Температура повітря на льодовику навіть влітку не перевищує плюс п'яти за Цельсієм, але якщо сонце ховається і піднімається вітер, то здається, що вдарили серпневі морози. Поверх екіпіровки доведеться надіти страхувальний пояс і каску, на черевики натягнути «кішки», після чого провідник вручить справжнісінький альпеншток, він же льодоруб, він же знаряддя вбивства Льва Троцького. Важка на вигляд залізяка несподівано легко і зручно лягає в руку. Без нього на лід не випускають, хоча для першого «чайницького» підйому він напевно не знадобиться. Правила прості: не гальмувати і не поспішати, зупинятися всім разом, наступати тільки в слід попереду йдучого, щоб не провалитися ненароком в промивину, де лід особливо синій (це тільки гра світла, пояснить провідник, весь лід насправді однаковий).
Таке сходження доступне навіть спритному восьмирічці, і багато хто справді приїжджають сюди з дітьми, зокрема росіяни. «Цього року, – з гідністю і без нотки хвастощів каже провідник ангельської зовнішності, – приїжджав один ваш олігарх з дітьми, дуже спокійний, назвався Романом».
Вид навіть з нижньої частини льодовика відкривається цілком листівковий: і тобі голі скелі, і зелені плями лісу нижче, і свинцеве високогірне озеро, невидиме знизу, і шматок синього-пресинього фьорду. Внизу ж після спуску по серпантину, по якому безстрашно ходять баранці, починається величезна територія, суцільно засаджена фруктовими деревами: яблунями, грушами, сливами та черешнями, які чудово достигають у Хардангері всупереч усім нашим уявленням про Норвегію як про країну страшенно холодну.
Монахи навчили місцевих мешканців вирощувати фрукти ще в XII столітті, вони ж навчили їх тиснути сік і робити з нього сидр, який через вісім століть, у 2009 році, отримав статус алкоголю, контрольованого за місцем походження (АОС), як шампанське з Шампані та коньяк з Коньяку. Сто років тому виробництво сидру фермерами Хардангера досягло промислових масштабів, однак одночасно з проголошенням незалежності від Швеції в Норвегії було встановлено держмонополію на продаж алкоголю. Домашній сидр у Хардангері, як і раніше, роблять усі, але, на жаль, для мандрівників, тільки для власного споживання: продавати його вони не мають права. Втім, сидр можна скуштувати прямо на одній з місцевих фабрик, заодно й на виробництво подивитися.
Вирощування фруктів, як і раніше, головна справа для мешканців невеликих містечок по обидва боки Сорфьорду: Лофтхуса, Утне та Ульвіка. Схили гір уздовж фьорду суцільно засаджені фруктовими деревами. Їх тут півмільйона – набагато більше, ніж людей. У травні вони дружно цвітуть, у вересні листя так само дружно забарвлюється в червоно-жовті багаті тони, і негучна ця краса підступає до шосе і зверху, з гір, і знизу – у відображенні садів в асфальтово-спокійній воді фьорду.
Місцева черешня достигає на місяць пізніше європейської, наприкінці липня – на початку серпня, а солодкістю та розміром безстрашно змагається з червневою узбецькою. Черешня з Хардангера – патентоване найменування, як, втім, і місцеві яблуко, груша та слива. Патентований фрукт у сезон запросто продається з лотків уздовж дороги з саморобних дерев'яних столів, де навіть продавець не потрібен: сам засовуєш купюру в кубушку, сам береш картонну коробочку з ягодами. А якщо наповнені коробки вже розібрали, ось тобі порожня коробка, ось тобі дерево, рви сам.
Чудовий вид на сади та Фольгефонну відкривається зі східного боку фьорду, з 150-річного готелю «Уллесванг» (Ullensvang) у Лофтхусі (Lofthus). Саме цей пейзаж спонукав Едварда Гріга до написання музики до «Пер Гюнта». І за Гріга, і зараз готелем керує родина Урне, щоправда, тоді він був набагато скромніший за нинішні «п'ять зірок». Гріг, наприклад, зупинявся завжди в одному й тому ж крихітному будиночку, куди поміщалися тільки піаніно та ліжко. З того часу тут зіграли безліч весіль: біла сукня чудово виглядає на тлі темної води та яскравої трави.
