго так продовжуватися не могло, і ми зважилися. Я вступила до університету в Берліні, кинула друзів, роботу, улюблене місто. Він залишив свою школу дизайну в Данії. Знайшли квартиру на каналі та привезли речі: одну валізу та один рюкзак. Перші місяці спали на підлозі. Було в нас дві ложки та одна каструлька. Але було літо. І страшна романтика!
Незабаром мій тато запланував прилетіти із Сибіру до Берліна, щоб нас відвідати, і тоді Міккель уже більш наполегливо запитав мене про весілля. Ми мріяли про дітей. Весілля не було метою. Але якось все склалося, подали заяву в Копенгагені. На підготовку було два місяці. При цьому я проходила практику в бундестазі, і було не до того. Сукню купила випадково на Ebay, йому знайшли костюм виробництва НДР у секонд-хенді. Покликали найближчих, знайшли чудового панка-кухаря.
Без пригод не обійшлося. Мій паспорт лежав на той час у британському посольстві із заявкою на візу, і його затримали на чотири місяці. На весілля я їхала нелегалом в автобусі, благаючи водіїв довезти мене. Досі це – найщасливіший день у моєму житті!
Після медового місяця нам знову постійно доводилося розлучатися. Але з березня цього року ми постійно живемо в Берліні та чекаємо дуже довгоочікуваного поповнення. Де ми опинимося далі, не знаю. Міккель старанно вчить російську і мріє пожити в Росії, а я «гризу» данську, щоб розуміти, про що говорить чоловік із моїм величезним животом».
Фанні Дітель (Німеччина) та Михайло Аккент (Росія)
«Ми навчаємося в університеті імені Гумбольдта на психологів, – розповідає Михайло. – До другого курсу не звертали уваги одне на одного, але одного разу опинилися разом у бібліотеці. Коли звідти виходили, Фанні (Fanny Dietel) покликала мене на ім'я і запропонувала випити кави. Чому вона вирішила це зробити, вона не може пояснити досі. Бувають якісь моменти, коли не ми вирішуємо, що робити, а щось ззовні.
Замість запланованих п'ятнадцяти хвилин ми просиділи за кавою дві години. І ось уже три роки ми разом, – продовжує розповідь Михайло. – Вона не знала, що я росіянин, хоча тепер це відіграє чималу роль, тому що батьки Фанні п'ять років навчалися в Твері на лікарів, і коли вона була маленька, іноді в сім'ї переходили на російську мову.
Я ж народився в старовинному місті Білозерську, у Вологодській області. Тільки в дев'ять років дізнався, що моя мама – німкеня. Вона, звісно, ідеально говорить по-російськи, а історію сім'ї в розмовах рідко зачіпали. Наші предки переїхали до Росії разом із Катериною II. Що найдивовижніше, коли ми в 1998 році емігрували до Німеччини, нас поселили в те саме місто Цербст, звідки колись виїжджала Катерина в 16 років, щоб одружитися з майбутнім імператором Петром III. Я це з'ясував пізніше, відкриваючи для себе історію сім'ї. Тож у нас – інтернаціональні сім'ї, і я, наприклад, відчуваю, що несу в собі обидві культури.
Переїхали ми до Німеччини, коли мені було 10 років. Звісно, перший час я почувався не в своїй тарілці. Дорослий може пристосуватися до ситуації, дитині складніше почуватися «чужим». Це був хороший стимул вивчити мову ідеально. Коли я сьогодні говорю по-німецьки, люди рідко вгадують, звідки я. Рідну мову я зберіг за волею моєї матері. Це було неважко, оскільки в сім'ї ми говорили тільки російською».
Віолетта РЯБКО.
Deutsche Welle