Як пише «Русская Германия», майже кожен десятий житель ФРН є отримувачем того чи іншого виду соціальних допомог: за даними Федерального статистичного відомства (Statistisches Bundesamt), наприкінці 2015 року в країні налічувалося майже 8 мільйонів осіб, змушених вдаватися до фінансової допомоги з боку держави. У 2014 році в Німеччині налічувалося 7,4 мільйона отримувачів допомог – 9,1 відсотка населення.
До мінімального соціального забезпечення, за допомогою якого німецька держава гарантує прожитковий мінімум своїм громадянам та особам без німецького громадянства, які легально проживають на території ФРН, належать соціальна допомога, соціальна допомога Hartz IV, базове забезпечення в старості (Grundsicherung im Alter), виплати шукачам політичного притулку та жертвам воєн.
У 2015 році масовий приплив отримувачів допомог, як підрахували статистики Федерального відомства, зафіксовано через збільшення кількості останніх: замість 363 000 біженців, які отримували у ФРН соціальну допомогу в 2014 році, їх стало майже втричі більше – 975 000 осіб.
Найбільше залежних від соціальної допомоги держави – у Берліні (19,4% населення), Бремені (18,5%) та Гамбурзі (13,9%). Найменша кількість отримувачів соціальних допомог – у Баварії (5,2% населення), Баден-Вюртемберзі (6%) та Рейнланд-Пфальці (7,8%).
Як і раніше, велика, хоча й дещо скоротилася, різниця в кількості отримувачів соціальних допомог між старими та новими федеральними землями. На заході Німеччини (без урахування території колишнього Західного Берліна) залежать від допомоги держави 8,9% населення, на сході – 13%. Порівняно з попереднім роком, кількість західних «соціальників» зросла на 0,7%, східних – на 0,2%.
Крім того, за останні десять років у Німеччині на мільйон осіб зросла кількість зайнятих на двох роботах, – це дані Федерального агентства з праці (Bundesagentur für Arbeit). У 2004 році статистики налічували у ФРН 1,4 мільйона жителів, які підробляли на другій роботі. У 2015 році в країні було вже близько 2,5 мільйона трудящих, які на додаток до основної роботи зайняті «на базис» – тобто працюють кілька годин на тиждень за мінімальну заробітну плату, яка не перевищує 450 євро на місяць, з обмеженими страховими та соціальними відрахуваннями.
На думку низки політиків, виправлення подібної ситуації можливе лише за рахунок солідного підвищення мінімального розміру оплати праці. Запроваджена зусиллями правлячої коаліції мінімальна погодинна зарплата сьогодні становить 8,50 євро, наступного року вона зросте до 8,84 євро на годину. Щоб зуміти прожити на одну зарплату, необхідно заробляти не менше десяти євро на годину.
З точки зору представників агентства з праці, збільшена зайнятість викликана не лише нагальною потребою в грошах: є достатньо причин, через які люди йдуть на другу роботу. Додаткова підробітка нерідко пов'язана зі скороченням трудових годин на основному робочому місці. У такому випадку трудящому стає вигідніше працювати паралельно на двох роботах, платячи менше податків на основній за рахунок скорочення робочого часу та обходячись без податкових відрахувань з доходів за «міні-джоб». Те саме стосується спочатку зайнятих неповний робочий день – в основному це жінки, які працюють 20-30 годин на тиждень і підробляють – наприклад, у сфері обслуговування – по вихідних.
За даними агентства в Німеччині 7 381 055 осіб є «міні-джобберами», для 2 478 857 осіб підробіток є доповненням до основного заняття. Найпоширеніший варіант такої низькокваліфікованої праці – у сфері послуг. Так, отримують зарплату не вище 450 євро 46,9% працівників німецьких автозаправних станцій, 42,4% прибиральників, по 33% співробітників готелів та вуличних/ринкових продавців, 26,5% секретарів, 22,6% співробітників охоронних підприємств, 20% німецьких управдомів та 19,2% трудящих на виставках та ярмарках.