Більшість домашніх помічниць у європейських сім'ях - це дівчата з України, Росії, Прибалтики. Як живеться їм у чужій країні, як ставляться до них господарі і що можна порадити тим, хто хоче спробувати себе в цій роботі, розповідає наша співрозмовниця Наталія КОШЕЛЕНКО.
- Наташо, розкажіть, як ви стали au pair?
- Це був 2000 рік. Про програму я випадково дізналася від знайомої, і оскільки перед тим за молодіжною програмою була в Америці, то захотіла поїхати в Європу і порівняти стиль життя європейців та американців. Крім того, мені було цікаво познайомитися з культурою Німеччини і вдосконалити свою німецьку мову. В Америці я жила в кампусі, тут же - працювала au pair у звичайній сім'ї, тому змогла побачити побут німців зсередини.
- Чи важко бути au pair?
- Все залежить від настрою. Головне - не ставитися до роботи як до важкого обов'язку, а спробувати влитися в сім'ю і отримувати задоволення від перебування в країні та спілкування з дитиною. Багато сімей хочуть бачити в au pair старшу сестру для свого малюка і заохочують веселу вдачу, чуйність і комунікабельність.
- Ви не відчували психологічного дискомфорту від того, що робота au pair чимось перегукується з обов'язками прислуги?
- Такого не було. Сім'я - досить лояльні люди, які чудово розуміють мою роль. Досить забезпечені. Мама - дизайнерка з кераміки. Вона могла поїхати на весь тиждень, а могла перебувати вдома пів дня. У тата - спадковий бізнес - торгівля сантехнікою. У сім'ї - одна дитина, 4,5 року. Дуже активна. Жили у власному триповерховому будинку, де в мене була своя досить велика кімната (приблизно 20 кв. м) з душем і умивальником. Відчуття, що я людина якогось другого сорту, у мене не виникало. По-моєму, в цьому питанні все залежить від того, як сам au pair зуміє окреслити своє місце в сім'ї.
- Розкажіть, як складався ваш робочий день.
- Зазвичай це був досить насичений день. 8:00 - підйом, ранкова гігієна, довгі вмовляння дитини переодягти піжамку, легкий сніданок (бутерброд з варенням, сік і мюслі). До 9:00 - у садочок. Потім до дванадцятої я гуляла з собакою, готувала обід для дитини і тата тощо. О 12:00 - обід. Потім я прибирала зі столу і йшла з малюком у басейн або на заняття у спортивну секцію, після чого ми вирушали на дитячий майданчик або ж у гості до дітей в іншу сім'ю. О шостій годині поверталися батьки хлопчика, і в мене починався вільний час.
- Чи доводилося вам виконувати роботу по дому?
- До моїх обов'язків входило підтримання порядку в кімнаті дитини. Один раз на тиждень - прибирання на поверсі господарів. Решту робила прибиральниця.
- Існує думка, що німецькі діти досить розбещені. Як швидко вам вдалося знайти з дитиною спільну мову?
- Приблизно через півтора місяця. Зазвичай діти перевіряють нових au pair на міцність, намагаються порівнювати їх із попередніми. Система виховання у німців абсолютно не схожа на нашу: вони не кричать на дитину і намагаються розвивати вільну особистість. Мені здається, їхні прийоми стосовно дітей багато в чому ефективніші.
- Чи вистачало вам знань мови для повноцінного спілкування з сім'єю?
- Перед поїздкою мені здавалося, що я непогано володію іноземними мовами: англійську я знаю зі школи, німецьку вивчала в інституті (моя спеціальність - менеджмент туризму). Однак у Німеччині я дуже пошкодувала, що не підтягнула німецьку до поїздки.
- Ви дуже сумували за домом?
- Було таке. У перші два тижні в мене був справжній культурний шок. Хоча я не була соціально ізольована - у місті працювали ще п'ять дівчат au pair, з якими ми потоваришували, - мені неймовірно хотілося додому. Потім стало легше, а через пів року ностальгія знову почала гризти. Єдиним порятунком було спілкування з близькими по телефону.
- Як ви переносили місцевий клімат?
