При слові «піратство» в пам'яті виникає стандартний набір атрибутів - череп з кістками, щось під вітрилами, шаблі, кинджали та художній фільм про капітана Блада. При словах «сучасне піратство» насамперед згадують про відео- та аудіопіратство. А між тим, як зазначає ІА «Росбалт», це річ куди серйозніша, ніж кинджали, бригантини та порушення авторських прав. Що ж це таке - піратство XXI століття?
Піратство сьогодні - це напади на торговельні, риболовні, допоміжні та інші судна з метою пограбування членів екіпажу, пограбування вантажів, викрадення суден з вантажами для подальшого продажу, а членів екіпажів - для отримання викупу. Щоб дати уявлення про розміри цього злочинного промислу, наводжу витяги зі щорічної доповіді Міжнародного бюро судноплавства (IMB). У 1991 році проблема стала настільки серйозною, що в столиці Малайзії Куала-Лумпур відкрили Міжнародний центр піратства, який в основному займається збором, аналізом та статистичною обробкою інформації про піратські напади по всьому світу. Відповідно, статистичні дані з піратства наявні лише починаючи з 1991 року.
З доповіді IMB «Піратські напади у 2003 році»
У минулому 2003 році кількість і агресивність піратських нападів на судна значно зросли порівняно з 2002 роком - 445 нападів проти 370-ти. Таким чином, 2003-й відзначився як другий рік за кількістю нападів (починаючи з 1991 року, коли напади почали офіційно реєструвати); найбільша кількість - 469 - була зафіксована у 2000-му.
У минулому році було вбито 21 моряка. 71 моряк і пасажир зникли безвісти. У 2002 році вбито 10 моряків.
У Малаккській протоці кількість нападів зросла з 16-ти до 28-ми, але практично всі вони сталися у водах Індонезії. Протягом останнього півріччя 2003-го у водах Малайзії нападів не було.
Кількість нападів із застосуванням вогнепальної зброї зросла з 68-ми у 2002 році до 100 у 2003-му. Кількість узятих у заручники практично подвоїлася; у 2003 році їх було 359 осіб. У 311-ти випадках судна були взяті на абордаж, 19 суден викрадено.
Як і раніше, найнебезпечнішими залишаються води Індонезії - 121 напад, далі йде Бангладеш - 58 нападів, на третьому місці Нігерія - 39. Кількість атак у нігерійських водах потроїлася порівняно з 2002 роком, на сьогодні це найнебезпечніші води в Африці.
У чому, власне, жах того, що відбувається, і чого тут боятися, спитаєте ви. Подумаєш, десь хтось заліз на судно, дав по голові матросу, зв'язав штурмана, увірвався в каюту капітана і під загрозою ножа чи автомата вкрав суднову касу. До чого тут людство?
Я ходив у морі в 70-80-х, піратство було й тоді. Оскільки працював у далекосхідних пароплавствах, то природно, що основними районами плавання були далекосхідні моря та моря Південно-Східної Азії. Про подвиги індонезійських флібустьєрів ми були обізнані й без центру в Куала-Лумпур, щотижневої статистики та Інтернету. Нападів ми не боялися. Скоріше навпаки - хотіли. Не в тому річ, що за нами стояла велика й могутня радянська держава. Улюблена вітчизна, будь вона радянською чи російською, лізе заступатися за своїх громадян лише тоді, коли їй це вигідно. Або якщо треба. А хотіли ми нападу тому, що самі не проти були поживитися - як мінімум одягом піратів. Але вони не нападали. У В'єтнамі напади були. Однак назвати цих бідолах піратами язик не повертається. Голодні худющі обірвані в'єтнамці лізли на судна через усі можливі щілини, щоб насамперед спробувати стягнути швартові кінці - їх потім розплітали й робили всілякі вироби на продаж. Другою цінністю були кольорові метали, і ці «пірати» примудрялися відкручувати п'ятою латунні пробки від трубок заміру льяльних вод. Причому перед приходом у порти В'єтнаму, Індії та деяких інших країн ці пробки спеціально й особливо сильно закручували. Не допомагало. На час стоянки в портах цих країн часто виставлялася додаткова вахта, і щойно «пірат», пробравшись через якірний клюз, бачив, що народ не дрімає, зараз же стрибав за борт, а зовсім не розмахував ножами й автоматами.
