Зараз максимальна кількість міжнародних усиновлень (майже половина) припадає на частку США (22.728). У 2005 році на другому місці опинилася Іспанія (5.423), на третьому - Франція (4.136). До першої п'ятірки найбільш чадолюбних країн також увійшли Італія (2.840) та Канада (1.871).
Перелік держав, які постачають дітей на міжнародний ринок усиновлень, виглядає наступним чином (останні доступні дані за 2004 рік): Китай (13.418), Росія (9.345), Гватемала (3.404), Південна Корея (2.238), Україна (1.974), Колумбія (1.741), Ефіопія (1.491), Гаїті (1.159), Індія (1.043) та Казахстан (896). Більшість цих держав не належать ні до числа найбідніших країн світу, ні до числа країн, де фіксується рекордний рівень народжуваності. Наприклад, у Китаї, Росії, Південній Кореї та Україні рівень народжуваності нижчий, ніж у США. У свою чергу, Китай та, особливо, Південна Корея не поступаються, а іноді й перевершують за рівнем достатку країни, в яких прийомна сім'я приймає їхніх дітей.
Керрі О'Галлоран, автор фундаментального дослідження «Політика усиновлень: Міжнародні перспективи в галузі закону, політики та практики» (The Politics of Adoption: International Perspectives on Law, Policy & Practice), зазначає, що багато країн стали постачати на світовий ринок дітей після пережитих ними воєн, економічних труднощів або внутрішніх конфліктів. Однак навіть набувши відносного спокою та благополуччя, вони з різних причин не змогли відмовитися від практики експорту дітей.
Група американських антропологів у 2006 році опублікувала збірник статей «Культури транснаціональних усиновлень», у якому відзначили появу порівняно нового феномена. Якщо раніше діти просто переїжджали в нову країну до нових батьків, то починаючи приблизно з 90-х років їхні рідні держави та прийомні батьки стали приділяти більше уваги налагодженню культурних зв'язків із колишньою батьківщиною. Подібні програми, наприклад, фінансують Китай та Південна Корея. Вони організовують та оплачують поїздки прийомних дітей у свої країни, літні мовні табори тощо. Друга помітна тенденція - прийомні батьки все частіше намагаються підтримувати зв'язки з рідними матерями та батьками своїх дітей.
Девід Смолін, професор Samford University, який займається дослідженнями процесу міжнародних усиновлень, зазначає, що нині пошук дітей в інших країнах оцінюється з двох протилежних позицій: з одного боку, це акт милосердя, з іншого - цинічна торгівля дітьми. Смолін вважає, що обидві точки зору цілком справедливі, оскільки через законодавчі проблеми, невмілу роботу правоохоронних органів та відповідних служб багатьох країн, корупцію тощо, багато людей, щиро бажаючих допомогти дітям, періодично змушені діяти на межі закону.
«Дитячий імпорт» до США
У 2006 році до США переїхали 460 юних українців (у 2005 році – 821). Деякі країни колишнього СРСР не потрапили навіть до числа 20 найбільших «дитячих експортерів», хоча раніше ситуація була іншою. Наприклад, наприкінці 1990 - на початку 2000 років до США виїжджало досить багато юних громадян Білорусі, Молдови, Грузії та країн Балтії.
До переліку країн, з яких найчастіше діти вирушають до прийомних батьків у США, у 2006 році увійшли також Китай (1 місце, 6.493 дітей), Гватемала (2 місце, 4.135), Південна Корея (4 місце), Ефіопія (5 місце), Ліберія (8 місце), Колумбія (9 місце) та Індія (10 місце).
За оцінками Бюро консульських зв'язків Держдепартаменту США (The Bureau of Consular Affairs), подібна географія усиновлень пояснюється особливостями законодавств відповідних країн: чим складніше вивезти дитину, тим рідше цим займаються американці. Більшість держав Африки та Близького Сходу забороняють іноземцям усиновлення своїх дітей. Цієї ж політики дотримуються багато країн Західної Європи, Канада та Австралія.
За даними неурядової організації Adoption Institute, американські сім'ї обирають варіант міжнародного усиновлення або удочеріння з різних причин. Зазвичай строки очікування та вартість цієї процедури в США вищі, ніж за їх межами – це один із факторів. Відомі випадки, коли дітей спеціально шукають там, звідки предки переїхали до США. Іноді американці приймали дітей у свої сім'ї, наприклад із країн, що потерпають від війн, голоду та розрухи.
