17 вересня
Вчора додзвонилася до тебе, і відлягло на душі - адже листа надіслала ще в серпні, але від тебе немає вісточки. А тут сни приходять невеселі... Коли мені Таня поповнила телефонну картку, я одразу ж тобі зателефонувала, щоправда, весь час було зайнято. А коли раптом відповіли, то просто сонечко засяяло! Наш листоноша (справжній італієць, наче зі старих фільмів), зустрічаючи мене, завжди вітається і винно так каже: «Lettere della Russia niente...» («Листів з Росії немає»: для них Україна - це «Росія» і баста!). Як добре він до мене ставиться! А коли є лист, то не кладе в поштову скриньку, а телефонує, повідомляючи, що чекає внизу, щоб вручити його особисто в руки. При цьому абсолютно щиро радіє, що приніс мені звістки, які я так довго чекала.
Тут часто можна почути слова basta, bravo. Якщо хочеш сказати «хороша людина», то кажи brava persona, а не buona, бо вийде, що ти збираєшся його з'їсти. А ще тут скільки разів тебе бачать, стільки й вітаються. Мені вже стали говорити більше salve, ніж buon giorno («добрий день», після 14:00 - «добрий вечір»), а багато хто вже говорить просто ciao («чао»). На касі в магазині завжди і привітаються, і скажуть «до побачення» і слова подяки, наче сто років тебе знають...
5 жовтня
На цьому тижні мені зробили зуби - вставили три пломби і один зуб. Коштує все це 1.120 євро. Але ми поки що віддали лише 300, решта - борг. Мене це турбує, але ні Аня, ні Люда не пускають мене працювати. Адже це означає лише прибирати, до того ж платять за години, а роботи дається дуже багато. Минулого понеділка в нас тут коївся жах - Франція не дала світло Італії (стався збій). На півночі, де ми живемо, світло з'явилося аж через шість годин, а на півдні й у центрі - тільки надвечір. Це була трагедія: дехто опинився в лікарнях, багато хто не міг відчинити гаражі й потрапити на роботу, не було води. Світло спочатку давали резервне, а ввечері усунули аварію. Цілий тиждень після цієї пригоди газети й телебачення розповідали про збитки через ці неприємності.
11 жовтня
Я не в змозі описати тобі екскурсії містечками Італії, на які ми вирушаємо майже кожної неділі. Мене вражає краса будинків, особливо середньовічних. Я зазирала у внутрішні дворики. Вулички такі вузесенькі, а всередині - цілі оази, свій світ, закритий від перехожих стінами заввишки у два-три поверхи. Балкони, сходи і фонтани, квіти й дерева. На вулицях Старого міста дерево - рідкість, та й рух часто односторонній. У бідніших людей двері виходять просто на дорогу, у багатших - ворота, а за ними іноді цілі сади. Площі - тільки перед церквами, але невеликі, ще є вулиці, як змійки, вузькі - навіть одному важко йти. Кожен будинок - це справді фортеця. Рідко де будують нові будівлі - здебільшого реставрують.
Минулого вихідного знову з дітьми були в горах, потім грілися біля каміна і смажили на вугіллі каштани. У жовтні настає Каштаньята - свята, коли на площах смажать каштани (дуже солодкі, смакота!), їдять їх із вином. Тут і пироги печуть із каштанового борошна, і хліб. Ще я їла хліб із картоплі, сої. Також достаток солодощів, м'ясних виробів. Щодня п'ють вино за обідом, за вечерею, та й просто так - і при цьому немає ніде п'яних! Валяються тільки наші, особливо в Мілані. А ще вони крадуть, продають зброю. Слава про нас тут іде погана...
3 листопада
Бідні наші люди, погано знають мову і в такі халепи потрапляють... Іноді самій смішно від того, як неправильно я зрозуміла. Одна знайома все шукала на ринку коня, бо переплутала його зі словом «капуста». Інша якось у Люди питає: «Чому в усіх італійців одне й те саме прізвище - Тезоро?» А це просто в них таке звертання, яке означає «скарб». У мене вже з'явилися улюблені італійські прислів'я. Наприклад, tutto il mondo e il poese («світ - одне велике село»), la mamma dei cretini e sempre incinta («мама кретинів завжди вагітна»), amarsi sempre sposarsi mai («кохатися завжди - одружуватися ніколи»).
