У душі кожного жителя Піднебесної, незалежно від його освіти чи становища, як і багато століть поспіль, продовжує співіснувати союз інь та янь. Взаємодією інь - янь пояснюються багато звичок китайців, які здаються нам дивними й малозрозумілими.
У Китаї є безліч речей, зовсім не схожих на те, до чого звикли інші народи. Порядок слів у китайському реченні прямо протилежний порядку слів в інших мовах світу. Не червона, як у всіх, а біла стрілка в компасі китайців вказує напрямок на південь. Колір жалоби на китайських похоронах - білий. Та й за столом китайці поводяться, принаймні, дивно. Помідори й огірки вони посипають не сіллю, а цукром. Трапезу завжди починають із зеленого чаю, слідом іде гаряча страва, потім - щось вегетаріанське, і вже зовсім наприкінці розливається суп. До речі, суп у Китаї не «їдять», а «п'ють» - саме це дієслово позначає процес поглинання супу. А ось чай, навпаки, «їдять». Мабуть, так кажуть тому, що травичка із зеленого чаю постійно прилипає до губ і її весь час доводиться жувати й проковтувати.
Головний принцип китайської кулінарії - «поміщати справжнє в несправжнє». Тобто робити страву зовсім несхожою на ті продукти, з яких вона приготована, і домагатися, щоб за смаком було неможливо вгадати її склад. Тому в Китаї м'ясо обгортається грибами, курка - креветками, гриби - деревом, риба - яйцем. Є ще одна тонкість. Перебуваючи в гостях, виховані китайці завжди залишають на дні чашки жменьку недоїденої локшини чи рису. Якщо посуд залишиться вичищеним до дна, значить, їдець залишився голодним, і господарі повинні подати йому добавку.
Нужда змусила китайців уживати в їжу все, що росте на землі чи по ній пересувається. Ні в якій іншій кухні світу немає такого великого набору страв - їх близько п'яти тисяч. Є чотири основні школи: пекінська, сичуаньська, шанхайська та кантонська. Кожен ресторан спеціалізується на кухні якогось із цих напрямків.
Іноді важко повірити, що людська фантазія здатна винайти такі вишукані ласощі. Ось ковбаса, зроблена зі суміші свинини, курки, риби й напхана в шкіру з пташиної шиї. Ось знамениті мариновані яйця в темно-синій шкаралупі та з різким запахом. Будь-яку китайську їжу можна розглядати як ліки. Лікування в Даляні популярне по всій країні, є навіть спеціальні заклади - півресторани, піваптеки, - де можна повідомити офіціантові про своє нездужання й отримати необхідні для лікування їстівні зілля. Рисова настоянка на зміях і деревних грибах піднімає чоловічу силу на недосяжну висоту, а міцний бульйон із чорної курки може воскресити навіть мертвого.
Під час бурхливих застіль китайці п'ють 65-градусний рисовий самогон маотай із присмаком лосьйону або зернову горілку «Фэнцзю» зі специфічним ароматом. Відмовлятися від випивки вважається неввічливим - той, хто це зробить, може бути звинувачений у відсутності такту. Але якщо один із учасників веселощів відчуває, що вже більше не може «квасити», він перевертає свою чарку догори дном і показує, що йому вже достатньо.
Гроші - це папір
З'явитися на людях у нетверезому вигляді - означає вкрити себе ганьбою, втратити обличчя й отримати прізвисько цзю гуй - «п'яний чорт». Мабуть, із цієї причини алкоголізм у китайському суспільстві трапляється досить рідко. Інша справа - куріння тютюну. Китайці викурюють 30% усіх цигарок, що випускаються у світі, а сама країна тримає пальму першості у світовому виробництві тютюнових виробів. Однак напередодні Олімпіади, запланованої в Китаї на 2008 рік, державна політика щодо курців посилилася. Нині обмежена реклама тютюну, з'явилися заборони на куріння в транспорті, стала заборонятися продаж цигарок дітям.
Матеріальне покарання й заохочення, як батіг і пряник, відіграють роль регулятора в китайському суспільстві. З одного боку, у разі народження в сім'ї другої дитини з винних батьків беруть великий штраф. З іншого боку, для жінок, які після перших пологів добровільно йдуть на стерилізацію, заснована почесна медаль «Ду шэн цзы нюй» - «Мати, яка народила одну дитину». Володарка такого звання має право на величезну кількість пільг і переваг.
