СЛОВНИК РЕЛІГІЙНОГО ЄВРЕЯ
Мезуза – шматок пергаменту в довгастому дерев'яному, металевому або пластмасовому футлярі. На пергаменті написані вірші з Повторення Закону, а сам футляр прикріплюється навскіс до дверного одвірка. Це засіб, що охороняє від проникнення злих духів, турист помітить на будь-яких дверях в Ізраїлі, в тому числі – і на дверях свого номера в готелі.
Менора – семисвічник, давній єврейський символ світла, віри та надії. Мезузу і менору турист може купити в сувенірній крамниці і взяти на згадку.
Цицит – нитяні кисті хустки, яку релігійні євреї одягають під верхній одяг. Цицит оберігає єврея від усякого зла і, до того ж, налаштовує на виконання заповідей Ягве.
Тефілін – два кубічної форми ящички з ременями, всередині знаходяться пергаменти з релігійними текстами. Тефілін одягають чоловіки-євреї під час молитви.
СВЯТКОВІ ДНІ
У сьомий день тижня, шабат, правовірні євреї залишають усяку працю, не розводять вогонь, не готують їжу і не ходять далі, ніж до найближчої синагоги. У шабат не можна витерти носа, роботою вважається навіть натискання кнопок, тому не кожен увімкне навіть Banking Offshore на своєму ноутбуці. Тому в домі сучасного єврея існують хитромудрі технічні вигадки. Наприклад, є таймери, що автоматично вмикають і вимикають світло, фотоелементи для зливу в унітазах. Щодо суботніх заборон існують об'ємні праці юдейських богословів. Є спірні моменти – чи можна допомагати хворому (згадаймо притчу про милосердного самарянина), в якому обсязі можна виконувати роботу зі збереження майна, чому виконання подружнього обов'язку не вважається роботою, чи є мікрохвильова піч джерелом вогню, – і так до безкінечності. Шабат триває з вечора п'ятниці до вечора суботи, і кудись дістатися можна лише на таксі.
У суботу ввечері релігійні євреї відпочивають у звичайному порядку. Трапилося якось автору статті потрапити в цей час у термальну купальню Hainmat Gaader на Голанських висотах. Взагалі на півночі країни ортодоксів не так багато, там вони зосереджені в основному в центрі юдаїстики та каббали місті Цфаті. Можна цілий день їздити по Галілеї та Голанах і не зустріти жодного хасида. Яке ж було моє здивування, коли, увійшовши до купальні, я побачив не менше двох сотень тих, хто плескається в сірководневій воді правовірних євреїв. Яке ж було їхнє здивування, коли вони побачили мене. Прийшов якийсь не свій та ще з хрестом. Навіть звичайні євреї в такий час не сунуть носа в купальню. Не те щоб діє заборона, просто в решту часу купальня спільна – і жіноча, і чоловіча. У суботу ввечері жінки до чоловіків не допускаються. А який сенс у день сімейного відпочинку платити тридцять п'ять шекелів – і ні тобі жінок, ні випивки, ні музики! Потім з'ясувалося ще більш дивовижне – за своїми правилами, ортодокси, побачивши хрест, зобов'язані були негайно покинути купальню. Але вони теж люди і теж заплатили по десять доларів за право дихати їдкими випарами, купатися в теплій тухлій воді та лікувати остеохондроз. Словом, обійшлося, і всі ми не дарма витратили гроші.
Єврейська пасха Песах («Свято свободи») відзначається на честь виходу з єгипетського полону в кінці березня – кінці квітня. Протягом семи днів Пасхи євреї не їдять нічого заквашеного і вживають відомий і неєвреям прісний хліб – мацу. Це символізує вище призначення єврейського народу як «народу чистого, безквасного, чужого моральному розтлінню».
Шавуот святкується на п'ятдесятий день Пасхи, це свято на згадку дарування пророку Мойсею Тори на горі Синай через сім тижнів після Виходу.
