Головним «двієчником» BANA до недавнього часу вважали США. Але останні дані показують, що у Британії є всі шанси опинитися в хвості. «Маленька Англія хоче, щоб увесь світ говорив англійською», – писала колись одна британська газета. Маленька Англія, схоже, досягла свого, але… Сьогодні найпоширеніша мова у світі – це погана англійська. Псування – неминуча доля будь-якої мови, що претендує на роль міжнародної, lingua franca. Згадаймо, що стало з класичною латиною, коли нею заговорила вся середньовічна Європа…
«Двієчники»
Але це ще півбіди. Біда в тому, констатують британські експерти з освіти, що погана англійська бумерангом повертається на свою батьківщину, тобто до Британії. Рідну граматику в школах викладають абияк, так що багато дорослих ще розуміють, що таке іменник і прикметник, але прислівник і прийменник уже викликають у них здивування… Звичайно, кумедно, коли про необхідність розрізняти частини мови дбають англійці: адже в англійській їх практично немає, це категорія суто логічна, але не граматична. Тут уже слід задуматися, в чому справа: чи то в школах дійсно погано вчать англійської мови, чи то учні розумніші за вчителів і несвідомо чинять опір традиційним, але нав'язаним ззовні, не властивим самій мові схемам…
Однак переписувати англійську граматику, здається, ніхто поки не збирається. А ось деякі британці стверджують, що краще зрозуміти як рідну мову, так і сучасні іноземні їм допомагає латина. Так, латинська входить нині в моду: порядку 500 британських державних шкіл, а також усі приватні мають у програмі цей предмет, і багато школярів із радістю ним займаються.
Чого не можна сказати про сучасні іноземні мови. Нещодавно в британських ЗМІ розгорнулася ціла дискусія, пов'язана з наміром Міністерства освіти запровадити іноземні мови в молодших класах школи замість обов'язкових занять у старших. «Вивчення іноземних мов серйозно посилює аналітичні здібності мозку та допомагає інтелектуальному розвитку», – переконує якийсь фахівець. – «Спробуйте сказати це в класі 15-річним підліткам у дощову п'ятницю в Барнслі (англійський сільський район), – іронізує на сторінках «Гардіан» Пітер Вілбі, колишній головний редактор журналу New Statesman. А далі називає викладання іноземної підліткам чистим снобізмом, а самі уроки мови – «мучною примусовкою»… Загалом, приїхали, панове добродії. Заради справедливості слід зазначити, що стаття Вілбі в «Гардіан» викликала безліч відгуків з боку пересічних британців, про яких так дбає журналіст. Відгуків отруйних і навіть гнівних, аж до влучних: «A load of rubbish!» і «What an idiot!»
З іншого боку, який сенс викладати іноземну в молодших класах, якщо її виключити з обов'язкової програми в старших? Хоча в тому вигляді, в якому іноземні мови сьогодні викладаються в Британії, можливо, їх і справді не слід викладати. Простіше просто вивчити напам'ять розмовник: адже уроки мови в британських школах нерідко зводяться до заучування обмеженої кількості фраз на найелементарнішому рівні. Тож нам слід позбутися комплексу неповноцінності, викликаного незнанням мов: схоже, британці в цьому відношенні ще безнадійніші. І, тим не менш, кожен третій англієць повідомляє, що володіє якоюсь іноземною мовою. Інше питання – на якому рівні.
«Відмінники»
Слабке володіння іноземними мовами в BANA здається особливо кричущим порівняно з іншими країнами, особливо невеликими, такими як Голландія, Бельгія, Скандинавські країни, де чи не все населення, крім рідної мови, володіє англійською, а багато хто ще й німецькою, і французькою. А про такі держави, як Швейцарія та Люксембург через їхню офіційну багатомовність і говорити не доводиться.
Звичайно, мова в даному випадку йде про жителів великих (або відносно великих) міст: навряд чи в голландській або фінській глибинці ви зустрінете фермера, який спілкується кількома мовами. Тим не менш, факт залишається фактом: є держави, де іноземна мова займає в шкільній програмі чи не провідне становище.
При цьому до числа країн-поліглотів не входить ні Франція, ні Німеччина, ні Іспанія. Зустріти на вулицях Гамбурга або Мадрида людину, яка вільно говорить англійською, так само проблематично, як на вулицях Москви або Петербурга. Що б там собі не уявляли на цей рахунок занурені в острівне самовдоволення британці.
Зате у більшості голландців-городян англійська – практично друга рідна. Те ж у скандинавів. І це зовсім не тому, що всі поголовно користуються послугами мовних курсів: знання даються в школі, у вузі, в сім'ї.
Чи означає це, що в німецьких середніх школах мову викладають гірше, ніж у тих же голландських? Насправді стандартна шкільна програма в Німеччині нічим не поступається іншим, і вже точно серйозніша за британську. Але в усіх країнах є школи хороші й погані, вчителі талановиті й бездарні, учні сумлінні й не дуже. Траплялося мені зустрічати учнів німецьких середніх шкіл, які шпарять російською (!) майже вільно… «Де ти так добре вивчив російську, Георгу?» – «У школі, мене навчив пан Валь-Ауст, наш учитель…» Якби всі викладачі іноземної мови були такими ентузіастами своєї справи, як цей самий пан Валь-Ауст, учитель російської мови в одній із дюссельдорфських шкіл, особа реально існуюча, то поліглотами були б усі до одного школярі!