Але зворушливі часи пасторальних шукачів волокна для виробів і бронзових втулок давно минули (хоча в Бангладеш і В'єтнамі й зараз цим не гребують). На простори морів і океанів вийшов жорстокий бандит, часто пов'язаний із політичними угрупованнями борців з чимось і за щось. Використання вогнепальної зброї стало правилом, а не винятком. Більше того, зброю застосовують не в разі опору, а одразу - без підготовки та попередження. Підлітає до борту катер, і негідники в масках і камуфляжі починають завзято поливати вогнем палуби та надбудови беззахисного судна. Увірвавшись на борт, бандити захоплюють у заручники одного-двох членів екіпажу та під їхнім прикриттям починають грабувати каюти. Як правило, у заручники беруть тих, хто перебуває на ходовому містку та керує судном, таким чином на весь час нападу судно залишається некерованим. Дуже часто об'єктами атак стають танкери з нафтопродуктами або танкери-хімовози. Якщо судно викрадається, а екіпаж при цьому не потрібен, людей просто викидають за борт.
Нещодавній приклад. 1 лютого 2004 року поблизу узбережжя провінції Кьєн Чіанг, В'єтнам, троє бандитів відкрили вогонь по двох рибальських суднах з автоматичної зброї. Потім членів обох екіпажів у кількості 18-ти осіб змусили стрибнути за борт. Одна людина дістала серйозне поранення. Бандити зникли в напрямку Таїланду та забрали з собою судна з усім спорядженням. Кілька годин потому прохідне малайзійське судно підібрало 15 осіб з 18-ти, троє потонули.
А ось приклад того, як поводяться із заручниками. Танкер Cherry - 201, власник - компанія PT Musim Masre, що прямував з Асех на Белаван з вантажем 1.000 тонн пальмової олії, 5 січня 2004 року захопили пірати. 13 членів екіпажу було взято в заручники. Капітана Моріса Сінагу звільнили як посланця, він повідомив компанії, що бандити вимагають викуп у сумі 400 млн. індонезійських рупій - це приблизно $50 тис. Компанія PT Musim Masre зв'язалася з бандитами напряму, ті підтвердили вимогу за звільнення 12-ти заручників. Компанія почала торгуватися, і бандити погодилися на 100 млн. Але, натхненна успіхом організація на цьому не заспокоїлася і продовжила торгуватися, запропонувавши 70 млн. та їхню негайну виплату. Однак бандити чекали грошей місяць, після чого втратили терпіння і застрелили чотирьох заручників. Решту викинули за борт.
Приклад грабунку, так би мовити, звичайного: 29 січня 2004 року о 03:00 за місцевим часом у Сінгапурській протоці п'ятеро бандитів, озброєних ножами, піднялися на борт контейнеровоза, що проходив. Піднявшись на місток, вони взяли в заручники вахтового штурмана. Прикриваючись ним, розбійники вдерлися в каюту капітана і змусили його віддати ключ від сейфа з судновою касою. Капітан зміг вирватися і замкнувся в спальні. Звідти він оголосив загальносуднову тривогу. Бандити зникли, встигнувши захопити з собою речі капітана.
Втім, усе це далеко не найстрашніше. З таким піратством абияк можна було б миритися. Бандитам не потрібні ні екологічні катастрофи, ні галас, ні потрясіння світової економіки. Пограбування суднової каси чи викуп за членів екіпажу - більшого не потрібно. А от тим, хто все частіше опиняється за їхньою спиною, потрібно зовсім інше.
На простори морів виходять політичні терористи. Експерти з безпеки вже хапаються за голови і б'ють на сполох. Були випадки, коли захоплення танкерів дуже нагадувало навчання - банда бойовиків, яка захопила судно, брала управління на себе і деякий час вела танкер, після чого залишала борт без особливих ексцесів. Кілька разів у 2002-му та 2003 роках членів екіпажу викрадали не для викупу (хоча для проформи його й вимагали), а для того, щоб викрадені - як правило, кваліфіковані спеціалісти, штурмани та механіки - навчали бойовиків нелегкому мистецтву судноводіння.
Згідно з доповіддю інформагентства World Net Daily, Аль-Каїда придбала 15 суден для організації терактів. Ці судна вийшли з портів приписки регіону Африканського Рогу, і деякі з них попрямували кудись до Азії. Як зазначив глава дослідницького відділу агентства Aegis Defence Service Домінік Армстронг, «Південно-Східна Азія стала вибухонебезпечною. З огляду на загальну симпатію в регіоні до бойовиків, ймовірність одного-двох терактів дуже висока».