- Клімат Німеччини не дуже сильно відрізняється від нашого, але трохи сирий. Я майже не помічала цієї особливості, хоча багато німців Нижньої Саксонії страждають від нежитю. Інша справа - одна з моїх знайомих, Ірина. У неї дуже непросто проходила акліматизація - тиждень дівчина майже нічого не їла, господиня навіть почала переживати.
- При вступленні на роботу від вас вимагалося медичне освідування?
- Потрібна була медична довідка для агентства і медичний висновок терапевта для посольства.
- Як ви харчувалися?
- Готувала сама і харчувалася разом із сім'єю. Їм подобалося наші млинці та салат олів'є. А от німецька кухня мені здалася трохи своєрідною, особливо сочевичний суп, який для нашої людини є просто шокуючою стравою. Так само, як і білі сосиски з квашеною капустою. Я, зізнаюся, не одразу звикла до запаху цієї страви.
- Як ви проводили свій вільний час?
- Улітку за квитком вихідного дня ми з іншими дівчатами au pair знайомилися з пам'ятками Німеччини. Квиток дозволяє групі до п'яти осіб протягом доби (у суботу або неділю) подорожувати поїздами певного класу в будь-якому напрямку - і ми цим часто користувалися. Узимку складніше. Оскільки місто невелике (до найближчого великого міста - 45 хвилин електричкою), то з розваг залишалися лише басейн, кіно та спілкування з друзями.
- Де вам вдалося побувати?
- Сім'я подарувала тур до Парижа, возили до Шварцвальду (Чорного лісу) та на півострів Зільт. Крім цього, я їздила сама до всіх великих міст Німеччини. Мені було дуже приємно усвідомлювати, що я, звичайна студентка, у якої не надто багато грошей, можу дозволити собі помилуватися красотами, наприклад, Дрездена. Це надавало особливого колориту моїм поїздкам.
- Вам давали кишенькові гроші?
- Так, 400 марок. Мені цілком вистачало. Єдина помилка - те, що я не кинула палити. У Німеччині дуже дорогі цигарки. Тому перше, що раджу - розпрощатися зі шкідливими звичками. А на даний момент, наскільки мені відомо, сума кишенькових грошей становить 205 євро. Крім того, ведеться мова про те, що з січня 2006 року зарплата au pair збільшиться до 260 євро.
- На що ви витрачали свої гроші?
- На подорожі, мовні курси, покупки під час знижок. У Німеччині багато спокус для прощання з кишеньковими грошима - дуже гарне взуття, одяг. Тут можна обрати чудові товари для дітей, тому для малечі завжди знайдуться відповідні подарунки.
- Не шкодуєте про поїздку?
- Якби не поїхала, втратила б дуже багато. Після приїзду я поринула в реалізацію планів, у формуванні яких відіграла роль саме Німеччина. І хоча в інституті я відстала від курсу - мені анітрохи не шкода. За рік перебування в німецькій родині я навчилася дуже багато чого, думаю, набагато більше, ніж тут можна було б освоїти за три. І тепер можу сміливо сказати, що робота au pair дозволяє інтегруватися в суспільство і вивчити іноземну мову набагато швидше, ніж багато інших програм.
- Чи підтримуєте ви зв'язок із родиною, в якій працювали? Листуєтеся? Їздите в гості?
- Десь протягом року так і було. Тепер, на жаль, ми втратили зв'язок. Однак у мене є знайомі au pair, які підтримують спілкування зі своєю родиною, незважаючи на те, що минуло вже кілька років.
- Якби у вас була донька, відправили б ви її працювати au pair?
- Я б не заперечувала. Вважаю, що робота au pair - це хороша життєва школа, але не в сенсі екстремальних умов, а як крок до пізнання себе, як можливість познайомитися з культурою та менталітетом інших людей. Зараз я допомагаю організувати поїздку до Німеччини своїй двоюрідній сестрі.
- Що ви їй радите?
- Менше піддаватися спокусі спілкуватися з друзями російською мовою. Російськомовного населення в Німеччині дуже багато, і через це au pair часто не доводять свою іноземну (німецьку та англійську) до необхідного рівня. Щоб опанувати мову, потрібно поринути в менталітет іншого народу, зрозуміти його життя і намагатися дивитися на речі його очима. Для цього головне - побільше спілкуватися з родиною. А, крім того, я б порадила їй бути активною, обов'язково відвідувати мовні курси і не економити на них.