Вперше приїжджаючих до Японії дивує надзвичайна чистота всюди
Учні сидять у класі, з портфелями на столах, ніби вже готові зірватися з місця й побігти додому після довгого дня в школі (сім уроків по 50 хвилин). Але доводиться уважно слухати вчительку, яка розповідає про плани на завтрашній день.
І нарешті – традиційне заключне оголошення: «Так, сьогоднішній порядок прибирання. Перший і другий ряди прибирають у класі. Третій і четвертий – у коридорі та на сходах. П'ятий ряд – туалети».
Чути стогін тих, хто сидить у п'ятому ряду, але всі встають, хапають швабри, ганчірки та відра з шафи в глибині класної кімнати, і розбігаються хто куди, в тому числі – в туалети. Подібне відбувається в усіх японських школах щодня.
Як зазначає Бі-бі-сі, в Японії дуже швидко звикаєш до життя в чистоті. Але тут ви не знайдете ані урн на вулицях, ані двірників. Чому ж у цій країні так чисто?
Відповідь проста: жителі цієї країни підтримують її в такому стані. «Усі 12 років у школі, з початкових класів до старших, прибирання входить до щоденного розкладу занять, – каже Маіко Аване, заступниця директора токійського офісу уряду префектури Хіросіми. – І вдома батьки теж привчають нас до того, що це дуже погано – не підтримувати чистоту й порядок у своїй кімнаті та у своїх речах».
Включення цього елемента суспільної самосвідомості до навчальної програми допомагає дітям виробити відповідальність за все, що їх оточує. Хто захоче забруднювати й псувати школу, в якій сам прибирається щодня?
Приходячи до школи, учні залишають взуття в шафках і перевзуваються у кросівки. Вдома люди залишають своє вуличне взуття біля входу до квартири. Майстри, які приходять щось відремонтувати, роззуваються й ходять по квартирі в шкарпетках. У міру того, як діти підростають, їхня зона відповідальності за чистоту розширюється – спочатку до кварталу, потім до міста й усієї країни.
Навіть японські футбольні вболівальники – фанати чистоти, що вони й довели під час розіграшів Кубка світу в Бразилії (2014) та Росії (2018), здивувавши світ тим, як на стадіоні наприкінці матчу вони збирають за собою все сміття. Японські футболісти теж залишали за собою роздягальні в ідеальному порядку. «Який приклад для інших команд!» – писала в «Твіттері» координаторка ФІФА Прісцилла Янсенс.
«Нас, японців, дуже турбує те, як ми виглядаємо в очах інших, – пояснює Аване. – Нам не хочеться, щоб про нас думали як про людей, яким бракує освіти чи виховання, щоб прибирати за собою».
Те саме відбувається на японських музичних фестивалях. На рок-фестивалі Фудзі, найстарішому й найбільшому в Японії, фанати носять із собою все своє сміття, поки не знайдуть сміттєвий бак. Тих, хто курить, просять принести з собою попільнички та «утримуватися від куріння там, де дим може заважати іншим», написано на сайті фестивалю. Чи можете ви уявити таке на знаменитому фестивалі в Вудстоку в 1969 році, що проходив під дощем, у багнюці та антисанітарії?
Ви щодня спостерігаєте приклади соціальної відповідальності в житті японців. Наприклад, близько 8 ранку офісні працівники та персонал магазинів прибирають вулиці навпроти місця роботи. Діти добровільно беруть участь у щомісячному прибиранні свого району, збираючи сміття на вулицях, прилеглих до школи. У житлових районах прибирання – регулярний захід, хоча прибирати зазвичай майже нічого.
Навіть грошові купюри виходять із банкомату хрусткими й чистими, наче щойно накрохмалена сорочка. Тим не менш, грошам властиво збирати бруд, тому в Японії ніколи не дадуть вам купюру просто в руку. У магазинах, готелях і навіть у таксі ви побачите маленький піднос, на який кладуть гроші.
Враховують тут і наявність невидимого бруду – бактерій та мікробів. Коли японець хворіє на застуду чи грип, він носить медичну маску, щоб не заразити інших. Це знижує поширення вірусів під час сезонних епідемій і дозволяє заощадити гроші на медичні послуги та зменшити втрати від пропущених робочих днів.
