Дані іншого опитування, яке проводило одне з незалежних турецьких агентств, свідчили: звісно, в іноземних власників нерухомості в Туреччині є свої географічні вподобання (скажімо, американці традиційно обирають Анкару, греки – Ізмір, німці – Аланію, сирійці – Хатай, норвежці – Кемер тощо); однак чотири з 10 зарубіжних громадян уже придбали або серйозно планують придбати об'єкти нерухомості, зосереджені в двох місцях – Стамбулі та Анталії. Стамбул, зрозуміло, приваблює насамперед тих, для кого Туреччина – місце ведення бізнесу. А от Анталія цікава значно ширшому колу, та й рекламні слогани, що закликають іноземців приїхати сюди відпочити або купити second home, звучать вкрай привабливо – «Тут є все!», «До Туреччини – як додому», «Реальна якість життя за нереально низькими цінами».
З усього сказаного неважко зробити висновок: незважаючи на те, що наші туристи з'являються і в інших курортних районах Туреччини, діставшись навіть до Чешме (доволі довго у нас час невідомого), переважна більшість російськомовних домовласників зосереджена в районі Анталії. Торік турецькі гіди, які працюють на курортах Егейського моря, з деяким здивуванням зазначали, що, наприклад, у Кушадасах проживає вже близько 20 родин наших співвітчизників. Як пише «Дайджест Нерухомості», гіди анталійські такій статистиці просто посміхнулися б – в Анталії наших уже зараз на кілька порядків більше. І якщо, за оцінкою голови турецької Ради з туризму Хусейна Баранера, найближчими 10 роками загальна «європейська складова» населення турецьких курортів зросте ще на 3 млн осіб, то сама лише «російськомовна складова», як вважає Анатолійське агентство новин, – на кілька тисяч. А взагалі, нерухомість у районі Анталії сьогодні мають представники 44 країн, зокрема Німеччини, Великої Британії, Голландії, США, Данії, Ірландії, Норвегії, Швеції, Бельгії, Італії, Іспанії, Франції, Польщі, Естонії, Ізраїлю, Японії, Ірану, Єгипту і навіть Гватемали.
Власне кажучи, на вітчизняному ринку нерухомості Анталія точно повторила шлях, який до цього пройшло узбережжя іспанської провінції Каталонія. (До речі, сучасну Туреччину з якими країнами тільки не порівнюють, але найчастіше проводять паралель саме з Іспанією – точніше, з Іспанією часів її переговорів про вступ до ЄС). Розкрученість туристичного бренду, наявність цілорічного авіасполучення і, що дуже важливо, цілорічного життя (Анталія, звісно, не зовсім Барселона, але все-таки не вимирає на зиму, як більшість курортних міст), розвинена інфраструктура, що включає гольф-поля (їх у районі Анталії - вісім, і на ринку є пропозиції приблизно такого роду: купіть нерухомість – і одночасно отримаєте річне членство в Національному гольф-клубі Анталії), футбольні поля (їх близько сотні), яхтові стоянки (у «Калейчі Тюрбан Марині» в бухті Анталії стоїть понад 130 іноземних вітрильних і моторних приватних суден) – усе це разом із хорошим кліматом, досить високим рівнем життя та відносно низькими цінами спочатку зробило Анталію регіоном №1 для наших співвітчизників.
Є в наших співвітчизників і суто свої «принади». Зокрема, в Анталії працює російське консульство і відкрита російська школа з російською ж програмою навчання. А 27 лютого цього року зареєстровано Товариство співвітчизників міста Анталія, до завдань якого, окрім усього іншого, входять всіляка допомога співвітчизникам, які проживають у Туреччині (аж до допомоги у вивченні мови та працевлаштуванні), підтримка в реалізації інвестиційних проєктів, а також формування позитивного іміджу громадян в очах турецького населення.
Порівняння Туреччини з Іспанією недавнього минулого доречне ще й у частині підвищення вартості нерухомості: Туреччина зараз демонструє приблизно такі ж темпи зростання цін, як раніше Іспанія. За останні п'ять років подорожчання в найпопулярніших курортних місцях країни було чотириразовим. І все одно, турецька нерухомість зберігає свою цінову привабливість, особливо якщо врахувати різноманітність об'єктів, що виставляються на продаж.
