Наші співвітчизники, які інвестують у закордонну нерухомість, все частіше поглядають на Стамбул
Втім, губернатору Чукотки не варто засмучуватися. Є в Стамбулі й палаци не гірші, і господарі поступливіші. Наприклад, $150 млн - і стоячий прямо на березі Босфору замок Ялли Ербільгін, побудований у східному стилі, ваш. А це, між іншим, ціле містечко, сконцентроване на площі 6 тис. квадратних метрів. Тут вам і 64 кімнати, і власний причал, і обідні тераси з видом на величний султанський палац Топкапи. І це ще не все. Є дві вітальні загальною площею майже 800 квадратних метрів, оформлені мармуровими колонами, золотими карнизами та пілястрами. У Стамбулі сьогодні налічується приблизно 270 будівель такого рівня. На даний момент виставлені на продаж чотири з них.
Звісно, ця історія з Абрамовичем та «Палацом Лева» - особливий випадок. Однак багатих громадян, які бажають придбати нерухомість на берегах Босфору, зараз чимало. Дехто говорить навіть про новий тренд: наші співвітчизники, які зовсім недавно вважали хорошим тоном мати житло у Великобританії чи Іспанії, сьогодні роблять вибір на користь турецького Стамбула. Чи це так?
Турецький марш
Коли в 2003 році в країні набрав чинності закон, що дозволяє іноземним громадянам купувати землю та будинки, тисячі наших співгромадян кинулися обживати «берег турецький». Треба сказати, що в Туреччині операції з нерухомістю проводили й раніше, до офіційного дозволу. Першими, хто «прибив щит на воротах Царгорода», були, звісно, «човники», які скуповували дешеві квартири в торговому районі Лалелі. Квадратні метри використовувалися як склади і під саму стелю забивалися всіляким мотлохом – від нижньої білизни до дублянок. Наші заповзятливі співвітчизники, не маючи законного права купувати житло, йшли на різні хитрощі: наприклад, оформляли з розважливими турками фіктивні шлюби.
Цікаво, що Лалелі, коли я вперше опинився в його лабіринтах, нагадав мені лондонський ринок Haсkney Wick, з якого годується безліч іммігрантів. Навколо такі ж похмурі сірі будівлі, у цокольних поверхах яких розгортається жвава торгівля. Усюди чути рідну мову. Втомився, зголоднів - заскоч в один із численних ресторанчиків з домашньою російською кухнею. Наприклад, у закладі під вивіскою «Водолій» за $5 офіціантка Наташа нагодує борщем, пельменями та квасом. Гарячі напої не продадуть ні за що: досі місцеве населення з жахом згадує, як кілька років тому росіяни, перебравши з алкоголем, мало не рознесли підрайону. Відтоді з меню вилучено навіть пиво.
Лалелі - це, безумовно, район, де російськомовних запам'ятали за картатими сумками, дивними криками на кшталт «Наташко, твою матір, де тебе носить?!» і звичкою змітати товар з прилавків, не чекаючи, поки на ньому осяде пил. Але це в минулому. Останнім часом у Стамбулі все частіше з'являється респектабельна публіка, яка вважає це місто «східним братом» Лондона або навіть його альтернативою.
Як пройти до Європи?
Стамбул розташований одразу в двох частинах світу - Європі та Азії. З одного берега на інший через протоку можна потрапити двома мостами - Босфорським та імені султана Мехмеда Фатіха. Самі турки жартують, що Азія у них в Європі, а Європа в Азії. Наприклад, саме в європейській частині розташована більшість мінаретів і східних палаців. А от архітектурний вигляд азійської частини нагадує європейські мегаполіси. До речі, жити в Європі та їздити на роботу в Азію (і навпаки) для стамбульців рівноцінно самогубству. Обидва мости через Босфор у годину пік стоять намертво через затори. У місті близько 12 млн осіб, і кожен другий має автомобіль. Ми прилетіли до Стамбула рано вранці, однак дороги в місті вже були забиті машинами. Близько двох годин пішло у нас на те, щоб дістатися набережної протоки Босфор, у квартали, які обживають наші співвітчизники.
У багатьох великих містах світу обов'язково знайдеться район, який вважається суто російським. У Нью-Йорку це Брайтон-Біч, у Парижі - Пассі, а в Стамбулі - це райони Етілер, Арнавуткьой, Бебек та Левент, прямо на набережній у європейській частині. Ще років десять тому російська мова тут була екзотикою. Тепер же, куди не зайди, всюди почуєш знайому мову. До речі, тут же знаходяться апартаменти місцевих великих банкірів та керівників енергетичних корпорацій. Чому саме тут кинули якір наші люди? Виявляється, майже сто років тому це місце було околицею, практично пустирем. Емігрантам із Росії роздавали тут землю за просто так. Але з часом місто розрослося, витягнулося вздовж протоки, і колишня околиця опинилася майже в самому центрі Стамбула. Протягом останніх 50 років тут воліли селитися багаті турки, і район став фешенебельним. Сьогодні багато хто порівнює його з лондонськими районами Кенсінгтон, Челсі, Белгравія та Мейфер.