Як же японці стали такими фанатами чистоти? Це явно не щось нове, оскільки з цим зіткнувся ще в 1600 році мореплавець Вілл Адамс, який став першим англійцем, що ступив на землю Японії. Джайлс Мілтон у біографії Адамса «Самурай Вільям» зазначає, що «представники аристократії були неухильно чисті», каналізація та туалети були в зразковому порядку, а в парних курилися аромати, тоді як вулиці англійських міст того часу «часто були переповнені екскрементами».
Японці були в жаху від того, що європейці нехтували особистою гігієною. Частково таку стурбованість можна пояснити практичними міркуваннями. У спекотному, вологому кліматі Японії продукти швидко псуються, бактерії розмножуються, віруси поширюються. Тож дотримання правил гігієни йде на користь здоров'ю.
Але повне пояснення все ж лежить глибше. Чистота – важливе поняття в буддизмі, який прийшов на японську землю з Китаю та Кореї між VI і VIII ст. А в дзен-буддизмі, що проник до Японії з Китаю в XII-XIII століттях, такі щоденні справи, як приготування їжі та прибирання, вважаються духовними вправами, подібними до медитації.
У «Книзі про чай» Окакури Какудзо, класичній праці про чайну церемонію та закладену в неї філософію дзен, автор пише, що в кімнаті, де проходить чайна церемонія, «...все абсолютно чисто. Жодної порошинки в найтемнішому кутку. Тому що якщо знайти порошинку, то господар – не чайний майстер».
Це було написано в 1906 році, але справедливо й сьогодні. Перед початком церемонії в чайному будинку Сейфукан у Хіросімі ви побачите, як помічниця чайного майстра в кімоно рачки буквально промокує татамі на підлозі клейкою стрічкою з коричневого паперу, підбираючи таким чином найменшу порошинку.
Чому ж не всі буддійські країни так само ревно ставляться до чистоти? Справа може бути в тому, що задовго до буддизму в Японії була її власна релігія – синтоїзм (синто, «шлях богів»), в основі якої лежить чистота і яка досі є основою японської самобутності. На Заході іноді кажуть, що чистота – друга чеснота після благочестя. У синтоїзмі вона – саме благочестя. Тож чистота по-буддійськи впала на підготовлений синтоїзмом ґрунт – японці вже її практикували.
Важлива концепція в синтоїзмі – кеґаре (забруднення, осквернення), на противагу чистоті. Прикладами кеґаре може бути багато чого – від смерті та хвороб до будь-якої неприємної речі. Щоб уникнути кеґаре, потрібні часті ритуали очищення. «Якщо людина страждає від кеґаре, це може завдати шкоди всьому суспільству, – пояснює Норіакі Ікеда, помічник синтоїстського священника в хіросімському храмі Канда. – Тому практикувати чистоту життєво важливо. Це очищає вас і допомагає уникнути лих для всього суспільства. Ось чому Японія – дуже чиста країна».
Таку турботу про інших цілком можна зрозуміти в контексті, наприклад, заразних хвороб. Але це працює і на більш прозаїчному рівні – наприклад, прибирання сміття за собою. Як каже Аване, «ми, японці, вважаємо, що не повинні обтяжувати інших своєю лінню та небажанням прибирати за собою».
З прикладами ритуального очищення стикаєшся щодня. Перед тим, як увійти до синтоїстського храму, ті, хто прийшов помолитися, обмивають руки та рот водою з кам'яної чаші біля входу.
Багато японців привозять свій новий автомобіль до храму, щоб священник його очистив. Той використовує для цього опахало з пір'я, яке називається «онуса», і обмахує ним автомобіль. Потім він відчиняє дверцята, капот і багажник, щоб очистити машину всередині. Священник застосовує онусу і для очищення людей, і для очищення землі, на якій мають збудувати нову будівлю.
Якщо ви живете в Японії, то швидко звикаєте до такого чистого стилю життя. Ви перестаєте сякатися на людях, ви починаєте користуватися дезінфікуючим засобом для рук, яким покупців і клієнтів забезпечують магазини та офіси. Ви вчитеся сортувати своє домашнє сміття за 10 категоріями, щоб допомогти правильній його переробці. І невдовзі, як це помітив ще на початку XVII століття Вілл Адамс, ви помічаєте, що якість вашого життя підвищилася.
Потім, коли ви повернетеся на батьківщину, ви зазнаєте шоку, побачивши варварів, які чхають і кашляють просто вам в обличчя. Або тих, хто входить у ваш дім у брудному взутті. Що немислимо в Японії.
Але надія все ж є. Зрештою, покемони, суші та телефони з камерами теж не одразу завоювали світ.