День Нового року – Рош Гашана – відзначається у вересні. На Новий рік євреї їдять занурені в мед яблука, збираються біля водойми, читають молитви, вивертають кишені та витрушують у воду хлібні крихти та інше сміття. Вважається, це витрушування – звільнення від старих гріхів.
Судний день – Йом Кіпур – святкується в кінці вересня – середині жовтня. Від молитов у Рош Гашана та Йом Кіпур залежить благополуччя в наступному році. У ці дні синагоги заповнені до відмови. Перед Судним днем віруючі проводять десять днів у покаянні за гріхи, адже в Йом Кіпур усі люди незримо проходять перед Ягве, і той виносить кожному вирок. У ніч напередодні Судного дня євреї крутять над головою спокутну жертву – півня або курку, залежно від статі того, хто крутить. М'ясо жертви їдять у ніч після свята.
Суккот («Свято кущів») – свято збирання плодів – відзначається на згадку сорокарічного мандрування євреїв пустелею Аравійською на шляху з Єгипту до Землі Обітованої. Під час мандрів євреї жили в кущах – наметах, звідси й назва свята. На Суккот на столі має бути п'ятдесят видів плодів землі Ізраїлю – фрукти, горіхи, хліб.
Веселе свято Ханука («Свято свічок») святкується в грудні на честь поголовного знищення євреями ворожого їм сусіднього племені. На Хануку їдять смажені оладки.
Ту бі-Шват – День посадки дерев. Увесь попередній святку тиждень ізраїльтяни (євреї та араби) саджають дерева. Саджанці в торф'яних горщиках видаються садівниками. Місця посадок також намічені заздалегідь. Ліси та парки Ізраїлю є власністю єврейського народу. Якщо ви єврей, то незалежно від громадянства ви – власник ізраїльських дерев. Саджати дерева в Ізраїлі можна, а от ламати, рвати квіти – не можна. Штраф навіть за найнезначніший проступок становить сотні шекелів.
Пурім – найвеселіше свято, навіть веселіше за Хануку. У цей весняний день влаштовуються ходи, діти вбираються в карнавальні костюми, а дорослим єдиний раз на рік дозволено дуріти та напиватися, «поки не перестане розрізняти, вимовляє він прокляття Аману чи хвалу чудесному визволенню». Хто ж такий Аман? Це радник перського царя, який підмовив правителя винищити всіх євреїв. Але не врахував Аман, що цар одружений на єврейці Естері. Цар повісив радника і відрізав йому вуха, а євреям дозволив перебити будь-яких недоброзичливців. Ті скористалися правом і за два дні перерізали 80 тисяч персів. На Пурім належить їсти солодкі листкові пиріжки трикутної форми – «вуха Амана».
АЕРОПОРТИ
Туристи з України здебільшого прибувають до тель-авівського аеропорту «Бен-Гуріон». Звідси легко дістатися до Єрусалима або Натанії. А от до Ейлата – годин шість шляху з зупинкою на Мертвому морі. У самому Ейлаті є аеропорт, і західні туристи, вийшовши з літака, можуть хвилин через двадцять купатися в морі.
Головне при вильоті з аеропорту «Бен-Гуріон» – це прийти раніше, години за дві з половиною, а то й за три – і одразу стати в чергу. Перевірки на всі рейси з Ізраїлю довгі, нудні та неймовірно безтолкові. Служба безпеки нікуди не поспішає, і нерідкі запізнення на рейс саме через затримку на співбесіді, причому в такому разі претензії не приймаються. Не варто шкодувати, якщо не вдалося потрапити до магазину «дьюти-фрі», щоб купити парфуми, спиртне або сувеніри. Набір товарів звичайний для ізраїльських магазинів, а ціни – вищі або такі самі.