Під небом блакитним
З нашим співвітчизником Андрієм Корнєєвим ми сидимо на березі Босфору і неквапливо п'ємо чай. Я хочу зрозуміти, що змусило його та ще десятки наших співгромадян продати нерухомість у Казані, Новгороді, Іваново та інших містах російських і осісти на березі Босфору. «Я купив тут апартаменти, продавши квартиру в центрі столиці, - розповідає він. - Прожив тут рік і зрозумів, чому наші предки обживали ці місця. Стамбул побудований на пагорбах, і це місто, в якому дуже багато неба. Їдеш ти по хайвею, прогулюєшся маленькими вуличками, все одно опинишся на височині. А коли дивишся на мінарети, здається, що саме небо тримається на них».
Турецькі власті дозволили іноземцям купувати нерухомість та землю у 2003 році. І дещо перемудрили у цьому питанні, тому що через два роки скасували своє рішення, оскільки закон дозволяв скуповувати землі у необмеженій кількості. Місцеві політики запаникували і відправили документ на доопрацювання. У січні 2005 року до закону внесли обмеження щодо кількості землі, що купується приватними особами. Тепер дозволено продавати не більше двох з половиною гектарів на власника.
Ціна на землю, природно, напряму залежить від району. Наприклад, якщо за містом, у районі Сіліврі, вартість квадратного метра може становити всього $15, то в районі Бешікташ, на набережній Босфору, вона вже вища в разів десять. Турки дотримуються у відносинах з колишнім Союзом правила «симетричності». Оскільки на даний момент юридично не визначена процедура придбання турками нерухомості в країнах СНД, то і у наших співвітчизників у Туреччині часто виникають проблеми. Вони можуть купувати в Туреччині квартиру або будинок тільки разом із землею. При цьому власник отримує так званий топу - документ права власності. Голий шматок землі наші співгромадяни придбати не можуть. Його їм лише здадуть у довгострокову оренду - на 49 або 99 років.
Але для того, щоб отримати топу, спочатку треба пройти процедуру отримання посвідки на проживання - отурми. Для цього достатньо з'явитися в поліцейську дільницю за місцем придбання нерухомості, пред'явити закордонний паспорт і виписку з банківського рахунку на суму не менше $2 тис. За один тиждень посвідку на проживання строком на 6 місяців буде оформлено з подальшою пролонгацією до 5 років. Якщо ж після закінчення 3 місяців ви передумаєте купувати квартиру, то отурма автоматично анулюється.
Купи-продай
Попит на нерухомість у Стамбулі сьогодні зростає. Ціни збільшуються в середньому на 25% на рік. І якщо два роки тому квартиру площею 80 кв. м у центрі міста можна було купити за $100 тис., то тепер її вартість становить близько $350 тис. За словами директора місцевої будівельної корпорації Зенера Кіліка, до кінця року в місті має з'явитися до тридцяти нових житлових комплексів: «Зараз вільної землі в центрі міста практично немає. Тому багато забудовників купують старі будинки і на їхньому місці зводять сучасні комплекси. На сьогодні у Стамбулі проживає понад 12 млн осіб, і місто потребує оновлення».
«Туреччина вже зараз лідер у рейтингу продажів порівняно з іншими країнами Європи, - каже власниця ріелторської компанії Hometurkеy Анастасія Маркова. - І якщо регіон Бодрума є, так би мовити, продуктом масовим, то Стамбул - це товар свого роду ексклюзивний, що цікавить в основному людей багатих, серед яких чимало російськомовних».
Турка, до речі, абсолютно не хвилює історія походження фінансів. Розповідають, були випадки, коли росіяни з валізами готівки приходили до ріелторів і викуповували цілі поверхи. Навіщо? Можливо, як спосіб інвестування. Квартиру завжди можна здати в оренду, отримавши до 10% річних, або перепродати, отримавши як мінімум чверть понад початкову ціну. При цьому податки при купівлі-продажу невеликі і становлять 3% від суми, зазначеної у топу. Ціна ця, як правило, вдвічі занижена. Щорічний податок на нерухомість становить близько 0,3-0,4% від заявленої ринкової вартості об'єкта. Тобто, купивши особняк за півмільйона доларів і вказавши у топу $250 тис., ви заплатите одноразовий податок від суми близько $7,5 тис., а щорічна виплата становитиме всього $75.