З 1990 років кількість іноземних дітей-сиріт, яких усиновлювали американці, постійно зростала, і дещо стабілізувалася лише в останні роки. Якщо у 1990 році було відзначено 7.093 подібних випадків, то у 1995 році – 8.987, у 2000 – 17.718, у 2003 – 21.616, у 2005 – 22.728, у 2006 – 20.679. Рекорд було встановлено у 2004 році, коли батьків у США знайшли 22.884 іноземних дитини. Всі ці роки американці більше удочеряли, ніж усиновлювали. Дівчатка становили не менше 60% від усіх іноземних дітей, які знайшли нових батьків у США.
За оцінками Дитячого бюро Міністерства охорони здоров'я США (Children's Bureau, Administration for Children and Families, US Department of Health and Human Services), протягом останніх двох десятиліть іноземні прийомні діти становлять приблизно 15% від загальної кількості дітей, усиновлюваних у США (враховуються лише діти, прийомними батьками яких стають не їхні найближчі родичі). Кількість подібних усиновлень у масштабах США серйозно коливається від року до року. Наприклад, у 1951 році їх було 33,8 тис. (тут і далі враховані й діти-іноземці), у 1961 році – 61,6 тис., у 1970 році - 89 тис. (рекорд), у 1975 році - 47 тис., у 2001 році (останні доступні дані) - 62 тис. Для порівняння, у 2001 році найближчі родичі (дідусі-бабусі, рідні дядьки-тітки тощо) сиріт усиновили та удочерили 60 тис. дітей. Однак ці дані умовні, оскільки державна статистика фіксує не всі усиновлення.
Багаторічні дослідження показують, що приблизно половина дітей, усиновлених американцями в інших країнах, були віком до одного року, 43% - не старше чотирьох років. Лише 3% дітей, які переїхали до США, старші 9 років. Частково це пояснюється особливостями американського імміграційного законодавства. Жителям США дозволено приймати у свої сім'ї дітей не старше 15 років. Підлітки віком 16-17 років можуть бути усиновлені у випадку, якщо в США проживають їхні рідні брати або сестри.
У 2000 році Палата представників конгресу США прийняла закон «Про міжнародне усиновлення», який передбачає автоматичне надання американського громадянства дітям, усиновленим громадянами США, при перетині ними державного кордону Сполучених Штатів. У 2005 році США прийняли правила акредитації агентств з міжнародного усиновлення. Цей крок зроблено в рамках гаазької Конвенції про захист дітей та співробітництво в галузі міжнародного усиновлення. Конвенція була прийнята 66 країнами у 1993 році, США приєдналися до неї у 1994 році. На сьогоднішній день у Конвенції беруть участь 68 держав (Росія увійшла до неї, але не ратифікувала, Україна та Казахстан не беруть участі в цій конвенції). Конвенція покликана запобігати жорстокому поводженню з дітьми, включаючи викрадення, продаж і торгівлю, забезпечувати належну згоду на усиновлення, а також забезпечувати передачу дітей, які усиновлюються, приймаючим країнам та встановлення їхнього статусу в цих країнах.
Практика усиновлень
Згідно з американським законодавством, усиновлення чужої (тобто не є близьким родичем) дитини можливе лише для певних категорій жителів США. Зокрема, сімейна пара повинна перебувати у шлюбі не менше двох років. Якщо усиновити дитину планує незаміжня жінка або неодружений чоловік, то в цьому випадку вони повинні бути не молодше 25 років. Рівень доходу сім'ї або одинокого усиновлювача повинен на 25% перевищувати середній рівень доходу для даного регіону США. Крім того, кожен претендент на усиновлення зобов'язаний здати відбитки пальців і пройти перевірку в поліції та ФБР - спецслужби перевірять, чи не скоював він у минулому будь-яких правопорушень, чи не був помічений у жорстокому поводженні з дітьми. Спеціальний соціальний працівник відвідає будинок або квартиру, в якій проживають потенційні батьки, і оцінить її на предмет готовності до прийому дитини. Додатково запитується інформація про сплату податків, акуратність у роботі з кредитами тощо. При цьому американські закони забороняють міжнародне усиновлення негромадянам США, які постійно проживають у країні.