Скажімо, у районі Анталії можна придбати і зовсім скромну однокімнатну квартиру (60 кв. м, 6,9 км від моря, але ціна казкова – 29.500 євро), і трикімнатну з куди привабливішими параметрами (150 кв. м, лише за 300 м від моря, але й ціна дещо інша – 62.500). Це – з категорії «зовсім недорого». Увазі власників трохи більших коштів пропонуються інші варіанти: наприклад, двокімнатна квартира, розташована неподалік від піщаного Lara Beach (85 кв. м, 400 м від моря) за €69.500, або трикімнатна квартира поруч із пляжем Коньяалти (180 кв. м, 600 м від моря, 2 тераси) за 93.800.
Крім того, якщо до певного часу увазі покупців пропонувалися в основному об'єкти точкової забудови, то тепер – ще й житло в новозведених комплексах. Таке, наприклад, як квартири в комплексі «Рівер-Сайд», розташованому в новому і одному з найпрестижніших районів Анталії – Лара-Кунду. Звідси лише 500 м до пляжу, 10 км до центру міста, 15 км до аеропорту, 100 м до основної дороги, що з'єднує Анталію і Аксу, і кілька хвилин ходьби до найбільшого в Туреччині гольф-клубу. Басейн, спортивні та дитячі майданчики, зони відпочинку, автостоянка, цілодобове відеоспостереження, зовнішнє освітлення – немає особливої потреби говорити, що все це є в «Рівер-Сайді», забудовники якого врахували всі сучасні вимоги до житла високого класу.
• Необхідно зазначити, що останнім часом не лише зарубіжні, а й вітчизняні забудовники, які дорожать своєю репутацією, використовують для освітлення своїх об'єктів лише новітні технології. У моду все більше входять світлодіодні лампи, які дозволяють не лише організувати ефективне освітлення приміщень, а й заощадити в майбутньому на електриці.
У комплексі чотири 12-поверхових будинки, у кожному по 24 квартири площею 125 кв. м. Причому, з усіх квартир відкривається приємний для ока вид на море та місто.
Звичайно, певним гальмом у справі придбання іноземцями нерухомості в Туреччині є особливості законодавства: наші співвітчизники мають право придбавати тут у власність квартири та вілли, але ділянки під ними – лише оформлювати в довгострокову оренду. І нарешті, законопроект, що пройшов через парламент і був затверджений президентом країни, про продаж землі та нерухомості іноземцям нічого для нас не змінив.
Зате багато галасу наробила інша законодавча зміна, що набула чинності 1 червня 2006 року. З цього моменту почала діяти нова процедура придбання турецької нерухомості громадянами колишнього Союзу, суть якої полягає в наступному: тепер документи від громадян, які бажають придбати об'єкти нерухомості в Туреччині, приймаються лише за наявності у них посвідки на проживання (ПНП), виданої на термін не менше шести місяців. Дане формулювання викликало справжню плутанину: багато хто не зрозумів – чи то нам таким чином створюють перешкоди (ті, хто цікавиться темою імміграції, чудово знають, як це – отримати посвідку на проживання де б то не було), чи то хочуть міцніше прив'язати їх до Туреччини, чи то домагаються ще якоїсь своєї, невідомої для непосвячених мети.
Виявилося, що все не так страшно. Відповідні ПНП видаються в поліцейських дільницях за місцем придбання нерухомості, причому видаються майже автоматично – на підставі надання закордонного паспорта, виписки з банківського рахунку або довідки про обмін валюти на суму не менше $1.200 і документів, що підтверджують факт домовленості про купівлю квартири чи будинку. Термін оформлення ПНП – один тиждень, вартість – близько $250, обов'язкова умова – як мінімум шестимісячний термін дії закордонного паспорта, можливість продовження – на підставі факту придбання нерухомості. Упродовж усього терміну дії ПНП надає його власнику право багаторазового в'їзду до Туреччини без сплати візового збору, а також інші права на території країни (за винятком, звісно ж, виборчого). У разі розірвання угоди щодо об'єкта нерухомості ПНП анулюється.
Як це нововведення позначиться на ринку нерухомості, покаже найближче майбутнє. Швидше за все, особливо ніяк. Цього року туристичній Туреччині теж пророкували порожнечу та забуття – через пташиний грип та інформацію про несприятливу екологічну ситуацію на деяких турецьких курортах. Однак і ціни на путівки не знижені, і людей на турецьких пляжах менше не стало. А пристосовуватися до змін у законодавстві нашим співгромадянам взагалі не звикати – це ми вміємо чи не найкраще за всіх.