Вирішення квартирного питання по-британськи: якщо немає можливості купити власний будинок, займи чужий - і тобі за це нічого не буде
Сквоттерство (від англійського squat - «самовільно вселятися в порожній будинок») виникло як явище одразу після Другої світової війни у Великій Британії, що жорстоко постраждала від нацистських бомбардувань. Британці, що поверталися з фронтів і залишилися без житла, селилися в порожніх будинках, чому влада не особливо перешкоджала. Дуже швидко цей рух став організованим, а захоплювачів будинків прозвали сквоттерами. Друга хвиля сквоттерства припала на кінець 1970-х. У Британії в ті роки спостерігався демографічний вибух, і молодим сім'ям доводилося роками оббивати пороги муніципалітетів у надії отримати хоч якесь недороге житло. Саме тоді молоді заповзятливі англійці й згадали про сквоттерство, почавши в масовому порядку вторгатися в порожні будинки. Організації сквоттерів у той період домоглися появи «законних» угод з муніципалітетами, які дозволяли закріплювати за захоплювачами порожні муніципальні квартири, якщо сквоттери перебували в черзі на житло.
І тому сьогодні закони Великої Британії такі, що виселити людину з будинку, навіть якщо він їй не належить за документами, дуже й дуже непросто. Цим сквоттери й користуються. Якщо будинок порожній, кажуть вони, а його законні власники невідомо де, то чому б нам у ньому не розміститися з усіма зручностями?
Сьогодні в Лондоні налічуються тисячі порожніх з різних причин будинків. Досить часто знести або облаштувати житло для законних власників виявляється занадто дорогим задоволенням, і тому вони просто кидають будинки напризволяще. «Як правило, це стосується будинків з кримінальною історією або поганим минулим, - каже один із керівників сквоттерської асоціації ASS Майкл Зіклін. - Найчастіше в таких будинках або хтось помер за дивних обставин, і родичі не хочуть там більше жити, або когось убили. Наприклад, наші друзі - сквоттери з Польщі - живуть у будинку, де психічно хвору жінку побив син. Коли поліція приїхала, у будинку не було ні сина, ні матері. Вони ніби зникли, їх досі шукають, а великий будинок, виходить, залишився нічийним». Як вважають сквоттери, будівля має ефективно використовуватися, а якщо господар не живе в ній, то він має втрачати й право на неї.
Організація ASS існує близько 30 років. Її члени готують практичні посібники із захоплення порожніх приміщень. У таких методичках докладно описуються різні типи дверних замків, безпечні способи підключення газу, води та електрики.
Захоплювачі діють цілком легально. Заселившись у будинок, вони досить часто вивішують плакат: «Цей будинок заселений. Штраф за проникнення - 5 тис. фунтів». По суті, сквоттери мають ті самі права, що й звичайні громадяни, і не можуть бути виселені без виконання певних юридичних процедур.
- Сквоттери не завжди можуть зазнати судового тиску з боку власника нерухомості, - каже Майкл Зіклін. - В Англії власник будинку не має права вриватися на територію, навіть якщо вона належить йому, у той момент, коли в будинку вже перебувають люди. Щоправда, більшість покинутих будинків належить муніципалітету або рієлторським конторам. Якщо сквоттери проникли в будинок, нічого не зламавши, то вони не можуть бути виселені насильно поліцією або власником нерухомості. Муніципалітет може надіслати повідомлення з проханням з'явитися й пояснити причини заселення. Хтось вирушає на зустріч, а хтось воліє змінити місце проживання.
Одна з головних норм поведінки сквоттера - житло залишається в такому вигляді, яким воно було в момент його захоплення. Ви можете користуватися меблями, технікою, якщо вони є, але все це слід залишити в цілості. І зсередини, і ззовні не повинно бути жодних ознак змін. Ви просто живете в будинку, а коли покидаєте його, у ньому не повинно залишитися слідів вашого перебування.
Це в ідеалі. Однак на практиці сквоттери нерідко вдаються до облаштування зайнятого житла. Відбувається це в тому випадку, якщо їм удається затриматися на тривалий термін. Вони міркують так: раз нас ніхто не чіпає, не жити ж у будинку з прогнилою підлогою та розбитою ванною.
Скільки «непроханий гість» проживе в тому чи іншому будинку, залежить як від нього самого, так і від муніципалітету. Деяких виселяють уже наступного дня (така доля, як правило, спіткає ексцентричних сквоттерів, які розмальовують будинки графіті, що є прямим порушенням порядку), а деякі (ті, що живуть тихіше за мишу) примудряються залишатися в будинках по кілька років. «Головне - не світитися», - застерігає Майкл Зіклін.
Якщо хтось захоче виселити сквоттера, він має для початку звернутися до суду. Суди, які можуть тривати роками, зазвичай видають ордери на виселення сквоттерів, але буває й інакше. Останнім часто вдається отримати відстрочку в кілька місяців до виселення. Сквоттерів, які виграли суди, одиниці. Щасливчиками нерідко стають ті, кого вважатимуть сумлінними утримувачами закинутого житла.
Цікаво, що багатьом британським домовласникам часто вигідно, щоб будинки, які вони з якихось причин не хочуть або не можуть продати чи здати в оренду, були самовільно заселені організованими сквоттерами, а не якимись бродягами. Відомо, що сквоттери краще ставляться до свого житла. Вони можуть оплачувати електроенергію та газ, а іноді навіть платять символічну плату домовласнику. Більше того, сьогодні в деяких британських містах сквоттери укладають з муніципалітетами договори, за якими нелегали, як і раніше, не платять орендної плати, але нібито «стають на облік». В виданому 1990 року «Підручнику сквоттерства» серед головних рекомендацій говориться: «Негайно починайте оплачувати комунальні послуги - газ, воду, електроенергію. Тоді у вас набагато більше шансів залишитися в захопленому житлі».
