Лисы вольготно чувствуют себя на лондонских улицах
Лиса, как известно из всяких сказок и басен, животное умное и хитрое. А что умное и хитрое животное умеет делать лучше всего? Да, облегчать себе жизнь. Что нужно обыкновенной дикой лисе? Уютное и тихое место, где выращивать потомство. Наличие легкодоступной еды. И, по возможности, отсутствие хищников.
И, как пишет Бі-бі-сі, британським лисам спала на думку геніальна ідея. Навіщо бігати по полях і лісах, сподіваючись зловити щось їстівне і не потрапити при цьому на очі мисливцям, коли можна просто взяти і переїхати в місто, де і їжі повно, і мисливці рідко трапляються. І ось із приблизно 400 тисяч британських лис близько половини вже поколіннями живуть у містах. Найбільше їх у Лондоні. Тут лис, за підрахунками фахівців, близько 18 на кожен квадратний кілометр, або на кожні 300 осіб.
Перш ніж ви почнете запитувати, як же нещасні лиси живуть посеред машин і асфальту, поспішаємо нагадати, що Лондон – місто вельми і вельми зелене. Настільки зелене, що деякі пропонують оголосити його заповідником. Судіть самі: близько 47% всієї території міста – це парки і сади при будинках. 60% території міста вважається «відкритим простором».
Лондон займає площу понад півтори тисячі квадратних кілометрів. Тут живуть понад 13 тисяч видів тварин (у тому числі й гомо сапієнс). На них припадає 3 000 парків, 30 тисяч городніх ділянок, три мільйони приватних садів і дві заповідні зони. У місті вісім мільйонів дерев – Лондон можна назвати найбільшим у світі міським парком. Іншими словами – ідеальне місце для тварин.
Лиси цілком хороші сусіди. Людей вони не чіпають, тільки іноді поглядають на них з очевидним здивуванням – а що це ви тут робите на моїй території? Їдять вони частково викинуті у сміття залишки їжі, а також досить активно полюють на мишей і щурів, за що їм варто сказати велике спасибі. Єдина проблема виникає в районі січня-лютого, коли вони замислюються про продовження роду. Спарювання супроводжується душераздираючими лисячими криками, від яких городяни прокидаються в холодному поту.
І якщо ви думаєте, що лондонські лиси ховаються десь у передмістях, то це не так. Їх можна побачити в самому центрі міста – одна навіть нещодавно забігла в кафе в будівлі Бі-бі-сі, серед білого дня, і була дуже здивована, коли її стали звідти проганяти.
Але не лисами єдиними живе Лондон. Тут усякої тварі по парі. Іноді навіть і не по парі.
Наприклад, у Лондоні живуть від 10 до 50 тисяч диких кільчастих папуг з Гімалаїв. Точні цифри невідомі нікому. Невідомо і те, звідки вони тут з'явилися. Швидше за все, це просто відлетіли від господарів папуги, яким вдалося створити свої зграї і освоїти нову міську територію.
Перших диких папуг у Лондоні помічали ще в XIX столітті, але популяція різко збільшилася лише з початку 1980-х років. Спочатку вони найчастіше зустрічалися на півдні Лондона, але згодом поширилися по всьому місту. Зграї цих яскраво зелених папуг з неймовірним шумом перелітають із саду в сад, із парку в парк, поїдаючи по дорозі ягоди, насіння та їжу, яку люди залишають у годівницях для птахів. Вони вже стали «виїжджати» і за місто – нещодавно зграя цих індійських папуг налетіла на виноградник у графстві Кент, де за добу їм вдалося з'їсти близько тонни винограду.
Дика лиса серед людей у Лондоні вже нікого не дивує
Лондон ніколи за всю свою історію не вважав, що його географічне положення повинно якось обмежувати його амбіції. У тому числі й у питаннях дикої природи. Одних лише гімалайських папуг, ну і всяких голубів, британській столиці явно недостатньо. Тому в Лондоні можна виявити і цілком хижих птахів – пустельгу, сипуху, соколів (вони ж сапсани) і навіть сов.