Тим часом політика «одна сім'я - одна дитина» призвела до того, що в Китаї почав відчуватися дефіцит жінок. Згідно з дослідженнями, на 100 новонароджених дівчаток припадає 117 хлопчиків. Багато китаянок, дізнавшись про те, що носять у животі доньку, негайно роблять аборт. Річ у тім, що можливість продовжити рід і забезпечити батькам спокійну старість може тільки син. Тому китайці намагаються позбутися дівчаток, а єдиного хлопчика в сім'ї обсипають «манною небесною».
Про те, як роблять у Китаї подарунки, можна написати окрему статтю. За винятком дрібних сувенірів, нічого не презентують публічно - тільки віч-на-віч, у родинному колі або в колі близьких людей. Весільний подарунок обов'язково має бути парним, оскільки, згідно з повір'ям, парі супроводжує удача. У жодному разі не можна дарувати непарну кількість речей, квітів чи фруктів. Не слід дарувати гострі предмети - це сприймається як загроза дружбі. Також забороняється дарувати прилади для вимірювання часу, адже слово «годинник» звучить так само, як і слово «похорон».
Раз уже мова зайшла про похорони, треба сказати, що в Китаї майже немає спільних кладовищ. Кожна родина ховає своїх покійників на власному місці, часто посеред поля або на схилі сусіднього пагорба. Важлива сторона обряду - жертвоприношення голодним душам. Китайці вірять, що душа після смерті продовжує існування. Вона має не тільки їсти й пити, а й користуватися всіма речами, які необхідні для життя на землі. Вправні майстри роблять з паперу будиночки та автомобілі, холодильники й приймачі, вентилятори та комп'ютери - все майже не відрізнити від справжнього. Є навіть паперові ювелірні прикраси, французькі парфуми та цінні папери. Все це спалюється у спеціальній печі або прямо на могильній плиті. Випарувавшись разом із димом, речі та гроші потрапляють у повне розпорядження померлих родичів. Чим більше їх буде спалено - тим багатше житиме їхній власник на тому світі.
Секрет пекінської опери
Незважаючи на поширену думку про безпристрасність, загадковість і скритність, китайці можуть повністю віддаватися емоціям і користуються будь-якою нагодою, щоб повеселитися від душі. Найулюбленіші розваги - виконання пісень під караоке, катання на атракціонах і новорічні феєрверки. Азартність китайської натури виявляється у здатності укладати парі на будь-що: результати перегонів, картярські виграші, номери автомобілів і навіть на перегони цвіркунів.
Досить популярним способом проведення дозвілля і в наші дні залишається похід в оперу. Але пекінська опера не схожа на жоден інший театр. Це особливий світ: різнокольорові маски з наклеєними бородами, головні убори з фазановим пір'ям, флейти, дудочки й піпи - музичні інструменти, що нагадують гітари. На сцені панує какофонія - музиканти палицями вибивають дух з барабанів і б'ють одні об одні мідні гонги. Актори горланять так, що закладає вуха. Персонажі позбавлені психології, це не індивідуальності, а типажі: «бравий генерал», «глибокодумний учений», «шляхетна дівчина». По обидва боки сцени встановлені монітори, і все, що відбувається, дублюється рядком біжучих ієрогліфів. Але найдивніше, що всі ролі, зокрема дитячі та жіночі, виконують чоловіки.
І все ж є щось таке, що змушує, затамувавши подих і не відриваючись, стежити за ходом пекінської опери до самого фіналу, хоч і триває вона три-чотири години без антракту. Бувають моменти, коли зал надривається від реготу, бувають - ледве стримує ридання, а після закінчення п'єси актори виходять у фойє і фотографуються з усіма охочими в гримі та костюмах.
Ще одна китайська розвага - гімнастика «тай цзи цюань», або «бій з тінню». Мільйони людей виходять уранці на вулиці, бульвари та набережні, щоб виконати складні фізичні вправи. Жінки роблять плавні рухи з різнокольоровими віялами, чоловіки різко змахують мечами й фіксують удар у певній точці, подружні пари виконують одне перед одним складні танцювальні па. Люди поспішають на роботу, а вони, не звертаючи уваги на перехожих, надовго застигають у безглуздих і комічних позах.
А ось велосипеди в Китаї аж ніяк не стосуються спортивного захоплення. Педальний двоколісник - ідеально підхожий для китайців транспорт. У великих містах він дає змогу уникнути корків і дістатися до місця призначення швидше, ніж автомобілем. Кого тільки не побачиш на педальній машині з кошиком попереду! Військового при погонах і піонера з червоною краваткою, поголеного ченця-буддиста й одягненого з голочки службовця, матусю з трьома дітьми на рамі і студентку в міні-спідничці. Скрипучий двоколісник - це не розкіш, а стиль життя - такий самий, як автомобіль для європейця. Можливо, ставлення до транспортного засобу - це єдине, на чому Схід може зійтися із Заходом.