МОВА
Державна мова Ізраїлю – іврит. Це єдиний у світовій практиці приклад повернення в повсякденне життя мертвої мови. У середні віки робилися спроби масового вивчення латини, але народ латиною так і не заговорив. Не прижилося й есперанто. Євреї сьогодні говорять мовою, якою їхні предки перестали користуватися дві тисячі років тому. Багато хто з нас, сам того не знаючи, іноді говорить івритом. Деякі слова перейшли в російську мову з блатного одеського жаргону. Наприклад, халява. Колись в одеських школах видавалося безкоштовне молоко. «Хапав» івритом – «молоко». І слово стало вдалим синонімом усього дармового. О восьмій годині в одеській тюрмі щодня влаштовувався огляд камер і арештантів. Звідси – шмон («шмоне» – «вісім»). Навіть у блатному позначенні міліціонера – мусор, спочатку не чулося нічого поганого. «Мусар» івритом – традиція, порядок. А от російське шабаш (спотворене «шабат») не лише кінець роботи, але й «збіговисько відьом» і «безсоромна оргія» (див. Словник Даля).
ФОТОГРАФІЯ З ОРТОДОКСАМИ
Для багатьох туристів головна екзотика Ізраїлю – ортодоксальні євреї. Інші перехожі схожі на жителів Києва в спекотний літній день. Але якщо в кадр потрапив хасид, то при перегляді домашнього відео друзі та родичі погоджуються без зайвих пояснень: так, братці, це Ізраїль.
У Єрусалимі ортодоксальні євреї живуть у Єврейському кварталі Старого міста та в кварталі Меа Шеарім. Останній названий за сюжетом Тори, в якому Ісаак висаджує міру пшениці та отримує врожай у сто разів більший. Назва має визначальний для тутешнього життя сенс: у сім'ях ортодоксів завжди багато дітей. Останнім часом євреї-атеїсти (а таких в Ізраїлі більшість) серйозно стурбувалися природним приростом числа ортодоксів – їхню програму релігійного переустрою суспільства схвалює вже п'ята частина населення країни. У кварталах діють «загони скромності». Бійці загонів, міцні хлопці, не працюють, не розважаються, а навчаються по 12 годин у релігійних школах – єшивах. Зайву енергію вони витрачають на підтримання релігійного порядку, при нагоді можуть побити або оббризкати соляною кислотою. Розголосу набув нещодавній випадок із канадською журналісткою. Її машину закидали камінням, коли вона в шабат необережно надумала проїхати по Меа Шеарім та ще й стала фотографувати. Але це екстремальний, рідкісний випадок. Набагато частіше турист бачить, як ортодокси при спробі їх сфотографувати не протестують, а відвертаються або тікають.
Спостережливий турист швидко помічає, що ортодокси лише на перший погляд однакові. Ось короткий перелік відмінностей основних ортодоксальних громад Ізраїлю.
Хасиди Гура названі за їхньою колишньою батьківщиною – польським воєводством. Вони носять довгі чорні сюртуки та білі сорочки, штани по-військовому заправлені в шкарпетки, на головах чорні капелюхи – усічені казанки. Як і інші ортодокси, в холод хасиди Гура можуть укритися довгим темним плащем або пальтом, а от у спеку роздягатися і навіть знімати капелюха – не належить.
Хасиди Бельц – з молдавського міста. Вони близькі за виглядом до хасидів Гура, тільки стрічка з бантиком у них на капелюхах справа, а в хасидів Гура – зліва.
Любавицькі хасиди – послідовники любавицького ребе. Їхній одяг – піджак, штани, м'який капелюх із заглибленням у центрі: капелюх завжди зсунутий трохи вперед, на лоб. Любавицькі хасиди відрізняються особливо довгими пейсами та пишними бородами.
Громада Толдот арон створена в 20-х роках на території Ізраїлю і названа за ім'ям основоположника руху; у перекладі – «Життя Арона». На думку Арона Рота, одягатися євреї повинні так, як одягалися їхні предки: у довгий халат (блакитні та зелені облямівки в будні дні, золоті – у шабат). Матеріал на свої костюми вони привозять з Йорданії або купують у Старому місті на ринку в арабських торговців. У звичайні дні євреї Толдот арон носять чорні капелюхи, маючи під капелюхом білу кіпу. У святкові дні капелюх змінюють на штраймел, або спудік – високу «боярську» хутряну шапку. Це кіпа, обшита дванадцятьма, за кількістю колін ізраїлевих, шматочками різного хутра. Штраймели та й взагалі будь-які капелюхи ортодоксальних євреїв коштують дорого, і тому в негоду їх дбайливо вкривають поліетиленом.
