Зрозуміло, це сталося не через те, що житло на заході подешевшало - ціни всюди зростають неухильно. Просто на сході це зростання відбувалося значно інтенсивніше: ще наприкінці 2003 року метр житлової площі в східній частині міста коштував у середньому €4,13, тобто на 22 центи менше, ніж на заході. Зараз ціна однакова - €4,49 за квадратний метр. Що й казати, подорожчання як таке не тішить. Однак треба залишатися реалістами і віддавати собі звіт, що Берлін поки що залишається надзвичайно дешевим містом з точки зору цін на житло - зрозуміло, порівняно з іншими федеральними землями. Так, квартира розміром близько 70 кв. м коштує в Гамбурзі приблизно €476 на місяць, у Мюнхені за таку доведеться заплатити €665, а в столиці можна вкластися в €325 (йдеться, звичайно, про «чисту» орендну плату, без комунальних послуг).
Як би там не було, вибір житла тепер відбувається не за колишнім принципом - щоб жити з комфортом, треба неодмінно винайняти квартиру на заході, а за іншими критеріями, спільними для Берліна загалом. Найбільшою популярністю користується заново відремонтоване житло в старих будинках, що цілком логічно: просторі кімнати та кухні, високі натяжні стелі, ванні кімнати з вікном - звісно, це приємніше, ніж «економічні» клітки, які можна зустріти у відносно нових спорудах, зведених між 1991 і 2003 роками (саме на ці квартири ціни не тільки не піднялися, а навіть впали).
Ну і, звісно, як завжди, є райони, що заселяються з особливою активністю. Зараз це Prenzlauer Berg і Charlottenburg. Перший - очевидний фаворит: віднедавна район почав бурхливо зростати, причому переважно за рахунок молодого населення. До речі, це дало такий цікавий результат, як відзначений у Prenzlauer Berg уже протягом кількох останніх років «бебі-бум». Це місце нині надзвичайно привабливе для молодої лівої інтелігенції, що, природно, супроводжується стрибком цін на житло. Особливим попитом користуються тут трикімнатні квартири розміром понад 60 кв. м, все в тому ж заново відремонтованому старому будинку - таку в Prenzlauer Berg тепер уже треба шукати дуже наполегливо і довго.
Щоправда, чарівність і безсумнівні переваги «старого» будинку часом таять у собі небезпеки: не завжди ремонт квартир виявляється проведеним бездоганно, і, в'їхавши в таку, можна зіткнутися з прикрими недоробками у вигляді вікон, що погано зачиняються, або вогкості на стінах. Але тут уже, як кажуть, доводиться ризикувати. Тим більше що ступінь «відремонтованості» законом не регламентований, і може вийти, що за задоволення мати ліпнину на стелях і дубові двері доведеться платити додатково, усуваючи недоліки житла за власний рахунок.
Повертаючись до вікової структури районів, можна відзначити ще один цікавий феномен: останніми роками стало особливо помітно, що берлінці з наближенням до пенсійного віку відчувають явний потяг до центру міста. Спадна особиста соціальна активність потребує компенсації, людині необхідне відчуття, що вона перебуває в центрі подій, бере участь, хай пасивно, у житті столиці. Ось і переїжджають «молоді старі» ближче до центру: 74% мешканців столиці, які досягли 60 років, висловили бажання жити не «на природі», а серед міського шуму й метушні. Якщо врахувати, що в цьому віці купівельна спроможність щодо житла набагато вища, ніж у юних городян, стає зрозумілим, що попит на квартирну власність у центрі неухильно зростає, і це зовсім непогано.
А ось що сумно - так це те, що з приходом злощасної реформи Hartz IV з'явилася чимала кількість людей, яким стає не по кишені оплачувати підвищену орендну плату: близько 70 тис. сімей у місті зайняті сьогодні тим, що шукають собі житло дешевше. І тут уже не до ліпнини й дверей і навіть не до якості квартири - аби вкладатися в скорочений бюджет. Стосовно цих сімей ніяк не застосуєш приказку про дім, який моя фортеця і надійний дах над головою - на жаль, бідність зганяє людей з насиджених місць, а квартири часто залишаються порожніми, що, звісно, для густонаселеної столиці виглядає досить абсурдно.