Адвокатка Катерина Рейерсен: «У Норвегії діти недоторканні»
Норвегія, поряд із Голландією, в очах російських обивателів віднедавна перетворилася на «притулок розпусти та пороку». Цьому чимало посприяли «сенсаційні» заяви дружини блогера Адагамова та історії «російських дружин у Норвегії» – в однієї нібито відібрали дітей і віддали їх на розтління парочці геїв, в іншої теж забрали дітей, а саму її вигнали до Росії...
Навіть пошуковик «Яндекс» на запит «у Норвегії» видає божевільні підказки: «легалізовано 30 видів шлюбу», «дозволені шлюби між братом і сестрою», «законодавчо заборонено плакати». Адвокатка Катерина Рейерсен, яка живе в Норвегії з 1993 року і вела в судах справи, пов'язані з органами опіки та спорами про батьківські права, прокоментувала «Росбалту» циркулюючі в Рунеті легенди та міфи про цю країну.
– Почнемо з «найжахливішого» – чи правда, що в Норвегії дітей вчать інцесту?
– Звичайно, ні. Інцест, притому з будь-якою людиною – дорослою, неповнолітньою, рідною або усиновленою, – кримінально каране діяння. Заборонені сексуальні стосунки між родичами по низхідній лінії (ними вважаються як біологічні, так і усиновлені діти).
– А як ви можете прокоментувати таке повідомлення: «9 травня 2013 року норвезький міністр у справах дітей та гендерної рівноправності Інга Марте Тхуркільдсен, відвідавши урок інцесту у другому класі початкової школи в містечку Престерьоде (Норвегія), оголосила по національному телебаченню Норвегії, що найближчим часом зробить уроки інцесту загальнообов'язковими у всіх школах країни. «У Норвегії існує соціальна традиція – інцест, і ми повинні наважитися говорити про це з дітьми з першого класу», – вважає міністр»?
– Такої заяви міністр не робила і зробити не могла. Це суперечить законам нашої країни, нормам суспільства та здоровому глузду. У Норвегії живуть такі самі нормальні люди, як і в інших країнах, які люблять своїх дітей і піклуються про них. Повідомлення, яке ви процитували, – навмисно неправильно перекладена або витлумачена інформація зі статті на сайті Норвезького державного радіотелебачення (NRK) від 28 травня 2013 року. (Насправді, у цій статті йшлося про те, що дітям розкажуть, як уберегтися від жорстокості та сексуальних домагань, щоб вони могли вчасно захистити себе і попросити допомоги – прим. автора.)
– Ось ще одна тривожна чутка: «У Норвегії педофіли пишуть у газетах, що не всі норвезькі примушувачі маленьких дітей до статевих зносин і насильства над ними – ґвалтівники. Вони люблять дітей, що не є злочином у Норвегії».
– Це нісенітниця. Розділ 19 Кримінального закону Норвегії регулює сексуальні злочини, зокрема, вчинені проти неповнолітніх. Сексуальні стосунки з особою молодше 16 років караються позбавленням волі. Причому в деяких випадках строк може сягати 21 року, коли дію вчинено кількома особами; особливо болісним і принизливим способом; щодо дітей до 10 років, і неодноразово; коли завдано значної шкоди здоров'ю потерпілого.
Діти – недоторканні. Норвегія – правова держава. Закон працює, норми встановлені, кордони жорстко визначені, поліція не спить, суди судять. І, до речі, справи за даними статтями – це не ті справи, якими переповнені слідчі органи та суди. Їх мало, тому що мало і таких злочинів.
– Кажуть, що ваші органи опіки можуть забрати дитину на підставі того, що вчителька помітила на ньому синці, – і лише потім розбиратися, як справа була. Чи правда це?
– Картина не настільки проста, як її представляють у ЗМІ. Відбувається це приблизно так: у когось в оточенні дитини виникає занепокоєння – людина надсилає сигнал до органів опіки, які протягом семи днів повинні вирішити, чи є підстави для проведення перевірки. Перевірка проводиться протягом 3-6 місяців: збирають інформацію в школі, садочку, у лікаря, спілкуються з родиною. Якщо нічого не виявлено – справу закривають; якщо є причини для занепокоєння, то в 9 з 10 випадків допомагають вирішити проблеми вдома. Якщо проблеми дуже серйозні – дитину можуть вилучити. Але це – найкрайніший захід, якщо ніщо інше не допомагає.
Зазначу, що не буває ідеальних систем, і завжди присутній людський фактор. Однак, як показує практика, будь-які справи не безнадійні. Особисто в мене за останні два місяці було два випадки, які я виграла – дітей повернули в сім'ї.
У справі сім'ї Бендікене, яка висвітлювалася в ЗМІ, опіка отримала підтримку Комісії у справах опіки (перша інстанція), але потім апеляцію розглянув суд і повністю підтримав сім'ю. Рішення трьох суддів було одностайним. Зауважу, що подібні процеси дуже складно виграти – до суду доходять, як правило, лише складні справи. У більшості випадків знаходять інше рішення: діти живуть вдома, а батькам пропонують допоміжні заходи, в тому числі і вдома.
У справі іншої сім'ї дитину вилучили. Однак ми усунули критичні моменти в житті сім'ї, і служба опіки, побачивши зміни, сама повернула дитину через три тижні після засідання комісії. Я якраз збиралася подавати позов до суду в цей день, але, на щастя, це не знадобилося.
– В Інтернет викладено чимало роликів російських матерів, які заявляють, що в них у Норвегії забирають дітей, щоб віддати їх на усиновлення багатим людям або геям. Звідки, на вашу думку, береться така інформація?
– Мені складно точно відповісти. Я часто бачу, що в справах, які висвітлюються в ЗМІ, не звучить усієї правди, не дається об'єктивної оцінки питання. Зрозуміло, що журналісти – не фахівці і часом не знають, що саме треба перевірити, які моменти особливо важливі. Тому в ЗМІ домінує висвітлення з суб'єктивної точки зору окремої людини, як правило – скривдженого батька.
– Може, справа в різниці менталітетів?
– Звісно, менталітети росіян і норвежців – різні. У російському суспільстві та сім'ях існує жорстка ієрархія. Питання «наверх» не задають, вказівки йдуть «зверху вниз». Про нових іммігрантів можу сказати: вони досі мають дуже авторитарний підхід до виховання дітей. У Норвегії структура суспільства горизонтальна. Усі більш-менш рівні. Це відображається і в мові. У норвезькій більше немає шанобливого «Ви». Учні з учителем на «ти». Це має свої плюси та мінуси. Але діти, як наслідок, дуже безпосередні та в позитивному сенсі не закомплексовані.
З різницею в менталітетах я особливо гостро стикаюся саме в справах, пов'язаних з ювенальною юстицією. Доводиться досконально пояснювати багатьом батькам, що дитина – теж людина, до якої потрібно звертатися з повагою. Існує чимало педагогічних прийомів, які дозволяють чудово обходитися без криків та шльопанців по попі, не кажучи вже про більш жорсткі методи. Також багатьом іммігрантам з Росії доводиться пояснювати, в чому різниця культури спілкування в Норвегії та на пострадянському просторі.
Загалом, я вважаю, що Норвегія – дивовижна країна. Тут за бажання можна досягти всього, що хочеш. І не потрібні тато, мама, гроші, зв'язки. Мені, наприклад, дуже комфортно в суспільстві, яке дає багато можливостей і приймає мене такою, якою я є.
Розмовляла Лєна КЛІМОВА.
ІА «Росбалт»