Пахло екзотичними квітами, свіжоскошеною травою і кавою. Веселий вітерець грав спідницями продавчинь кока-коли, а на дереві біля контори rent-a-car щасливо кричав папуга. Ми вантажилися у Volkswagen-«жук». Один із місцевих відліпився від стіни і, недбало поправляючи крислатого капелюха, рушив до нас. На ломаній англійській він запропонував «грінго» свої послуги гіда з місцевих пам'яток.
Сторгувавшись на $20 на день і харчуванні за наш рахунок, Дієго, а саме так його звали, допоміг нам довантажити наш багаж і вирушив з нами до Мехіко. Дізнавшись, звідки ми, він страшенно здивувався. «О, руссо! Журналісте!» Але, в принципі, заводити з мексиканцем розмову про росіян некоректно – це нікого не цікавить. Уявлення про нас такі: холод, сніг і мафія. З відомих йому росіян, яких Дієго напружено спробував згадати, виявилося двоє – президент і Курникова.
У найбільшому місті на Землі лише за найскромнішими підрахунками живуть 24 млн. осіб. Це не рахуючи кампесінос (селян), які з'їжджаються до Мехіко в пошуках кращої долі. На некваліфіковані роботи – черга. У метро, аеропортах, магазинах підлоги мало не блищать – ціла армія прибиральниць орудує ганчірками оперативніше за будь-які автомати. У музеях замість звичних і «милих серцю» пенсіонерок наглядачами в залах сидять міцні молоді хлопці. Хоч якісь гроші можна заробити, та й до того ж особливо не напружуючись. Тому для нашого Дієго ми були просто подарунком долі. Платять і в армії, тому там немає відбою від охочих, особливо з сіл.
Кожен новий мексиканський президент неодмінно обіцяє перемогти дві основні виразки країни: бідність і корупцію. Бідність видна неозброєним оком, а що справді є, так це кримінал. Будинки захищаються домофонами і консьєржами. На віллах – охоронці, ротвейлери, електроніка та «колючка» під напругою. І, тим не менш, обкрадають і грабують. А є ж ще й вулиця. Ото вже роздолля!
Коли в штовханині метро чи на ринку у вас витягують з кишені портмоне, то це, як кажуть, сам дурень. Але ж буває, що серед білого дня прямо в місті зупиняють автобус і в кращих голлівудських традиціях троє-четверо молодих людей «швидко, але не кваплячись» оббирають пасажирів і водія. Про всяк випадок Дієго порадив гроші на покупки класти в шкарпетку, а для відводу очей на видному місці тримати «відволікаючий» гаманець із 200 песо, менша сума може їх образити.
Історична спадщина – піраміди
Los Piramides – ось, мабуть, єдине слово, яке варто вивчити іспанською, якщо збираєтесь до Мексики, щоб пройти стежками давніх цивілізацій. Оволодівши одним цим словом, можна сміливо вирушати до давніх міст Мексиканського нагір'я, незайманих джунглів Чіапаса або на рівнини Юкатана. Можете бути впевнені: вас зрозуміють, і ви доїдете куди треба. А пірамід у Мексиці предостатньо.
Переночувавши в готелі в самому центрі міста і заплативши за номер лише $30 на двох, ми рушили до Теотіуакана. За досвідом ми знали, що в туристичних місцях завжди є маса місцевих жителів, які продають що завгодно. Так було й цього разу. Здавалося, що все здатне самостійно пересуватися населення містечка вийшло нас зустрічати. Обвішані з ніг до голови якимись рукотворними богами, сокирками, листівками, сомбреро і пончо, вони тяглися за нами, занудно пропонуючи хоч щось купити. Головне було не піддатися бажанню вступити з ними в контакт.
Теотіуакан був столицею і найбільшим містом Мексики до того, як прийшли іспанці. І, за легендою, був побудований велетнями для того, щоб перетворювати людей на богів. Тут знаходиться Піраміда Сонця (третя у світі за величиною), побудована приблизно в 150 році, і Піраміда Місяця – близько 200-600 рр. Треба не полінуватися і залізти на ці споруди: 248 сходинок угору – і весь світ у ваших ногах.
Насправді, залізти на піраміду варто з кількох причин: по-перше, незвичайні відчуття від цього заходу вам гарантовані, по-друге, з пірамід відкривається приголомшливий вид – зокрема на дрібні фігурки людей, що копошаться внизу. По-третє, це гарна нагода перевірити, наскільки ви піддаєтеся масовому психозу: в центрі піраміди лежить платівка, до якої всі прагнуть доторкнутися, і супроводжується це все божевільною штовханиною, штовханням і пхаканням. На відміну від єгипетських пірамід, індіанські не були похованнями, а слугували для ритуалів, тому вони не загострені, а зрізані. На верхівці відбувалося дійство жертвоприношення, а сторони піраміди були зорієнтовані напрочуд зіркими давніми астрономами, щоб відповідати потрібним положенням світил.
Продовження буде.