Я записую речення й слова на слух і рідко роблю помилки, читаю вже непогано. У вільний час в'яжу, вчуся і читаю. Мені тут Тетяна купила олівці, то я такого задоволення від малювання ще ніколи не відчувала! Я у себе в книжечках-блокнотах усе підкреслюю, вони такі м'яко-тверді, списуються, але не ламаються. Коли впали на підлогу з тумбочки (на мармур!) - жоден не зламався.
Вчора зайшла до Джорджо на роботу, говорила з його сестрою і відвідувачами, і вони сказали, що я для них fortuna, бо зі мною Джорджо став «витягувати», тобто без мене йому не дуже щастило.
Сьогодні прасувала в Марії-Рози - усе-таки вибила собі цю можливість підробити. За три години - 56 речей! Уже звикла, праска з парою - диво, щоправда, іноді обпікаю руки. Тепер це моє хобі.
У нас зараз температура плюс 10, два дні вдень дуже пекло сонце, а сьогодні вже зранку туман. Загалом, тумани майже щодня. Тут теж кажуть, що зима буде морозною. А поки що в парку прибирають листя спеціальними пилососами - здувають у купи, а потім лопатами скидають у невелику машину й відвозять.
12 листопада
У мене на балконі достигають помідорчики, вчора зібрала сім штук. Тут є маленькі помідори, які використовуються для соусів. Італійська кухня, до речі, дуже популярна у Франції, соуси (у хороших ресторанах) випарюють, роблять густими. Сніданок - кава із солодкою булочкою. А обід - святе, багато хто їсть його вдома. Італійці до прийняття їжі ставляться з пошаною, починають із закуски: кілька видів копченостей (тонко порізаних спеціальною машинкою - аж світяться), мариновані цибуля, перець, фрукти. Перша страва - густий овочевий суп із сухариками. Але частіше суп їдять увечері, а вдень макаронні вироби, галушки (з картоплі та борошна), пельмені із сиром та шпинатом. Дуже люблять рибу. Після обіду - сир, фрукти, кава, солодке вино. Ми стільки не їмо. Коли відпочивали на морі, то я і Люда наїдалися вже закусками, а на решту не було сил. Не дивно, що тут багато повних людей.
25 листопада
Анна на тому тижні потрапила в аварію: її автомобіль ударили ззаду (добре, що стояла, - горів червоний), ремонт на 1.000 євро. Вона сильно потягнула шию: ходить тепер у теплому. Вінченцо відвіз ремонтувати машину, і їй там дали іншу. Адже тут головний транспорт - особистий автомобіль, автобус ходить один раз на півтори години, а ввечері, у вихідні та свята взагалі не ходить.
Сьогодні знову чується сумна музика - померла хороша знайома. 76 років в Італії не вважається великим віком. Ти б бачила, як одягнені 70-річні - наче ще молоді. Навіть мислять по-іншому: говорять про кохання, компліменти, поцілунки, обійми. Немає запаху старості.
19 жовтня
Кожної неділі у нас Корса - щось на кшталт спортивного свята, тому що обов'язково проводять крос. Беруть участь мешканці всієї округи, які розбиті на групи. Я в групі Marciatori Pontenure - так написано на моїй майці, а Луїза - Nati stanchi. Сьогодні знову Корса, тільки туман, а пізніше ще пішов і дощик - йшли під парасольками, але з яким апетитом снідали! Спочатку хрусткі сухарики (тости) з вареним медом. А потім бутерброди з м'ясом, ковбасою. Джорджо витягнув мені щасливий білетик: я виграла коробку прального порошку (у магазині вона коштує шість євро!). За участь у цьому заході, між іншим, з людини беруть півтора євро.
