У п'ятнадцяти державах, що зараз утворюють Союз із загальним населенням 370 мільйонів осіб, житловий фонд налічує понад 170 мільйонів квартир. Звісно, цю блискучу статистику дещо псує те, що, по-перше, частина житла з різних причин пустує, а по-друге, багато сімей володіють одразу кількома квартирами та індивідуальними будинками. І все ж, як західні європейці дійшли до такого життя?
Історія питання
Бурхливі політичні події минулого століття в Старому Світі найбезпосереднішим чином впливали на темпи будівництва. Дві світові війни, жорстока економічна криза в період між ними, «бебі-бум» кінця 1940-х - початку 1950-х років, потім - перша нафтова криза та хвилі імміграції.
У середині минулого століття житлова проблема в Західній Європі була однією з найгостріших, особливо в країнах, які більше за інших постраждали від воєнних дій (а Іспанія та Греція пережили ще й громадянські війни). Влада була змушена спрямувати колосальні зусилля на відновлення зруйнованих і будівництво нових будинків. Лідерами в цій справі стали ФРН і Велика Британія.
Демографічний бум того періоду помітно збільшив потребу в окремих квартирах. До того ж нове покоління європейців, починаючи з 1970-х років, прагнуло жити окремо від батьків, а колишні метрополії - Франція, Бельгія, Велика Британія, Нідерланди та Португалія - зіткнулися ще й із масовим поверненням колишніх колоністів на батьківщину. Держава та приватні компанії своєчасно відгукнулися на небувалий попит на житло, що призвело до піку будівництва, який припав на початок 1970-х років. У результаті понад половина всього нинішнього житлового фонду Ірландії, 47% - грецького та 44% - іспанського зведені після 1971 року.
Потім економічний спад і зростання безробіття, різкий стрибок цін на нафту на світовому ринку уповільнили цей процес. Однак більшість західноєвропейських урядів продовжували вважати забезпечення населення житлом - державним чи приватним, за допомогою системи доступного кредитування - одним із головних своїх завдань. Тим не менш новий сплеск темпів будівництва квартир та індивідуальних будинків припав у Співтоваристві лише на початок 1990-х років. У той період потреба в житлі різко зросла, незважаючи на демографічний застій: вона була викликана потужним припливом іммігрантів із Центральної та Східної Європи, а також із колишніх колоній.
А як зараз?
Із 1995 року стале економічне зростання та скорочення безробіття в Іспанії, Ірландії та меншою мірою в Португалії дозволили їм досягти найбільш вражаючих успіхів у цій сфері. На іспанському та португальському узбережжях почали з'являтися дачні селища економ-класу та літні резиденції (ті ж дачі), щоправда, багато з них скуповують або орендують на тривалий термін німецькі та британські пенсіонери.
Інакше стояли справи у ФРН: величезні фінансові тяготи возз'єднання з колишньою НДР, небувалий приплив іммігрантів (3,5 мільйона осіб лише за три роки!) викликали серйозний дефіцит житла. Однак уже в 1999 році в Німеччині будувалося близько шести нових квартир на кожну тисячу людей, вона навіть випередила за цим показником Францію (5,4) та Велику Британію (3,4). Нині з великим відривом лідирує Ірландія, де щороку будується 12,4 квартири на кожну тисячу жителів. За нею йдуть Греція та Португалія - по 9, а також Іспанія - 7. Серед іншого це пояснюється тим, що саме в цих країнах - найбільші сім'ї.
Ціна питання
Найменше житла зараз будують у деяких із найбагатших країн ЄС - Данії, де ВВП на душу населення перевищує 27 тисяч євро, та Швеції (близько 23 тисяч євро). Це відбувається тому, що квартирне питання у скандинавів уже не вважається першочерговим. При цьому практично в усіх державах Союзу основні зусилля зараз спрямовані на реконструкцію та оновлення старих будівель.
Досвід країн ЄС у забезпеченні свого населення житлом показує: вирішення цієї складної проблеми - один із пріоритетів економічної політики урядів, який вважають до того ж потужним стимулом розвитку багатьох галузей індустрії. Очевидно, що зведення житла безпосередньо залежить від обсягу капіталовкладень. Досить сказати, що в Німеччині та Ірландії вони перевищують 30% усіх внутрішніх інвестицій, у Франції, Нідерландах, Австрії та Італії сягають майже 25%. Крім того, всі п'ятнадцять держав асигнують чимало коштів на поточне утримання житла. Влада справедливо вважає житловий фонд, незалежно від форми його власності, одним із головних національних надбань, який слід оберігати та примножувати.