Ось уже кілька років (правда, не щороку) пара сапсанів заводить собі гніздо на вежі галереї Тейт Модерн. Щоразу орнітологи встановлюють перед будівлею телескоп, і всі охочі можуть помилуватися люблячими пернатими батьками, які годують своє дитя спійманими ними голубами.
До лондонської пернатої живності доклала руку і Росія. В далекому 1664 році російський посол подарував місцевій владі кількох пеліканів. Вони прижилися в Сент-Джеймському парку, в самому центрі міста. Посеред парку – невелике озеро, і ось уже кілька століть лондонські пелікани, що живуть на волі, далеко від нього не відходять. Щоправда, одного разу один із них вирішив долетіти до лондонського зоопарку, де намагався вкрасти рибу, якою годували місцевих пінгвінів і фламінго.
Ну а в Холланд-парку живуть на волі павичі. Людей, які живуть по сусідству з парком, попереджають, що птахи ці можуть іноді вирішити вивчити свою округу і вирушити сусідніми вулицями, особливо в період спарювання.
Якщо ви думаєте, що птахи – відносно безмозкі нащадки динозаврів, на яких лише приємно подивитися, а іноді навіть і з'їсти, то це не так. Деякі пернаті відрізняються хитрим розумом. Так, наприклад, на схід від Лондона розташоване найбільше міське сміттєзвалище, куди звозять сміття (те, яке не йде на переробку) з усього міста. Сміттєзвалище це виявили чайки, зрозумівши, що тут є чим поживитися, причому без особливих зусиль. Кілька років тому вчені вирішили з'ясувати, звідки, власне, на сміттєзвалище прилітають ці чайки. І тут з'ясувалося, що певний відсоток із них взимку прилітає з Фінляндії.
Як чайки з Гельсінкі провідали, що летіти в Лондон на зиму швидше і зручніше, ніж до Середземного моря, досі залишається загадкою. Але ясно одне – чайки вміють поширювати чутки, причому навіть на міжнародному рівні.
У Лондоні живуть і процвітають від двох до трьох тисяч борсуків. Щоправда, побачити їх вдається рідко – це сором'язливі тварини, які віддають перевагу нічному способу життя, коли вони тихо вилазять зі своїх нір у садах і парках і починають полювати на черв'яків, комах та іншу подібну живність. У деяких початкових школах дітям розповідають про борсуків, що живуть по сусідству, оскільки в тих є одна невелика проблема – не скрізь можна викопати нору для себе та потомства. Відповідно, школярів вчать, як змайструвати спеціальну коробку, як залишити в ній лише невеликий вхід, як замаскувати її листям і гілками – щоб, якщо в саду будинку з'явиться борсук, йому було де жити.
В інших школах дітей навчають, як створити притулок для їжаків, яких у Лондоні теж вистачає. З лондонськими лисицями борсуки та їжаки не дружать, але, оскільки борсуки більші та сильніші, а їжаки просто колючі, лисиці їх уникають. Кажуть, що борсуки дуже люблять арахісові горішки, тож якщо підозрюєте, що десь неподалік є борсуча нора – залиште там горішків і подивіться, хто їх буде поїдати.
Лондон, як відомо, стоїть на річці Темзі. Аж до відносно недавнього часу в східній частині міста та далі в гирлі Темзи були суцільні доки та причали, оскільки Лондон був центром світової торгівлі. А хто приїжджає в порт на кораблях, окрім матросів, вантажу та законних пасажирів? Так, безквиткові.
У середині XIX століття з якогось корабля на південний берег Темзи висадилися такі безквиткові. І не просто безквиткові – середземноморські скорпіони виду Euscorpius flavicaudis. Це досить маленькі (3-4 сантиметри завдовжки) скорпіони, чорного кольору, з жовтими ногами та жовтим же отруйним хвостом. Нібито їхня отрута для людини безпечна. Поїдають вони комах, на яких полюють ночами. Вдень вони сплять у щілинах між цеглинами якоїсь стіни, а нестачі цегляних стін і будинків на сході Лондона не відчувається. І скільки скорпіонів вільно бігає вулицями Лондона? До 13 тисяч, кажуть фахівці. Щоправда, найбільша колонія оселилася в цегляній стіні одразу за межами міста, в містечку Ширнесс у гирлі Темзи.