За британськими законами за самовільне захоплення житла нічого серйозного не передбачено. Максимум - виселять. Оскільки будинки, в яких живуть сквоттери, майже завжди належать місту, то й позивачем у суді має виступати хтось із представників муніципалітету, а чиновники досить рідко ініціюють такі процеси.
Згідно з даними ASS, у Лондоні сьогодні проживає не менше п'яти тисяч сквоттерів. Пошук закинутого житла - заняття, що значною мірою залежить від терпіння й удачі. Хтось місяцями обстежує багаті райони, помічаючи занедбані дворики приватних будинків і залишаючи в них так звані маяки - наприклад, тоненьку ліску на дверях будинку. Якщо маяк протягом двох-трьох тижнів залишається недоторканим, то можна сміливо йти на штурм.
- Вірна ознака закинутого житла - опущені залізні жалюзі, відсутність сміттєвих пакетів у саду, потужний замок на дверях і недоторкані газети, - розповідає сквоттер Марчин, який приїхав з Польщі. - Я займаюся цим уже три роки. Приїхавши до Лондона туристом, вирішив залишитися. Мені сподобалися країна та її люди. Я займаюся цим, тому що тільки так можу накопичити гроші на подорожі. Уже побував у Таїланді, Бірмі, Голландії. А тут у мене є друзі, які використовують Лондон як тимчасовий притулок, так би мовити, перевалочну базу. Якось одна моя знайома гуляла з собакою і побачила закинутий будинок із потужними залізними віконницями. Ми нічого не зламали, акуратно відкривши вікно другого поверху. Зайняли весь перший поверх - три кімнати, кухню та вітальню. Ні за що не платимо: ні за світло, ні за газ, ні за воду - у нас їх просто немає.
Інший сквоттер - Алекс - приїхав до Лондона з Іспанії. Жага подорожей і його змусила покинути свій дім і почати вторгатися в чужі.
- Ми з другом гуляли в північній частині Лондона, - розповідає Алекс, - і побачили будинок, у якому зараз і живемо. Цей будинок було складно розкрити. На всіх дверях і вікнах, окрім найвищого, були навішені ковані залізні пластини. Нам не довелося нічого зламувати, щоб потрапити всередину. На будівництві ми знайшли довгу драбину й залізли в те саме верхнє вікно. Уночі прийшла поліція, двері спробували розкрити. Річ у тім, що я в перший же день вирішив зняти з вікон сталеві жалюзі, щоб вони не затуляли світло. Напевно, це помітили сусіди й викликали стражів порядку. Але ми були спокійні: будинок належав муніципалітету, і поліцейські не могли до нас вдертися. Це ж приватна власність, і звідки їм знати, можливо, в будинку перебуває його справжній власник.
Британські закони гласять: якщо тебе спіймано в момент зламу і тому є свідки, то це підсудна стаття. Але якщо ти вже всередині будинку й у поліції немає доказів, що ти щось викрав або зламав, тоді кількість проблем зменшується.
Загалом, вести життя сквоттера - чудова можливість накопичити гроші. Прихильники цього способу життя, як правило, не витрачають більше десяти фунтів стерлінгів на тиждень. «Але я все одно хочу працювати, щоб накопичити на подорожі, - продовжує Алекс. - Харчуємося ми чим доведеться. Днями в нас було барбекю в саду. Поклали дві цеглини, зверху - дротинки, на яких смажилися сосиски та м'ясо».
У лондонському районі Гакні, який вважається найбільш «сквоттеромістким», я зустрів білоруса Владислава, який уже два роки живе подібним чином у британській столиці. У себе на батьківщині він займався валютним брокерством, однак після приїзду на береги Темзи вирішив усе покинути й зажити по-новому.
- Сам не знаю, як я зважився на це, - каже він, - але мені тут подобається. Спочатку ми з моїм приятелем із Німеччини захопили невеликий будинок. Однак за два дні в будинок вдерлися п'ятеро молодиків із бейсбольними битами, яких найняв господар будинку, і ми були змушені тікати. Зате зараз живемо в триповерховому будинку. Нас п'ятеро, і кожен зайнятий своєю справою. Хтось ремонтує будинок, хтось готує їжу, хтось її здобуває. Грошей у нас небагато, тому що ніхто не працює, а допомоги катастрофічно не вистачає.
Застосовувати силу щодо сквоттерів поліція не має права до рішення суду. Але якщо виселення неминуче, захоплювачі або вважають за краще непомітно зникнути й підшукати собі новий будинок, або намагаються привернути увагу журналістів і громадськості, влаштовуючи біля будинку цілі театральні шоу. Саме ці сутички з поліцією дозволяють правозахисникам виступати на боці сквоттерів.
На думку сквоттерів, муніципалітет чудово знає людей, у яких немає грошей на купівлю власного житла, але віддавати порожні будинки незаможним ніхто не поспішає. За законом це можна зробити, але тільки якщо будинок перебуває в хорошому стані. Муніципальна влада воліє забивати закинуті будинки. «Навіщо? - дивуються сквоттери. - Щоб вони стояли й гнили? Віддайте їх краще нам. Але чомусь вважається, що ми перетворюємо порожні житла на кубла, живемо на наркотиках. Є, звісно, серед нас і такі, але позитивних сквоттерів усе одно більше».
Останнім часом ряди сквоттерів поповнює переважно так звана просунута молодь. Серед захоплювачів порожніх жител можна зустріти чимало вільних художників, які використовують ці будинки як виставкові галереї, та й просто майданчики для різних тусовок і концертів. Багато хто віддає перевагу саме такому способу життя, тому що вважають: кожна людина має право на власний дім. Навіть якщо він чужий.