Пенсійна система Німеччини по праву вважається однією з найефективніших у Європі. Як зазначає «Експерт», визнають її такою і самі німці. Хоча це не заважає їм нескінченно критикувати несправедливість і недосконалість принципу перерозподілу, що панує в системі пенсійного страхування. Держава потурбувалася про підтримку своїх громадян у старості ще наприкінці XIX століття. Сьогодні німецька пенсійна система нагадує пиріг, шари якого формуються всіма зацікавленими сторонами: це держава, роботодавці, фінансові інститути та, безумовно, самі німецькі громадяни.
Хто про простого німця подбає
Пенсійне забезпечення (або страхування) в Німеччині представлене у трьох видах: державне, корпоративне та приватне. Державне страхування є обов'язковим для тих людей, чий щомісячний дохід до вирахування податків не перевищує €3.900. При цьому ставка відрахувань із щомісячної зарплати досить висока - 19,5% - і вноситься наполовину роботодавцем і самим працівником. Пенсії виплачуються залежно від стажу та тарифної професійної сітки. Ця частина пенсійної системи влаштована досить традиційно: працююче населення за допомогою відрахувань до пенсійного фонду фінансує нинішніх пенсіонерів. В основі лежить так званий договір солідарності між поколіннями, або, іншими словами, принцип перерозподілу. На практиці це означає, що внесені гроші не накопичуються, а одразу ж використовуються для здійснення поточних виплат. Умова працездатності такої системи - перевищення зборів над виплатами на величину «кон’юнктурного» резерву, що становить сьогодні одну місячну виплату.
У великих німецьких компаніях, таких, наприклад, як Mercedes, Airbus або Siemens, співробітник може розраховувати і на додаткову корпоративну пенсію. Донедавна вона формувалася виключно за рахунок добровільних відрахувань роботодавців. Компанії або самостійно створювали накопичувальний фонд для своїх співробітників, або укладали договір з банком. Розмір цієї пенсії залежав від прибутку роботодавця, стажу працівника та від місця, яке він займає в тарифній сітці. Наприклад, висококваліфікований спеціаліст міг розраховувати на корпоративну надбавку до пенсії близько €600 на місяць, рядовий робітник - €100-200. Щоправда, для отримання корпоративної пенсії потрібно пропрацювати на компанію певну кількість часу. Ще зовсім нещодавно цей строк становив мінімум 10 років.
У 2002 році у співробітників з'явилася можливість самостійно додатково фінансувати свою пенсію шляхом відрахувань відсотка від зарплати, відпускних або премії. Тоді ж стаж «лояльності» скоротили до п'яти років, а мінімальний вік, при якому працівник може змінити роботу, але зберегти право на пенсію, - з 35 до 30 років. І хоча корпоративна пенсія залишилася для роботодавців справою суто добровільною, порядок індексування пенсій, а також виплати при достроковому звільненні або зміні роботи тепер чітко обумовлені в законі. Додатково дозволили створювати корпоративну систему пенсій дрібним і середнім компаніям. Щоб стимулювати цей процес, пенсійні зобов'язання перед своїми співробітниками - у разі банкрутства компанії - тепер будуть погашатися в першу чергу.
Пенсія для багатого Буратіно
Німці, які заробляють більше €3.900 на місяць, можуть відмовитися від послуг держави і звернутися до приватного страхування, що вони, до речі, активно і роблять. На це мають право також особи, які не працюють за наймом, а тому мають більшу економічну свободу, наприклад підприємці, фермери та люди творчих професій. Популярність приватного страхування в Німеччині постійно зростає, в ньому беруть участь усі соціальні групи аж до безробітних. А вся справа в тому, що німці довіряють банкам і їм подобається незалежність від соціальних програм уряду (ні того, ні іншого в нас сьогодні, на жаль, немає й у помині). Сума відрахувань тут справа виключно самого платника. Договір пенсійного страхування укладається безпосередньо з банком. Виплати можуть здійснюватися як з дня досягнення пенсійного віку довічно, так і протягом обумовленого договором періоду. Частину виплат можна заповідати членам сім'ї. При приватному страхуванні всі грошові вкладення повертаються з відсотками, а величина відрахувань протягом трудової діяльності за приватним страхуванням забезпечує сьогодні пенсіонеру цілком безбідне існування.
Є й ще один спосіб приватно накопичити на гідну старість - страхування життя. Суть його полягає в тому, що працюючий (або роботодавець) здійснює протягом певного проміжку часу (від 12 років) відрахування, які після закінчення строку дії страховки виплачуються застрахованій особі разом з відсотками, а після смерті страхова сума може бути отримана спадкоємцями. У ряді випадків дана страховка для роботодавця є обов'язковою, загалом же вона вважається чудовим способом стимулювання працівника. Таку страховку можна отримати і одноразово при виході на пенсію. Щоправда, якщо страховка комусь заповідана, то розмір регулярних виплат буде меншим, ніж за незаповіданою. Тому багато німців сьогодні укладають дві страховки: приватного пенсійного страхування та класичного страхування життя. Друге особливо важливе, якщо страхувальник є єдиним годувальником сім'ї.