Плоскі капелюхи з широкими крисами («літаючі тарілки») – відмінна особливість громади Натурей карта (у перекладі – «Хранителі святих стін»). Вони носять штани до колін і старовинного вигляду панчохи. Члени Натурей карта вважають, що євреї повинні не емігрувати до Ізраїлю, а жити там, де живуть – месія після приходу покличе їх на землю предків. Вони заперечують існування держави Ізраїль. Євреї громад Толдот арон і Натурей карта – найортодоксальніші з ортодоксів.
«Асоціація із захисту прав ультраортодоксів звернулася до Вищого суду справедливості з вимогою почати роздачу спеціальних протигазів для тих, хто не збриває бороду з релігійних міркувань. Голова асоціації Хаїм Міллер заявив про явну дискримінацію релігійних громадян Ізраїлю, оскільки їм було сказано, що роздачу спеціальних протигазів почнуть тільки після того, як повністю закінчиться роздача звичайних». (З газет).
КОШЕРНЕ І ТРЕФНЕ. КОРОТКИЙ КУРС
Згідно з юдейським Законом, все їстівне євреї ділять на кошерне – дозволене і трефне – недозволене. Дозволяється їсти м'ясо тварин, зарізаних за правилами ритуального забою. Причому м'ясо може бути тільки жуйних тварин і домашньої птиці. Свиня – мерзенна несмачна тварина, недостойна вживання навіть у вигляді ніжних ескалопів, холодцю з хроном та шинки з гірчицею. Головне правило ритуального забою – випустити з тварини кров. Кров некошерна. Органи, що містять кров, не вживаються: печінку їсти не можна. Риба кошерна далеко не вся. Не можна їсти вугрів, мурен, осетрів. Зате можна – щуку і амнона – рибу святого Петра, яка водиться тільки в Галілейському морі. Під забороною краби, креветки, устриці, восьминоги та інше з того ж ряду. Категорично не можна одночасно мати на столі м'ясні та молочні страви. Зазвичай юдейські богослови пов'язують заборону з біблійною заповіддю: «не вари козеня в молоці матері його». Непереконливо! Багато хто з нас козлятину взагалі не їсть і в молоці її варити не збирається, а от борщ з мозковою кісткою, приправлений сметаною, – дуже навіть шанують. Як би там не було, борщ зі сметаною абсолютно некошерний. Порушенням буде з'їсти чизбургер слідом за гамбургером і пельмені зі сметаною. З вином простіше. Будь-яке вино вважається кошерним, якщо за його виробництвом спостерігає релігійний єврей.
По телебаченню постійно йдуть передачі з гнівними відповідями прихильникам магазинів з некошерними продуктами. І дійсно, сьогодні в Ізраїлі, сильно пошукавши, можна купити пачку креветок і шмат свинини. До речі, і навпаки, в інших країнах теж з трудом, але можна знайти кошерні продукти та кошерні ресторани. У Москві продаються ізраїльське вино Carmiel і Yarden та кошерні кури, а в Нью-Йорку автора статті якось запросили до ресторану «єврейської вегетаріанської кошерної кухні», який знаходиться на Мангеттені, на площі Колумба.
Чого-чого?! Читачеві здалося, що він майже зрозумів, що таке кошерність? І ось тобі на! На погляд дилетанта вся вегетаріанська кухня – кошерна. Як би не так! На листі салату і серед рисових зерен цілком можуть затесатися жучки та черв'яки-личинки. З'їсти комаху для віруючого єврея – неприпустимий гріх. Тому у вегетаріанському ресторані на площі Колумба за приготуванням їжі стежить любавицький хасид.