Інформаційно-аналітичний дайджест для всіх, хто їде за кордон або залишається вдома
Країнознавство

Нація повного порядку

Як вважає весь світ, Німеччина – країна порядку, виконавчих і законослухняних громадян

Як зазначає «Русская Германия», одним із головних розчарувань іноземця в Німеччині стає якраз відсутність стовідсоткового порядку. На вулицях великих міст валяється сміття. Транспорт безсовісно запізнюється. Городяни перебігають дорогу на червоне світло. Поліцейські заплющують очі на дрібні правопорушення (під час коронавірусного карантину в злачних районах Берліна, де торгують наркотиками, поліція стежила лише за тим, щоб наркоторговці дотримувалися соціальної дистанції й не передавали покупцям товар із рук у руки). Що діється, господи, куди котиться країна?

Фраза «Ordnung muss sein» дійсно вже багато століть вписана в історію та культуру Німеччини: вона належить батькові Реформації Мартіну Лютеру. 500 років тому він написав: «Ordnung muss sein unter den Leuten» – «Серед людей має бути порядок». Як вважає керівник відділу сучасної історії Університету Штутгарта доктор Вольфрам Пюта, великий монах-реформатор мав на увазі лише те, що слід підкорятися вищій владі, дотримуватися божественних заповідей, а не розписувати все мирське життя з ранку до вечора згідно з жорсткими правилами. Але миряни теж «підтягнулися».

«Порядок – це прусська життєва цінність, – каже культурологиня Крістіна Реттгерс. – Він асоціюється з рівністю, з обов'язковими для всіх, від короля до селянина, відповідальністю, пунктуальністю, працею та чесністю». Реттгерс підкреслює, що правила можуть бути й неписаними: у німців вони настільки в'їлися в повсякденне життя, що немає сенсу якось окремо їх вказувати. Це часто дивує нових іммігрантів, яким ще належить освоїти місцевий спосіб життя: їм важко зрозуміти життєві закони, які ніде не прописані, але вважаються самоочевидними.

Висловлювання Лютера набуло нової популярності на початку 1930-х: останній президент Веймарської республіки Пауль фон Гінденбург любив цю фразу й часто використовував її в політичних дебатах. У 1934 році журнал Time виніс на обкладинку портрет Гінденбурга – і ці слова. Втім, до 1934 року Німеччиною вже рік керувала інша людина, і свій новий порядок він збирався поширити на весь світ…

Після падіння Третього рейху Німеччина проходила потужний і болісний процес денацифікації. Метою його було витравити під корінь не лише нацистські переконання, а й змінити саму психологічну структуру, яка дозволила статися тому, що сталося. У тому числі й надмірні виконавчість і законослухняність: адже так само виконавчо й слухняно втілювалися в життя й нелюдські накази Гітлера.

За свідченнями багатьох дослідників, цю рису німецького характеру тоді намагалися вимарати: мовляв, учіться думати своєю головою, навіть якщо у вас є закон або наказ, подумайте самі, чи варто його виконувати. І німці – так, слухняно – стали вчитися думати самі, чи всім правилам варто підкорятися.

Наступні хвилі імміграції – польська, турецька, пострадянська – розбавили німецьке населення й привнесли в нього додаткову нотку розслабленості. У підсумку градус законослухняності та схильності до порядку в німецькому суспільстві ніби помітно знизився, градус розгильдяйства виріс.

Але не зовсім.

Іноземець, який уперше знімає квартиру в Німеччині, з незвички буде вражений кількістю правил у договорі оренди. Сміття необхідно розділяти, на кухні мінімум три сміттєві відра – для пластику, паперу та харчових відходів. Шуміти можна з 8 ранку до 8 вечора (до 10 вечора дозволено «неголосно шуміти», після десяти взагалі будь тихіше за мишу), і ще зволи дотримуватися тихої години в середині дня.

Навіть собакам наказується дотримуватися порядку: окремого закону на цей рахунок немає, але є прецедент – судове рішення, яке постановило, що собака має право гавкати «не більше 10 хвилин поспіль і не більше 30 хвилин загалом на добу». За порушення правил співжиття сусіди можуть і поліцію викликати: це не «стукацтво», а «поведінка відповідального громадянина».

Однак на ділі життя в Німеччині пропонує можливості на будь-який смак. І справа не лише в тому, що «суворість законів компенсується необов'язковістю їх виконання», а й у тому, що в Німеччині насправді можна все або майже все. Головне – знайти відповідне місце. А його можна знайти практично під будь-який каприз.

Хочете гуляти голим? У парках є спеціально відведені площі, де загоряють нудисти, а на морському узбережжі та озерах – нудистські пляжі, де, навпаки, на людину в плавках подивляться з подивом. Хочете написати непристойне слово на залишках Берлінської стіни? До ваших послуг спеціально відведена ділянка стіни, де дозволено писати й малювати що завгодно. Хочете вживати наркотики й займатися сексом із ким попало? Будь-який нічний клуб надасть вам таку можливість, тільки розважайтеся в призначених для цього кімнатах.

«Ordnung ist das halbe Leben» (Порядок – це половина життя) – каже німецьке прислів'я. Але в нього є продовження: «Unordnung die andere Hälfte» (А безлад – друга половина). У Німеччини багата історія розгулу: тут і золоті 1920-ті з їхніми гедоністичними вечірками, і студентські бунти 1960-х, і початок 1990-х, коли «бідний, але сексуальний» Берлін був притулком бідних і веселих музикантів і художників.

Сьогоднішні німці не стільки слухняні, скільки прагматичні: вони ставляться до порядку як до зручного способу влаштувати суспільне життя. А так – божеволій як хочеш, аби це не заважало іншим.