А скільки завжди людей на цих спортивних святах! Моя Таня і Луїджі кожної неділі супроводжують велосипедистів. Підбиття підсумків 8 грудня в ресторанах: кожна група на своєму місці, час (святий!) один - 12:00. Мені вже дали програму-меню. 8 грудня - вихідний, свято (щось на кшталт нашого Дня Святого Миколая: усі дарують подарунки). У свята ніхто не працює, тільки хазяїн, та й то, якщо це обумовлено в його ліцензії. Наша група буде відзначати кінець року з нагородженнями в місті Карпаето в ресторані «Іль лупо», обід коштує 23 євро. Діти одразу ж закричали: «Це не дорого, подивишся, та ще поруч з тобою такі чоловіки будуть! Іди!»
12 листопада
1 числа вся Італія поминала мертвих, ніхто не працював, а ми їздили на екскурсію. Діти мені купили фірмові речі: джинсову спідницю до підлоги, штани, кофти різні, черевики на овчині. Поки в Італії плюс 8-10, дощі, тумани. Але сьогодні сонце пече. Були на спортивному святі в Кремоні, ходили вздовж річки По, потім зайшли в чудовий парк.
25 листопада
Їздила в інше містечко на танці. Здається, час зупинився! Величезна зала, жива музика, дивани, крісла, столики, всюди килими. А на п'ятачку танці. Більше старих, а жінок - обійняти і плакати. Танці середньовічні - якесь підстрибування, але люди із захопленням усе це роблять! Старовинні танці тривали десь півтори години, а потім шість сучасних, потім знову середньовічні - і так кілька разів. За 10 хвилин, коли я була сама, довелося відмовити шістьом! Ми поїхали опівночі. Мені Джачінто не подобається, зріст тільки хороший - 180. Такий шустрий, але я йому одразу ж дала відсіч: щоб бути незалежною, заплатила сама шість євро за вхід, а то все до себе додому кличе.
17 вересня
В Італії дуже багато наших, здебільшого всі без документів. Платять їм мало, багато хто живе по хуторах, доглядають за божевільними старими і коплять гроші. А скільки тут даунів, які страшні наслідки цієї хвороби! Доглядати за ними наші теж беруться. Возять їх у візках. Бувають спокійні, а бувають і такі, що кричать, вириваються. А уяви - цілими днями з такими хворими! Репутація ж у наших - не приведи господи. Джорджо розповідав, що за його батьком доглядала українка. Коли їхала, то забрала навіть стоптані капці і шиту-перешиту білизну. Усі шафи почистила. Адже отримуючи гроші від Джорджо, вона не платила за їжу, світло, газ, телефон, але залишила йому величезний рахунок за розмови з Україною. Як Люді було соромно за неї!
25 листопада
Я продовжую працювати у Марії-Рози, більшого діти не дозволяють: миттям підлог грошей не заробиш, тільки втомишся. Знаєш, скільки цих дрібничок на шафах?! Боюся впустити і розбити. Мені подобаються їхні вишиті серветки, штори на вікнах, фотографії на окремому столі, картини, особливо дитячі малюнки, дипломи, документи про шлюб, народження (все дуже красиво оформлено).
27 грудня
Тут дуже багато людей, які, як і ти, чекають тепла і думають, що саме наші жінки (гіркої долі) дадуть їм його. Але так буває не завжди. Нещодавно Люда познайомилася з Оксаною. Вона з Ужгорода, нібито хороший лікар, вийшла тут заміж, італієць дав їй номер свого рахунку - користуйся. Привіз її сина. А Оксана всі гроші витратила (а їх там було цілих 20 тис. євро!): ну як же - синові потрібна повія, йому вже 15 років, а навколо порнофільми! Коли чоловік схаменувся, то вже й будинок був закладений. І він, «погана людина», закрив їй доступ до рахунку. Коли Оксана мені скаржилася, у відповідь не було слів... А що можна сказати? Її син щоночі займається любов'ю з жінками, приходить вранці, спить до обіду, і грошей йому багато треба, а працювати - ще маленький... Маріо (хлопець Анни) пішов працювати в 14 років. Син Джорджо ночами працює на фабриці, вдень навчається, при цьому слово Джорджо для сина - закон. А твої хлопці? Які молодці! Тож якщо відповість тобі хороша людина і покличе - їдь, все стане на свої місця, це реально. Тим більше мову ти знаєш.