Але ж існують стандартні умови колективних угод, схвалених ITF. Суть їх зводиться до того, що кожна сім'я моряка, яка втратила годувальника під час рейсу, має право на отримання грошової компенсації у розмірі 90882 у. о. Окремо компенсуються неповнолітні діти – кожна дитина, чий батько загинув у морі (незалежно від причини), має право на отримання 18176 у. о.
Однак виникають сумніви щодо застосовності умов колективних угод на практиці. Причина – в їх невідповідності суворій дійсності, з якою стикаються сім'ї моряків та обставинами, за яких вони гинуть. Справа в тому, що не завжди українська сім'я може відстояти право на компенсацію. Навіть якщо результатом рейсу на іноземному судні став летальний випадок для їх годувальника.
Досить проблематично отримати компенсацію за смерть годувальника, якщо причиною летального випадку стала суїцидальна дія. У подібному випадку, на перший погляд, винити нікого, і вельми проблематично довести причинно-наслідковий зв'язок суїциду з виробничим фактором. Українським сім'ям відмовляють у виплатах, якщо в крові їх годувальників було виявлено алкоголь. Не кажучи про загибель моряка у п'яній бійці. У даному випадку це розцінюється як подвійне порушення безпеки та дисципліни – вживання алкоголю на борту та протиправна дія.
Не думайте, що це повний перелік причин, які використовує роботодавець як підставу для відмови у виплаті компенсації. Нерідко роботодавець або P&I, заздалегідь шукає привід відмовити у виплаті грошей, аби зняти з себе фінансову відповідальність перед сім'ями загиблих українців. Особливо якщо йдеться про маловідомих судновласників – власників одного судна в умовах економічної кризи. Приводом до невиплати стає відсутність копій контрактів про найм у членів сім'ї загиблого моряка.
Частенько проводиться підтасовка фактів. Звідки не візьмись, з'являються свідчення про безпробудне пияцтво на судні. Навіть якщо моряк помер природною смертю або в результаті виробничого фактора. Іноді відшкодовувати втрату годувальника відмовляються через відсутність офіційного документа про причини смерті. Буває, що за «компенсацію» видають вартість транспортування та поховання загиблого моряка. Це не стосується великих судноплавних компаній, яким простіше виплатити гроші, ніж псувати свій імідж.
Потрібно враховувати й ступінь обізнаності сімей українських моряків про свої права. Буває, що близькі загиблих моряків навіть не знали про право на компенсацію за втрату годувальника. Ну а серед фірм-судновласників діє негласне правило: немає претензій – немає компенсації. Як, втім, і інформації про реальну суму, на яку можуть розраховувати сім'ї загиблих.
Потрібно враховувати й те, що далеко не на всіх українців, які ходять у рейси на суднах під іноземним прапором, поширюються умови про компенсацію, прописані в колективних угодах ITF, чиї стандарти та суми наведені в даній статті. В основному суми виплат за звичайним трудовим контрактом не перевищують 40 тис. у. о. Та й то отримати їх можуть самі українські моряки у разі травматизму під час виконання своїх обов'язків на судні. Компенсація сім'ї у разі природної смерті моряка не передбачається. Між іншим, деякі турецькі фірми-судновласники оцінюють життя моряків не вище 10 тис. у. о. Тим більше що не у всіх контрактах вказується сума компенсації.
Іноді українські моряки ставлять підпис на договорах, які мають субстандартний характер. У даному випадку вони підписуються на «пійло» без соціальних гарантій на гідні умови праці, справедливу компенсацію. А що говорити про фірму, чиє судно ходить під прапором офшорної держави і тоне в результаті корабельної аварії, внаслідок якої українські моряки отримали фізичну шкоду або загинули? Така фірма-судновласник фактично закривається, а обіцяна сума компенсації так і залишається на папері.
Тепер про суму виплат за стандартами колективних угод ITF. Незважаючи на те, що сума компенсації в 90 882 у. о. для багатьох українських сімей вважається солідною, фактично вона є «відкупною» за зняття претензій з компанії. Згідно з національним законодавством багатьох європейських країн, де зареєстровані судновласники та страхові компанії, сім'ї загиблих українських моряків можуть розраховувати на суму в кілька сотень тисяч євро. Однак, навіть не припускаючи цього, вони охоче погоджуються на менші гроші, діючи за принципом «краще синиця в руці, ніж журавель у небі».
Прикладом подібного парадоксу є озвучена виплата сім'ям загиблих моряків сумнозвісного судна Волгобалт 199. Хоча у випадку з судном Baltic Ace, сім'я загиблого моряка, за інформацією моїх колег – європейських юристів, – має право на отримання грошової компенсації від винної сторони у розмірі 400-500 тис. євро. І то за умови досягнення компромісу.
Але на якій підставі сім'ї українських моряків можуть відстояти право на компенсацію за смерть годувальників? Відповідно до Конвенції МОП № 70 про соціальне забезпечення моряків, у разі смерті моряка його утриманці мають право на грошові допомоги, рівноцінні розміром і тривалістю тим, якими користуються промислові робітники. Утриманці моряків мають право на таку допомогу за ставками, що відповідають їхнім потребам. Також відповідно до Конвенції МОП №55 про зобов'язання судновласників у разі хвороби або травми у моряків (хоча Україна і не є учасником цієї конвенції), судновласник зобов'язаний компенсувати витрати на транспортування тіла та його поховання.
Тим не менше, це не всі необхідні Конвенції, які захищають право сімей моряків на компенсацію. Україна також досі не ратифікувала Зведену конвенцію про працю в морському праві, яка передбачає застосування норм національного права, у разі відсутності аналогічних у Конвенції. Йдеться про право на відшкодування за смерть годувальника. Хоча застосування даних конвенцій залежить від обставин смерті моряка або особливостей укладеного контракту.
Кожен випадок індивідуальний. Тому йдеться про різні суми компенсацій. У будь-якому випадку існує достатньо підстав та міжнародно-правових норм, які надають сім'ям українських моряків отримати відшкодування за смерть годувальника. Отже, члени сімей загиблих моряків за 2012 рік мають повне право на компенсацію в розмірі щонайменше 5 млн у. о. Ну а отримали вони її чи ні – це питання до роботодавців, юристів і самих сімей, які повинні знати свої права.
Николай ГОЛЬБИН,
експерт проекту Universal Assistance
член міжнародної організації PEOPIL.