За даними Adoption Institute, витрати американської сім'ї на усиновлення іноземної дитини зазвичай становлять $10-30 тис. Відчутно менше потрібно заплатити в країнах, де не вимагають обов'язкового приїзду прийомних батьків. Для порівняння, за даними Бюро перепису населення США, у 2005 році середньостатистичний річний дохід американської сім'ї становив $46.326.
Не всі прийомні діти, які знайшли нових батьків, назавжди залишаються в сім'ї. Дослідження, опубліковане Adoption Institute у 2004 році, показало, що невдачами закінчуються приблизно 6-7% усиновлень. Цікаво, що такі сім'ї тим міцніші, чим менш батьки освічені, мають невеликий дохід і не перебувають у шлюбі. Освічені та заможні сімейні пари втричі частіше позбавляються від прийомних дітей - зазвичай криза настає під час перехідного віку, коли підлітку виповнюється 14-16 років.
Спеціалізований журнал Adoptive Families надає інформацію для жителів США, які мають намір знайти дитину за кордоном. Щодо України зазначається, що усиновлювач повинен бути не молодше 18 років. Різниця у віці між усиновлюваною дитиною та прийомним батьком - не менше 15 років. Усиновлювати мають право і сім'ї, і одинокі люди. Для оформлення документів потрібна, принаймні, одна поїздка в Україну (фактично виходить дві-три), загальною тривалістю 2-6 тижнів. У випадку, якщо дитину усиновлює сім'я, зобов'язані приїхати обидва потенційні батьки. Витрати на усиновлення перевищують $30 тис. Як зазначає видання, лише 16% дітей, які пропонуються до усиновлення, мають відносно хороше здоров'я і лише 10% перебувають у віці п'яти та менше років. За даними Frank Foundation, американці з однаковим ентузіазмом приймають у свої сім'ї і хлопчиків, і дівчаток. 53% юних українців, які переїхали до США, були у віці від одного до чотирьох років.
Усиновлені зірки
Багато прийомних дітей здобули всесвітню відомість. Наприклад, «стовпами» світової культури є історик Беда Достоповажний, поет Данте Аліг'єрі, композитор Йоганн Себастьян Бах і філософ Жан-Жак Руссо.
Серед дітей, які втратили батьків, було багато керівників держав - наприклад, президент Югославії Йосип Броз Тіто, президенти США Ендрю Джексон і Джеральд Форд, імператор Центрально-Африканської Імперії Бокасса. Елеонора Рузвельт була першою леді США і стала авторкою Загальної декларації прав людини.
Серед діячів культури відомі модельєр Коко Шанель, режисери Волт Дісней (народився в Іспанії і був усиновлений американською сім'єю) та Франсуа Трюффо; актори Едмунд Кін (1787-1833, вважався найвеличнішим актором свого часу), Джек Ніколсон, Мерилін Монро, Едді Мерфі, Пірс Броснан, Рей Ліотта, музиканти Елвіс Преслі, Ерік Клептон, Літтл Річард, Джеймс Браун, Ванесса Мей (народилася в Китаї, нові батьки перевезли її до США), співачка Елла Фіцджеральд.
Люди, які втратили батьків, ставали і відомими письменниками: Герман Мелвілл, Редьярд Кіплінг, Джозеф Конрад, Едгар По, Трумен Капоте та Елі Візель.
Прийомні діти стали уславленими генералами (наприклад, Вільям Шерман) і адміралами (Девід Фаррагут - один із творців ВМФ США). Американський журналіст Генрі Стенлі прославився своєю подорожжю по Африці. Стів Джобс заснував компанії Apple та Pixar.
Діти, які колись втратили батьків і виховувалися у прийомних сім'ях, є і серед нинішніх політичних діячів США. Це один із багаторічних лідерів Республіканської партії США Ньют Гінгріч, один із популярних релігійних і політичних лідерів афроамериканців Джессі Джексон, кандидат у президенти США, колишній губернатор штату Айова Том Вілсєк.
Приклад іншого роду: відомий дипломат Джон Негропонте, який був послом США в ООН та в Іраку (після краху режиму Саддама Хусейна), а на сьогоднішній момент він керує всіма розвідувальними службами США, виховує у своїй сім'ї п'ятьох прийомних дітей. Два хлопчики і три дівчинки усиновлені подружжям Негропонте, під час роботи послом у Гондурасі.
За матеріалами Washington ProFile.