Перше, чого зажадала латвійська влада, – не розміщувати сексуальну рекламу в аеропорту. Як заявив міністр Айнарс Шлесерс, зараз перше, що бачить пасажир, який зійшов із трапа, це перелік повного спектра інтимних послуг. А треба пропонувати їм рекламні буклети з пам'ятками Риги. Наприклад, у Франції зараз відкрилася виставка «Дивовижна Латвія», на яку витрачено €2 млн.
Потім уряд почав думати, як карати агентства, що заманюють у країну секс-туристів. Вирішили, що оскільки Кримінальний кодекс (КК) країни вже передбачає покарання за сексуальне використання людей, то й притягувати до адміністративної відповідальності туристичні секс-агентства немає потреби. Тим більше що можна використати досвід інших країн Євросоюзу, які розцінюють секс-туризм як сексуальне використання людини.
Щоправда, як доводитимуть причетність агентств до секс-туризму, поки що не зовсім ясно. А тим часом в аеропорту вільно можна знайти такий absolutly free рекламно-інформаційний журнальчик, де подано десятки рекламних секс-пропозицій. Або пропозиції так званих ескорт-сервісів, орієнтованих спеціально на іноземців. Щоправда, рекламу нічного стрип-клубу Dolls, якою ризький аеропорт зустрічав гостей, мало не під тиском міністра транспорту Айнарса Шлессерса керівництву аеропорту довелося прибрати, заплативши клубу неустойку.
При цьому навесні тепер уже колишній віце-мер Риги Юріс Луянс говорив, що забороняти рекламу, а тим більше діяльність закладів «для дорослих» не можна. Але після того, як іміджем країни перейнялися президент і уряд, Шлессерс почав боротися з тим, чому сам і сприяв – основний потік секс-орієнтованих гостей до Латвії прибуває саме на літаках дешевих авіакомпаній Ryanair і EasyJet, яких привів на латвійський ринок Шлессерс...
Основний контингент секс-туристів – це європейський пролетаріат. Замість респектабельних бізнесменів і пенсіонерів, на яких розраховував уряд, запрошуючи дискаунтерів, до Риги летять молоді мисливці за сексом з Англії, Італії, Швеції та Німеччини. При цьому європейці цілком могли отримати перші враження про «полуничку» у Прибалтиці за скандальним фільмом Buy Bye Beauty шведського режисера Холландера, який наробив кілька років тому галасу в Латвії. У документальному кіно скандинав дохідливо розповідав про те, наскільки податливі латвійські дівчата. І все задоволення за мінімальну ціну. А Латвію порівняв тоді з європейським Таїландом.
Зараз про принади Латвії іноземці дізнаються з віртуального довідника World Sex Guide. Прибалтійська республіка постає в ньому своєрідним раєм для сексуально стурбованих чоловіків. Там же розміщено деталізовану інструкцію «Як знайти в Ризі повію?» і купа схвальних відгуків тих, хто побував у Латвії. На смак туристів – як індивідуалів, так і колективно прибуваючих на парубочий вечір, організатори поїздок вигадують обширну розважальну програму. Ну а якщо є попит, буде й пропозиція. Такі закони ринку. Найбільше керівництво країни злякалося того, що секс-послуги стали справжньою галуззю економіки. За розрахунками видання «Бізнес & Балтія», на секс-туризм спрямовано не менше 10% усіх іноземців, які приїжджають до країни. Це близько 200-300 тис. осіб на рік. Їх обслуговують, за неофіційними даними, 5-6 тис. представниць найдавнішої професії. При цьому туристи щорічно витрачають на ці цілі близько €100 млн – близько 1% усього нинішнього ВВП країни! При цьому аналітики прогнозують постійне збільшення потоку туристів. У цьому, щоправда, є одне «але» – практично всі гроші, що йдуть у секс-індустрію, осідають у тіньовій економіці. Інший офіційний бізнес на цій ниві (місцеві порно-видання, магазини інтим-товарів і колись процвітаючий секс по телефону) отримує максимум десяту частину загальної суми.
До речі, ще один популярний бізнес у сучасній Латвії – виробництво порнофільмів. Один фільм із бюджетом у $10 тис. знімають максимум місяць. А продаж такої картини на замовлення приносить близько 30 тис. «зелених». І це цілком легальний бізнес – виробництво подібної відеопродукції в Латвії не заборонено. З 1998 року для цього навіть не потрібна спеціальна ліцензія. Головне, щоб учасники зйомок були повнолітніми. Тому Латвія давно очолює хіт-паради в галузі XXX-кіно.
На гребені хвилі в Латвії й порівняно нове явище індустрії – відео-чати. Тут, за приблизними підрахунками, працюють уже понад чотири тисячі осіб. Для «роботи» потрібно лише приміщення, комп'ютер, Інтернет і web-камера. Сайт www.unitedstudios.lv стверджує, що робота у відео-чатах – одна з найвисокооплачуваніших. При 40-годинному робочому тижні заробіток може становити від $500 до $1.300 на місяць. Розцінки такі: 10 хвилин відео-бесіди з латвійською web-трудівницею обходиться клієнту мінімум у $20. З них приблизно половина йде дівчині, половина – організатору відео-чату.
Зауважимо: ризька дума ще в 1998 році частково легалізувала проституцію, але знайти відповідь на питання, де ж мають «працювати» жриці кохання, так і не змогла. Самі дівчата тим часом переїхали з вулиці Чака до Старої Риги.
Самих рижан такий статус улюбленого міста не влаштовує. Наприкінці листопада молоді художники навіть намагалися привернути городян до дискусії за допомогою акції rigasexcity – усю ніч вони малювали на стінах будинків представниць індустрії. Але дискусії поки що не вийшло. Щорічна ризька виставка під пікантною назвою «Ерот» приваблює все більше відвідувачів – востаннє за 3 дні її відвідали понад 15 тис. осіб, а «полуничка» так само цікава європейцям. І проституцію законами та буклетами про пам'ятки Риги не викорінити. Питання в тому, що занурена в принади Європи Латвія не впоралася зі спокусою – дівчата воліють заробляти на панелі, а не вчитися чи працювати за сто латів. Мабуть, Європу треба було спочатку робити зсередини.