Фахівці агентства Aegis Defence Service вважають, що викрадення 26 травня 2003 року танкера-хімовоза Dewi Madrim поблизу узбережжя Суматри було не чим іншим, як тренуванням з управління судном.
У численних аналітичних статтях, цитувати які я тут не буду, розписується і приблизний сценарій теракту. Спочатку захоплення невеликого судна, потім прямування до порту світового рівня (наприклад, Сінгапур) і захоплення там супертанкера з усіма наслідками, що випливають.
Людині сухопутній слово «супертанкер» нічого особливого не говорить, бо вона вважає, почерпнувши свої знання зі ЗМІ, що, наприклад, лайнер Queen Mary - 2 є не просто найбільшим у світі лайнером, а й найбільшим у світі судном. Однак же супертанкер буде побільше. Але візьмемо навіть не супер, - а просто танкер водотоннажністю 20-30 тис. тонн. Отже, уявіть собі звичайну п'ятиповерхівку-хрущовку, зніміть з неї дах, у всіх під'їздах, як з кавуна м'якоть, приберіть поверхи і квартири, залишивши під'їзди ізольованими, і в утворений порожній простір налийте щось горюче - високооктановий бензин, наприклад. Або рідкі й аж ніяк не корисні для людей та іншої флори хімікати. Вийде невеликий танкер з вантажем. Киньте туди сірника - буде пожежа. Помістіть його біля якоїсь набережної - вміст потече в різні боки.
Так от, супертанкер більший за вищеописаний приклад у 10-20 разів. Його водотоннажність може сягати 400-500 тис. тонн. Через Малаккську протоку, де піратство розквітло буйним цвітом, ходять саме такі танкери, найбільші у світі. Вони постачають нафтою Японію, Китай, Корею. Каналами - на кшталт Суецького чи Панамського - їм ходити не доводиться, тому жодних обмежень на свої розміри, окрім техніко-економічних, вони не мають.
Такий танкер можна захопити, наприклад, у японському чи європейському порту, але ефект буде не той, бо постраждає лише один порт і одна держава. На цю тему, до речі, дуже переконливо пофантазував Фредерік Форсайт в одному зі своїх романів. А от захоплення такого танкера в Сінгапурі - вже зовсім інша справа, бо від цього постраждає вся світова економіка. Закриються Сінгапурська та Малаккська протоки - одна з головних транспортних артерій світу. Без нафти залишаться Японія, Корея та Китай, без товарів Азії - Європа. Економічно набагато вагоміша шкода, ніж від 11 вересня.
Малаккська протока пролягає між Малайзією, Індонезією та Сінгапуром. Індонезія є головним на сьогодні розсадником світового піратства, замішаного в тому числі й на політиці. Тут безперервні чвари і, по суті, громадянські війни. Головний аргумент - автомат Калашникова. Індонезія - ісламська країна. Якщо постійно відстежувати повідомлення про піратські напади, то складається враження, що це водне сафарі підтримують на державному рівні. Принаймні, на рівні місцевого населення: прибережні селища і порти піратам надають усіляку підтримку - частково через страх, але більше через те, що вони місцеве населення матеріально підтримують і діляться здобиччю.
Сусідка Індонезії - Малайзія - також мусульманська країна і не без внутрішніх проблем. Однак ця держава віддає перевагу жити власною працею, і у своїх водах вона навела такий порядок, що пірати її як вогню бояться. Що ж стосується Індонезії, щойно прем'єр-міністр цієї країни намагається приборкати піратство, він одразу втрачає посаду.
Фахівці з безпеки та моряки б'ють на сполох, але їх мало хто чує. Хай закидають мене камінням правозахисники, але якщо нація чи держава, або панівні в даній країні режим чи ідеологія віддають перевагу жити не працею праведною, а насильством, отже, щось там не гаразд і якось треба від них захищатися. Жах сучасного стану речей полягає в тому, що для катастрофи світового масштабу потрібна не світова війна між провідними державами, а божевільні дії однієї невеликої держави або навіть купки політичних екстремістів. Шлях превентивних ударів, обраний США та Великобританією, слизький, але іншого, схоже, немає.
Безсумнівно, давно пора встановлювати нові правила гри, які б передбачали й нові правові шляхи вирішення таких ось проблем, що загрожують світовій стабільності. Або ж ми будемо змушені звикнути до думки про те, що навички швидкого гасіння пожеж, розбирання завалів та надання першої допомоги на місці незабаром стануть для нас першорядними.