Два найвідоміших і дуже «листівкових» види за участю фьорду, однак, знаходяться набагато південніше, у губернії Рогаланд (Rogaland). Це рівнесенький майданчик на краю 600-метрового урвища Прекестулен (Preikestolen – «кафедра проповідника» норвезькою) і надійно застряглий між двох прямовисних скель у розщелині на висоті 1000 метрів булижник на горі Чераг (Kjeragsbolten). Обидві ці пам'ятки, фото яких неодмінно знайдеться в будь-якому путівнику по фьордах, знаходяться над водами Люсефьорду (Lysefjord).
До них прокладені пішохідні маршрути, однак для сходження знадобиться чимале терпіння. Охочих сфотографуватися на краю світу над блакитною безоднею буде предостатньо, так що й нагорі теж доведеться чекати. Якщо лізти на гору чомусь не хочеться, на каменюку, що висить у повітрі, можна подивитися і з води, з борту порома (анітрохи не гірше круїзу, тільки дешевше).
Люсефьорд бере початок біля іншого стародавнього міста Норвегії – Ставангера, столиці жирної норвезької оселедця і (одне одному не заважає) нафтовидобутку, основи нинішнього добробуту королівства. Потрапити на нафтові платформи, схожі на величезні футуристичні будиночки на курячих ніжках, складно, але можна сходити до музею нафтовидобутку. Є в місті й музей консервів, зокрема оселедцевих. Крім оселедця, тут чудово готують й іншу їжу: щороку в Ставангері проходить великий гастрономічний фестиваль, найбільший у Північній Європі.
Саму оселедець, а також скумбрію з муаровою шкірою, тріску та палтуса варто вирушити ловити ще південніше, у Фарсунд, у тихісіньке (якщо, звісно, не приїхало весілля) містечко Farsund Resort. Рибалити сюди приїжджає дуже різна публіка: і сім'ї з дітьми, і чоловічі компанії, і колеги по бізнесу. Здавальна спочатку справою катастрофічно меланхолійною ловля ставриди у відкритому морі на спінінг виявляється заходом холеричного запалу.
Насамперед слід вдягнути професійний комбінезон рибалки, непромокальний та теплий – точнісінько як наряд телепузика. Це комічне вбрання надійно захистить від вітру та холоду, який іде від морської води навіть влітку. Добиратися до місця лову моторка буде хвилин 40, петляючи між островами з рідкісними різнокольоровими будинками. («Майне фрау», – скаже в якийсь момент вусатий і неговіркий, як і вимагала уява, капітан, тикаючи пальцем у жовтий будиночок, і замовкне ще на півтори години.)
Краще, хоча це й неспортивно, якщо на човні буде ехолот. Якщо пощастить знайти косяк скумбрії, навіть недосвідчений рибалка за годину натягає з сизої води десяток товстих по осені рибин, раніше знайомих тільки у вигляді безголового копчення. А якщо косяк трапиться великий та щільний, то ставрида ризикує чіплятися за гачки навіть боками, спинами та іншими ненадійними частинами.
Улов можна приготувати самому (у котеджах на 3-4 спальні є повноцінна кухня), а можна умовити кухарів місцевого ресторану Moll&Nielsen, які його закоптять або приготують несподіване ставрида-сашімі. Закони Норвегії дозволяють вивозити з країни до 15 кг виловленої морської риби (на ловлю лосося, сьомги та раків у річках обмеження не поширюється, але на таку риболовлю потрібно купувати ліцензію у власника землі) плюс одну велику трофейну рибину. Розмір трофею обмежується по максимуму тільки удачею, а по мінімуму законом: не можна ловити тріску коротше 40 см, сайду та ставриду – коротше 32 см, палтуса – коротше 80 см. Ці числа, що обіцяють серйозну риболовлю, гріють серце навіть рибалки-чайника.
Включити Норвегію до списку потенційних місць призначення варто в першу чергу тим, для кого має значення можливість провести відпустку у відриві від широких народних мас співвітчизників, і тим, хто їде відпочивати різношерстою компанією і боїться, що в разі чого нікуди буде втекти на день-другий. Так, у Норвегії все ще не так багато мандрівників з Росії, в тому числі і на гірськолижних курортах, що набирають популярність, зате багато англійців з міст по той бік Північного моря. Не те щоб усім це було важливо – але кому важливо, майте на увазі.
І так, у Норвегії компанії легко розділитися. Не хочеш лазити по горах – вирушай плавати на каное. Не хочеш гребти веслами – вирушай гуляти по ляльковим набережним рибальських містечок. Не хочеш міста – сховайся на фермі та тисни сидр з місцевими жителями. Не хочеш нікого бачити – і такий варіант можливий. У Норвегії легко і, головне, приємно залишитися наодинці з самим собою. Іноді, знаєте, дуже хочеться.