Але талант учителя — річ штучна. Тому найважливіше — ставлення до іноземної мови, розуміння ступеня її необхідності в дорослому житті. Француз чи німець у будь-якому випадку відчуває себе повноцінною частиною світової культури: адже вагомий внесок у цю культуру зроблено його рідною мовою. Значення німецької, французької чи іспанської для цивілізації незрівнянне зі значенням фінської чи шведської, при всій повазі до носіїв цих мов.
Однак і фінам зі шведами є що сказати світу. Але якою мовою? Їхньої рідної у світі ніхто не знає, тож доводиться переходити на англійську чи німецьку. Припустимо, цього не треба було робити Туве Янссон, Астрід Ліндґрен або, скажімо, нобеліаткам Сельмі Лаґерлеф чи Сіґрід Унсет. Однак не слід забувати, що штаб-квартира Нобелівського комітету знаходиться не в Парижі й не в Лондоні… Жартую, йдеться не про видатних письменників, а про пересічних громадян. Багато, наприклад, ви знаєте британських гуртів, які співають шведською? А шведських, які співають англійською?
Звісно, не слід чекати від школярів розуміння того, що іноземна мова знадобиться в житті. Категорія «потрібності» та «корисності» для підлітка взагалі річ досить абстрактна. Тож апелювати до свідомості учнів марно, якщо цю саму свідомість не виявляють дорослі. Чому ті ж данці — суціль поліглоти? Та тому, що в данських гімназіях питома вага мови дуже велика: за кількістю годин її перевершує тільки математика. А в школах Бельгії, Ісландії та Нідерландів — математика та рідна мова. І оскільки, незважаючи на всі хитрощі вчителів, спілкування на уроках часто недостатньо для подолання мовного бар'єру, багато навчальних закладів беруть участь у міжнародних програмах шкільних обмінів, надаючи дітям можливість навчатися в мовному середовищі. Та й канікулярні мовні табори дуже популярні, причому про відправлення туди дітей дбають не лише батьки, а й школи.
«Новачки»
Це все до того, що саме у «малих народів» мотивація вивчати іноземні мови дуже висока. Це відображається у шкільних програмах. А в останні роки викладанням мов у школі вельми перейнявся Європейський Союз. Зокрема, викладач будь-якої офіційної мови Євросоюзу, який працює в державній школі європейської країни, може звернутися за грантом на оплату курсу підвищення викладацької та мовної кваліфікації.
Працюють і обмінні програми підвищення кваліфікації для вчителів іноземної. На прикладі країн-новачків Євросоюзу неважко простежити ставлення до вивчення іноземних мов. Який там «снобізм», якщо ти латиш, болгарин чи естонець, якщо твоєю мовою у світі розмовляють лічені мільйони, і то левова частка носіїв проживає «компактно», на території однієї окремо взятої країни? Вороже ставлення мешканців колишнього СРСР і соцтабору до російської мови увійшло в приказку, в міф і в політичну балаканину. Однак володіли російською всі. І шкільна примусовка тут ні до чого: російська мова була хоч і мутнуватим, але все ж вікном у світ. Та ж англійська чи німецька, хоч їх у такому ж обов'язковому порядку викладали в школі, вікном у світ не були, оскільки можливостей ними користуватися у «соцтабірника» було значно менше. До того ж вчили цих мов абияк. Ось і вся мовна політика. А зі вступом цих країн до Євросоюзу мовні пріоритети змінилися: з молодим поляком чи литовцем сьогодні легше домовитися англійською, ніж російською. Що природно: «вікна» в Європу тепер прорубані з іншого боку.
«Новачки» щодо викладання іноземних мов щосили тягнуться за «старшими товаришами». Так, у Латвії перша іноземна (зазвичай усюдисуща англійська, але це залежить від школи) вводиться з третього класу, а з шостого вводиться друга. Причому обрати можна англійську, німецьку, французьку або російську.
А що в нас? Звісно, порівняно з ситуацією десятирічної давності ми поступово перетворюємося на «країну поліглотів» – одних мовних шкіл відкрилося безліч. Та й у середніх школах, принаймні у великих містах, здається, перестають ставити іноземну за значущістю на один щабель з ОБЖ. І все ж… Наведемо один із відгуків на статтю Пітера Вілбі в «Гардіан»: «По-моєму, людей, здатних сказати хоч кілька слів чужою мовою (крім деяких слів, що позначають кольори та все таке) і які навчилися цього в школі у Британії, не більше одного відсотка. Я вільно володію іспанською, тому що 15 років живу в Мексиці, в Англії у мене близько 200 знайомих, і будь-хто з них може хіба що з поганою вимовою пробелькотати жалюгідну фразу з погано підібраних слів будь-якою мовою, крім рідної. І тільки Бог їм допоможе, якщо з ними заговорить іноземець».
Ці слова, сказані про британців, нічого вам не нагадують? І за ким нам краще тягнутися щодо вивчення мов – за могутньою BANA чи за маленькою Данією? Їй-богу, друге краще. Якщо володіння мовами – снобізм, то давайте запишемося в сноби.
Інна ШУЛЬСЬКА. 