Інформаційно-аналітичний дайджест для всіх, хто їде за кордон або залишається вдома
Просто життя

Кілька слів про непатріотичну патріотичність

До речі, а чому, власне, «табу»? Або – для кого «табу»? Якось зовсім непомітно колись закриті теми – ну, там, скажімо, про трансвеститів або скасування абортів, – вилилися в банальні, буденні. Щоправда, «табуїсти» (чи все-таки «табуїни»?) примудрилися сформулювати питання дещо дивнувато (цитую): «Чи їхати на заробітки за кордон чи бути патріотом?» Вже смішно, чи повторити?

Отже, тридцять хвилин зал мучився питанням щодо моральності виїзду за кордон на заробітки.

Цікавий підбір опонентів – головних дійових осіб передачі. Аргументи «за виїзд» наводила «директор підприємства, що займається консультаціями з питань працевлаштування за кордоном». Що, погодьтеся, викликає сумніви в неупередженості підходу. Так, говорила вона, їхати треба всім, хто може виїхати – гроші заробите, досвіду наберетеся, світ побачите. Її опонентом був «учитель англійської мови, який довгий час працював у Португалії» (ким, коли, на яких умовах – відповіді на ці питання залишилися за кадром). Його позиція була така, що, мовляв, за кордоном не дуже й добре. Гроші, вкладені в поїздку, окупаються не скоро. А тому, дорогі співвітчизники, працювати потрібно тут і «починати треба з себе!» (з логікою, щоправда, у хлопця слабкувато). Це «починати треба з себе» стало ніби лейтмотивом усього ток-шоу.

А зал і не сперечався. Так, наприклад, один з учасників передачі розповів про те, як він працював у Чехії, а зароблені гроші висилав мамі та дитині. То почав він із себе чи ні? Молоденька дівчинка працювала в Парижі нянею, примудрилася накопичити грошей і додому привезти. А вона почала із себе? Чи з себе почали, наприклад, ті лікарі, які, пропрацювавши за кордоном і, накопичивши за цей час не тільки грошей на новітні вікна пвх та побутову техніку, а й унікальні технології лікування, привезли все це багатство додому? Думаю, відповідь має бути однозначна – всі вони починали з себе. Думаючи про рідних, про близьких, а отже – і про країну.

Однак зал був поділений на дві рівні частини. І, отже, у тих, хто був «за», були опоненти. Їхні виступи здорово об'єднала рудоволоса патріотка: «Наша країна і так деградує. Так хто ж її буде підіймать, як не український народ? Тому потрібно бути справжнім патріотом!»

І, нарешті, головний герой прихильників «не пущати» пустив у хід «секретну зброю», звернувшись на «аглицькій» до присутньої в залі мешканки Гельсінкі (зазвичай подібний прийом б'є «совка» наповал). Гаряча фінська леді, схоже, не зовсім зрозуміла не тільки напруження пристрастей у залі, а й саме питання. Тому вона обережненько так нам, диким, повторила азбучну європейську істину: працювати (легально, звісно!) можна їхати куди завгодно, аби були в порядку документи. Це дасть вам можливість набратися досвіду, який ви зможете застосувати, повернувшись на батьківщину. Зал вибухнув оплесками. No comments...

Її небагатослівна відповідь найбільш близька до здорового глузду. А полягає вона в наступному. Виїзд за кордон на заробітки дозволяє, по-перше, у відносно стислі терміни (1-2 роки) заробити пристойну (за вітчизняними мірками) суму. По-друге, – удосконалитися професійно (для кваліфікованих спеціалістів). Привезти в Україну нові технології та відкрити свій бізнес. Нарешті, підвчити іноземну мову, поспілкуватися з людьми, подивитися світ.

Що в результаті отримує країна? По-перше, зменшується «навантаження на ґрунт» – одним безробітним вдома стане менше. По-друге, зароблену копійку наш громадянин привезе в «рідне гніздо» і, «купуючи українське», інвестує їх у нашу ж економіку. По-третє, скинувшись із кумом, відкриє десь у Баришівці міні-заводик з виробництва черепиці (за технологією NASA). Ось так-то. А патріотично це чи ні – вирішувати вам.

А тепер уявіть собі подібну дискусію десь у Франції, Китаї чи Польщі. Що, не виходить? І не дивно. Вільна людина у вільному світі працює там, де хоче, і живе там, де їй подобається. І тільки ми все ще вирішуємо – «пущати чи не пущати», патріоти ми після «цього» чи ні. А тому й враження про передачу найкраще можна висловити словами протопопа Аввакума: «Вернемося ж на перше і подивимося, чому ж це важливо по-п'яте, і побачимо, що по-п'яте це зовсім і не важливо...»