У школах міста Еволен (кантон Вале) досі викладається франко-провансальська мова
У Швейцарії досі існує ціла розсип малих мов і діалектів, про які ніхто за межами країни навіть і не чув. Деякі з них перебувають на межі зникнення або навіть уже майже забуті. Портал Swissinfo.ch пропонує познайомитися з ними.
1. Діалект кантону Тічино
Діалект італійської мови, поширений у кантоні Тічино та в деяких регіонах кантону Граубюнден, є різновидом італійської мови, що належить до групи ломбардських діалектів, тобто входить до родини діалектів північної Італії. У Швейцарії цей діалект може сильно відрізнятися від регіону до регіону.
Протягом останніх десятиліть кількість людей, які розмовляють ним, постійно скорочується. Якщо ще в 1970-х роках більшість жителів Тічино між собою вдома говорили діалектом, то до 2012 року цією мовою користувалися лише 30% громадян. Аналогічна тенденція, хоч і в слабшій формі, спостерігається і в італомовних регіонах кантону Граубюнден навколо населених пунктів Мізокс, Каланка, Бергелль і Поскіаво (Misox, Calanca, Bergell, Puschlav).
2. Гурінський діалект німецької (Bosco Gurin)
У XIII столітті німецькомовні жителі територій, що утворили набагато пізніше кантон Вале, у пошуках кращого життя емігрували в регіон нинішнього кантону Тічино й оселилися у віддаленій долині Боско Гурін.
Опинившись на довгі роки в ситуації лінгвістичної автаркії, мешканці цього єдиного німецькомовного села в італомовному регіоні зберегли у своїй мові безліч слів і граматичних форм із лексикону середньоверхньонімецької мови (Mittelhochdeutsch), що домінувала в історії німецької мови приблизно з 1050 по 1350 роки, розвинувши їх потім в абсолютно унікальному напрямку.
І саме тому Гурінський діалект вважається справжньою знахідкою та перлиною для філологів, яких, щоправда, уже набагато більше, ніж тих, хто реально користується цим діалектом у повсякденному житті.
3. Муттенський діалект
Переселенці з Вале принесли свою мову також і в кантон Граубюнден. Особливо цікаво було б у цьому зв'язку звернути увагу на німецький діалект із регіону міста Муттен (Mutten), оскільки з точки зору філології та лінгвістики він не належить до жодної з існуючих груп валезанських діалектів.
У 1934 році швейцарський лінгвіст і фахівець із діалектів Рудольф Хотценкьохерле (Rudolf Hotzenköcherle) написав докторську дисертацію на тему «Die Mundart von Mutten» («Діалект Муттена»), однак до кінця загадку цієї мови не розгадав і він. А зараз і вивчати вже стало практично нічого: цей архаїчний варіант мовлення з повсякденного вжитку зник майже повністю.
4. Ретороманська мова
Ретороманська мова є 4-ю національною мовою Швейцарії та офіційною мовою регіонального значення. Вона виникла зі змішування просторічної латини з кельтськими та ретійськими мовами. На них говорили в Реції (Ретії), найзахіднішій із дунайських провінцій Римської імперії, що входила до складу італійського діоцезу.
На її території зараз знаходяться такі швейцарські міста, як Кур (Сuriа Raetorum) і Беллінцона (Вilitiа). Ретороманська мова внесена до виданого ЮНЕСКО «Атласу мов, що перебувають під загрозою зникнення». Якщо в XIX столітті нею говорила більшість населення Граубюндена, то сьогодні – не більше однієї п'ятої. У всій Швейцарії приблизно 0,5% населення досі говорять однією з п'яти різновидів ретороманської. Найуразливішим із цієї групи є діалект Sutsilvan. Його вивчають зараз тільки в одній єдиній початковій школі.
5. Франко-провансальська або арпітанська мова (Arpitan)
Аж до початку XIX століття жителі франкомовної Швейцарії – за винятком території нинішнього кантону Юра – говорили франко-провансальською мовою. Йдеться в даному випадку не про діалект французької, а саме про самостійне наріччя, що належить до романської мовної групи. У цьому сенсі це була така ж самостійна мова, як і ретороманська.
Потім сучасна стандартна французька витіснила франко-провансальську, яку сьогодні можна почути тільки з уст уже, як правило, літніх швейцарців у кантоні Фрібур або в регіоні Нижнього Вале, тобто у франкомовній частині двомовного, німецько-французького кантону Вале. Втім, є тут і позитивний виняток: так званий Еволенський діалект (Patois d’Evolène), будучи одним із різновидів франко-провансальської мови, якою говорять у Херенській долині (Val d’Hérens) кантону Вале, прекрасно зберігся, і його навіть вивчають у початковій школі.
6. Франко-контійський діалект (frainc-comtou)
Діалект frainc-comtou належить до французької «мови ойль» (також «ланг д'ойль», фр. Langues d’oïl), групи романських ідіом північної Франції, що існувала в Середні віки і відрізнялася від південно-французьких ідіом, які отримали назву «ланг д'ок» (фр. Langue d’oc, від лат. слова hoc: «так»/«да»). У Швейцарії він побутував у кантоні Юра, але до початку XX століття цей діалект практично зник.