«Звичайно, дорогі старовинні особняки на березі Босфору, подібні до того, яким зацікавився російський олігарх Абрамович, можуть продаватися роками, - каже ріелтор Ірфан Туфексевер. - При роботі з цими об'єктами ми дотримуємося девізу швейцарських банкірів: гроші не терплять поспіху і публічності. Підписання договору, якщо до цього доходить, відбувається за чаюванням. Однак купити такий особняк, зруйнувати його і збудувати на цій землі новий не вийде - всі палаци переписані. Тому їх придбання більше нагадує інвестиції в культурну спадщину».
Турецькопіддані
Схід, як відомо, справа тонка. Наприклад, якщо у Великобританії люди можуть витратити на ділову зустріч близько десяти хвилин і за цей час вирішити всі проблеми, у Стамбулі подібні переговори триватимуть не менше двох годин. І коли обидві сторони зрозуміють, що вони одна велика сім'я, сміливо можна підписувати контракт. Але завжди потрібно пам'ятати про обережність, обираючи партнерів по бізнесу. Не секрет, що в Туреччині всі один одного вважають братами і можуть запропонувати вам зареєструвати нерухомість на своїх родичів. Однак у такому випадку право власності отримуєте не ви, а ваш турецький партнер. Та й самі продавані апартаменти можуть виявитися під заставою, або знайдуться якісь забуті спадкоємці. І все ж у діловому плані Стамбул приваблює наших співгромадян. Чому?
«Тут обертаються величезні гроші, наші земляки спеціалізуються на будівельному, текстильному та туристичному бізнесі, останній, до речі, дає близько 40% доходів до бюджету країни, - розповідає Анастасія Маркова. - Багато з наших співвітчизників вкладають гроші в торговельні площі, що приносять їх власникам близько 15% прибутку на рік за рахунок здачі в оренду».
Модним стало купувати так звані резидент-апартаменти в скляних хмарочосах і здавати їх під офіси великим компаніям. Наприклад, квадратний метр такої площі в районі Шишлі коштує від $4 до 10 тис. Досить прибутковою справою стають спорудження та продаж яхт. І ходять чутки, що частина місцевої суднобудівної верфі тепер теж належить росіянам.
Але говорити, що нам у Стамбулі відкриті всі двері, неправильно. Тут, скоріше, чекають не на наших співгромадян, а на їхні капітали. Хоча багато співвітчизників визнають, що вести бізнес у Туреччині набагато простіше, ніж у забюрократизованій Європі. У розмові з «Ітогами» один бізнесмен із Москви, що осів у Стамбулі, відверто сказав: «Сюди можна без проблем закачати будь-які гроші хоч з офшорів, хоч з Кайманових островів. Багато фінансових схем, що дозволяють обійти податкові органи, роблять Стамбул привабливим для інвестування великих капіталів. Та й росіяни тут поки не штовхаються між собою ліктями, як це відбувається в тому ж Лондоні».
Безсумнівно, сьогодні місто на Босфорі – це міжнародний бізнес-мегаполіс, де перетинаються інтереси практично за всіма діловими галузями. Тут знаходяться представництва великих світових компаній. І, незважаючи на те, що економіка в Туреччині не настільки стабільна, як британська, бізнесмени все ж вважають інвестування грошей сюди дуже вигідною справою.
Вважається, що намір Туреччини вступити до Євросоюзу збільшує її привабливість для бізнесу. Хоча в місцевій пресі пишуть, що розмови навколо цього більше схожі на політичну мишоловку, яка приманює в країну іноземні капітали. Мер Стамбула Кадір Топбаш у розмові з «Ітогами» не здивувався тому, що сьогодні все більше російськомовних обирають довірене йому місце проживання: «Скільки їх тут живе? Та ніхто й не рахував. Ваші співвітчизники в очах місцевих жителів – це респектабельні бізнесмени, які вкладають і в місто, і в країну чималі гроші. Наприклад, лише минулого року загальний обсяг інвестицій оцінювався приблизно в $3 млрд. Ми завжди чекаємо на них і готові створити сприятливі умови для життя, бізнесу та відпочинку».
Чи стане Стамбул колись для наших співвітчизників «другим Лондоном»? «В Англії я можу знайти все, що є хорошого в Туреччині. А ось чи зможу я в Стамбулі знайти по-лондонськи чисті вулиці, ввічливих поліцейських, твердий фунт і впевненість у тому, що мої права власника захищені стіною законів, – для мене велике питання», – каже один наш земляк, який давно-давно обжив милий особнячок у лондонському районі Найтсбрідж. Що ж, як казав класик, Захід є Захід, Схід є Схід, і разом їм не зійтися. Навіть якщо їх розділяє лише Босфор...