Іноді населення лондонських скорпіонів поповнюється їхніми родичами інших видів. Моя сусідка виявила у себе у ванній великого та дуже злого скорпіона після того, як кількома годинами раніше купила зв'язку бананів у супермаркеті. Але таке трапляється не надто часто.
Темза, як відомо, впадає в Північне море, до якого від міста рукою подати, і з припливами та відпливами в річку постійно запливає всяка морська живність. Наприклад, тюлені. Оскільки промисловості навколо річки залишилося мало, і взагалі, у річку тепер мало що скидають, вода в ній хоч і каламутна, але відносно чиста. У результаті туди повернулася риба. А що потрібно тюленю, який себе поважає? Так-так, риба.
Пару років тому був проведений «перепис» тюленів у Темзі, і в той конкретний день їх нарахували більше 150. Деякі фахівці вважають, що вздовж Темзи живуть (або запливають у гості) до 700 тюленів. А хто ще?
У тій же Темзі живуть і морські коники. Так-так, саме вони. Морські коники не люблять далеко подорожувати, тому вчені думають, що в Темзі виявлена їхня постійна популяція. Досі морських коників у Темзі виявляли лише пару разів на рік, але в 2017-му їх знайшли кілька десятків, від Гринвіча на сході міста до самого центру. Вчені Зоологічного товариства Лондона тепер вважають, що вони тут живуть постійно.
Ну, а крім того, у Лондоні живуть і процвітають також олені. Найбільшу популяцію оленів, що живуть у Лондоні, можна знайти в Річмонд-парку. Але вони мешкають і в інших місцях, оскільки потроху перебираються в місто з сусідніх графств. Їх регулярно помічають у таких районах, як Барнет, Бромлі, Кройдон, Хаверінг, Хіллінгтон і Волтем-Форест, наприклад.
Наприкінці 80-х років минулого століття з телевізорів не сходили «Черепашки-ніндзя». Звісно, діти стали просити батьків купити їм таких же черепашок, але справжніх. Тисячі батьків піддалися на вмовляння. Але деякий час потому з'ясували, що, по-перше, черепашки ці виростають до відносно пристойного розміру – з велику тарілку, а по-друге, вони живуть років по 40, а то й більше. Результат не змусив себе чекати. Батьки, що рвали на собі волосся, потайки відпускали черепашок на волю в річки, канали та ставки. Черепашкам там сподобалося, і вони залишилися на постійне місце проживання.
На берегах Ріджентс-каналу в північній частині Лондона оселилися ескулапові полози, родом із Середземномор'я. Вони з'явилися там порівняно недавно, і ніхто не знає, як саме вони там опинилися. Існують підозри, що хтось їх навмисно туди випустив. Але вони прижилися, і, здається, вже розмножуються.
Полози можуть сягати двох метрів. Скільки їх живе вздовж каналу, ніхто не знає. Вважається, що близько 30, а може, й більше. Але переживати не треба. По-перше, вони бояться людей і не чіпають ні їх, ні їхніх котів і собак. Від людей вони ховаються, і фахівці кажуть, що навіть якщо ви пройдете за метр від них, навряд чи ви їх помітите. Крім того, їхня улюблена їжа – щури, тож ці полози виявилися корисними сусідами.
І, звісно, всюди, у кожному парку, та й за їхніми межами процвітають у величезних кількостях білки, качки, гуси, лиски, лебеді, нільські гуси та інші подібні тварюки. Іноді в місто заходять норки, і навіть валабі (тварина, родинна кенгуру, яка вже близько століття мешкає зграями в сусідніх із Лондоном графствах). Список дикої природи британської столиці зростає.