Зараз у Конфедерації та Франції вживаються зусилля для збереження та відродження франко-контійського, хоча говорять ним зараз приблизно 3 800 осіб в обох країнах.
7. Циганська мова, або романес (Romanes)
Романес – мова синти та рома, циган-кочівників, колись мігрували до Європи з Індії. Мова романес належить, подібно до урду або хінді, до індоарійської гілки індоєвропейських мов. Сьогодні у Швейцарії проживають від 50 до 80 тис. синти та рома, які вже довгі роки домагаються від влади офіційного визнання ними романес як мови національних меншин Швейцарії.
8. Єнішський жаргон, або мова «білих кочівників» <\/h2>
Деякі з нащадків європейських циган, які живуть у Швейцарії, говорять, на додаток до швейцарського німецького, ще й єнішською мовою. Ця особлива мова передається усно і не має письмового варіанту. Вона є різновидом німецької, хоча в різних країнах – у Швейцарії, Австрії, Німеччині, країнах Бенілюксу та Франції – існують різні її варіації. Словник єнішської мови історично тісно пов'язаний з німецьким арго, так званим ротвельш (Rotwelsch), таємною мовою жебраків, яку вони використовували в Середньовіччі в німецькомовних країнах.<\/p>
Швейцарія в період з 1926 по 1973 роки проводила політику систематичного вилучення дітей з циганських сімей, що найнегативнішим чином позначилося і на мові. Багато «білих циган» («єніші») змушені вчити її вже в дорослому віці. Статистики щодо того, скільки жителів Швейцарії говорить мовою єніш, на даний момент не існує. <\/p>
9. Ідиш<\/h2>
Ідиш, що слугує цілям спілкування європейських євреїв, власне, не є єдиною мовою, складаючись з безлічі діалектів і штучної «високої мови», розробленої YIVO або Дослідницьким інститутом ідишу, заснованим у 1925 році у Вільно, а з 1940 року розташованим у Нью-Йорку. У долині Сурб у кантоні Ааргау (Surbtal), де швейцарським євреям довелося жити до середини XIX століття, виник швейцарський варіант ідишу Surbtaler або Endinger Yiddish. До кінця XX століття він повністю вимер, але деякі слова з нього увійшли до швейцарської німецької мови і навіть до літературної німецької, – наприклад, слово «Stuss» у значенні «нісенітниця».<\/p>
Деякі з нащадків ортодоксальних євреїв, які іммігрували до Швейцарії зі Східної Європи на початку XX століття, досі говорять на східно-ідишських діалектах. <\/p>
10. Маттенський діалект<\/h2>
Маттенський діалект, або Mattenenglisch – це вимерла спеціально придумана таємна мова, якою говорили в бернському міському районі Матте. Сьогодні це дуже престижний центральний район Берна, популярний серед богеми, але в минулому цей квартал, розташований прямо на березі річки Ааре, регулярно ставав жертвою повеней, тому селилися тут в основному бідняки та декласовані елементи, які й придумали цю мову.<\/p>
Цей соціолект розвивався на базі бернської німецької мови, але слова в маттенському діалекті трансформувалися особливим чином: перші літери слова до першої голосної включно відокремлювалися і ставилися в його кінець. До початку слова весь час додавалася літера «і», як закінчення вживалася голосна «е» (наприклад: «примус» – «імуспріє»). Ця мова включала також чимало запозичень з таких мов, як французька, іврит, циганська та німецьке арго ротвельш. З часом багато виразів з маттенського діалекту сподобалися іншим жителям Берна і навіть увійшли до місцевого варіанту швейцарської німецької. <\/p>
Мова чи діалект?<\/h3>
Питання відмінності діалекту від мови не таке просте, як хотілося б. Існують як лінгвістичні, так і історико-політичні критерії визначення того, чи є існуючий у даній місцевості спосіб мовної комунікації діалектом, чи все-таки він являє собою окрему незалежну мову.<\/p>
Відомий лінгвіст Макс Вайнрайх, наприклад, стверджував, що «мова – це діалект, озброєний армією та флотом» («A shprakh iz a dialekt mit an armey un flot»). Іншими словами, піднесення діалекту до статусу мови відбувається, мовляв, тільки з політичних міркувань.<\/p>
Чи так це? Про це можна і потрібно сперечатися. Ми ж спробували скласти для вас невеликий словник понять і термінів, на прикладі якого можна переконатися, яким «темним лісом» може бути сучасна філологія та діалектологія.<\/p>
Повноцінна мова<\/strong> – співрозмовники розуміють один одного. Одночасно дана мова явно відрізняється від інших мов. В ідеальному випадку існує стандартизована письмова мова та загальна література цією мовою.<\/p>
Діалект<\/strong> – місцевий або регіональний різновид мовлення (як правило, розмовного), що відрізняється від стандартизованої мови.<\/p>
Регіолект<\/strong> – усна мова повсякденного спілкування, поширена в одному регіоні.<\/p>
Соціолект<\/strong> – мова, якою говорить певна соціальна група.<\/p>
Ідіома<\/strong> – стандартизована письмова мова для однієї групи діалектів.<\/p>
Сибілла БОНДОЛЬФІ.
Переклад Людмили Клот.<\/strong><\/p>