У Німеччині існує і один незвичний для нас різновид страхування - так зване фондове страхування. Внесені страхувальником кошти при цьому інвестуються у фонди або акції з метою отримання максимального прибутку.
Занадто добре теж погано
Однак надто хороший рівень життя німців зіграв злий жарт із налагодженою пенсійною системою Німеччини - вона стала відверто давати збої. На сьогодні середня тривалість життя у чоловіків зросла до 75 років, а у жінок аж до 80-ти. На даний момент чверть населення Німеччини, а це близько 19,5 млн осіб, - пенсіонери. І якщо сьогодні на сотню працюючих громадян припадає 44 пенсіонери, то до 2030 року їх кількість зросте до 71 особи. Додає проблем і зниження народжуваності. Крім того, об'єктивно скорочується загальний трудовий стаж працівника. Виробництва ускладнюються, а це вимагає тривалішого періоду оволодіння професією. Ну і, наостанок, свій внесок у кризу пенсійної системи робить високе безробіття в країні, оскільки відрахування до державного пенсійного фонду здійснюють лише працюючі особи. В результаті з кожним роком у Німеччині виплати пенсіонерам зростають, а внески зменшуються. Уже сьогодні, для того щоб утримувати державну пенсію на попередньому рівні, уряд дотує державний пенсійний фонд. А це десятки мільярдів євро на рік.
Згідно з опублікованим у 2004 році звітом Об'єднання фондів пенсійного страхування Німеччини, державна пенсія східних німців виявилася вищою, ніж західних. Для останніх це стало неприємним відкриттям, що спонукало переглянути для себе форми пенсійного страхування, благо є вибір. Східний пенсіонер отримує від держави в середньому €1.031, пенсіонерка - €655. Західні - €978 та €479 відповідно. Лише 7% жінок Східної Німеччини на той час отримували міні-пенсію близько €300, а в Західній Німеччині їх кількість виявилася в п'ять разів більшою - 37%. Причини? У колишній НДР, на відміну від ФРН, відсоток безробітних був значно нижчим, а загальний трудовий стаж більшим.
Час не чекає
Поки Німеччина хоч і з труднощами, але справляється із забезпеченням своїх пенсіонерів. Однак відповідальні німці вирішили не чекати з реформою. Ще уряд Герхарда Шредера запустив маховик чергової реформи, розрахованої на 30 років. Німці мають намір поряд із збереженням державного пенсійного забезпечення збільшити роль власної турботи людей про свою майбутню старість.
У 2001 році тодішній міністр праці та соціальних відносин ФРН Вальтер Рістер ввів систему приватного накопичувального страхування, що підтримується державою. Реформа Рістера розрахована на тих, хто отримує пенсії лише за програмою обов'язкового державного страхування, по суті, це більшість економічно активної частини країни. Саме для них неминуче зменшення розмірів пенсій уже до 2011 року виявиться найбільш болючим. Це добровільний вид страхування, стимулом участі в якому є створення особистого накопичувального рахунку. Учасник рістерівської системи має право вносити на нього від 1 до 4% свого річного доходу. На кожні 100 одиниць добровільного внеску учасника держава додає свої 15 одиниць. Розмір державної частини «пенсії Рістера» залежить від сімейного стану, кількості дітей, рівня доходів та розміру внесків. Так, держава заохочує народжуваність. За кожну дитину учаснику системи належить доплата до премії в розмірі €46-85 на рік. При виході на пенсію учасник не має права отримати всю накопичену суму за один раз, зате йому забезпечується довічна пенсія.
Можливо, у ході реформи державі доведеться піти й на такий непопулярний захід, як збільшення строку виходу на пенсію з 65 до 67 років. Цілком імовірно, що доведеться збільшити й розміри обов'язкових відрахувань до пенсійної каси з нинішніх 19,5 до 22% зарплати співробітників. І при цьому зовсім не гарантовано, що держава зможе повністю відмовитися від дотації своїм пенсійним касам, а пенсіонери збережуть нинішній рівень співвідношення пенсії та своїх трудових доходів.
Самі з вусами
Однак уже сьогодні пенсія практично будь-якого пенсіонера в Німеччині має різні джерела надходжень, більша частина яких - результат розсудливості та далекоглядності самої людини (див. «Приклади з життя»). Кожен німець, як правило, протягом усієї трудової діяльності використовує будь-яку можливість зробити внесок у свою майбутню пенсію або пенсію свого менш забезпеченого партнера, використовуючи для цього різні варіанти страхування та накопичення, надійність яких максимально забезпечена німецькою фінансовою системою. Крім того, нерідкі випадки, коли гаманець пенсіонера поповнюється доходами від здавання в найм об'єктів нерухомості, а також від ведення сімейного чи індивідуального бізнесу. Хоча сукупні надходження, безперечно, менші, ніж зарплата, у пенсіонерів зазвичай вже немає зобов'язань ні з виплати кредитів, які, як правило, супроводжують більшість працюючих, ні витрат на утримання дітей. Зате є вільний час і можливість подорожувати. Що більшість європейських пенсіонерів із задоволенням і робить. А хто не здатний заздалегідь подбати про власне матеріальне забезпечення в похилому віці - як кажуть німці, «selber schuld» (сам винен).