Чи може об'єднана Європа йти в ногу зі США? Пошуки відповіді на це непросте питання хвилюють сьогодні всіх провідних політиків Старого Світу. Хоча, здавалося б, інтеграція континенту йде семимильними кроками, єдина європейська валюта серйозно кинула виклик долару на світових фінансових ринках, Євросоюз розширюється за рахунок східноєвропейських держав. Але, незважаючи на все це, економічно Старому Світу ще далеко до Америки. Об'єктивні статистичні дані говорять на користь останньої. Минулого року економіка США зросла на 2,2%, тоді як економіка об'єднаної Європи - лише на 0,8%. У пасиві у європейців, окрім млявого економічного зростання, високе безробіття, відставання з ряду передових технологій. І в песимістичних прогнозах щодо майбутнього браку немає. Скептики говорять навіть про «євросклероз», називаючи так відсутність волі до реформ. А необхідність перетворень давно назріла.
У чому ж причина буксування європейського «локомотива»? Експерти по обидва боки океану єдині: Старий Світ страждає від непомірного тягаря державних видатків, його економічні системи забюрократизовані, а соціальна сфера обходиться платникам податків неймовірно дорого. Тезу про те, що стара Європа потребує докорінного реформування, не оспорює ніхто. Розбіжності існують щодо темпів і глибини перетворень. І тут єдина Європа розділена: країни, де при владі стоять ліві (соціалісти і соціал-демократи), пропонують рухатися вперед поступово й обережно, сповідуючи принцип «не нашкодь», тоді як праві уряди закликають до радикальних змін. Наприклад, в Італії уряд прем'єра Сільвіо Берлусконі нещодавно докорінно змінив закон про працю, різко обмеживши права профспілок втручатися в процес звільнень. У Франції розпочалася пенсійна реформа. Щоправда, уряду прем'єра Раффарена доводиться долати запеклий опір профспілок.
У Німеччині «лівий» кабінет канцлера Шредера також узяв курс на зміни, однак доля німецьких реформ викликає занепокоєння. За останні два роки жоден із самітів Євросоюзу не проходить без обговорення так званої німецької хвороби. Керівництво ЄС уже неодноразово попереджало Берлін про те, що він живе не за коштами - бюджетний дефіцит Німеччини та високий рівень безробіття згубно впливають на загальну економічну ситуацію на континенті. Від стану німецької економіки в Європі справді залежать багато хто. Прем'єр-міністр Швеції Йоран Перссон наводить такий приклад: якщо німецька економіка зростає на відсоток, то шведська автоматично додає 0,65%. Стосовно Данії німецький відсоток дає 0,8% приросту. Визнаний «локомотив» об'єднаної Європи, третя (після США та Японії) економічна держава світу значно сповільнила темпи на початку 1990-х. Економічне зростання, що сягало в найкращі часи 4-5% ВВП, останнім часом скотилося до одного відсотка. А в першому кварталі 2003 року в Німеччині було навіть зафіксовано спад - ВВП скоротився на 0,2%.
Якщо 1992 року частка Німеччини у світовій торгівлі становила 12,5%, то сьогодні цей показник скотився до 9,8%. Стрімко зростає частка тіньової економіки - 16,5% ВВП: фірми всіма правдами й неправдами тікають від високих податків у неконтрольовану державою сферу чорної готівки. Зарплати в конвертах - сьогодні це не лише специфічно російське, а й німецьке явище. При цьому частка державної участі в економіці Німеччини становить 48%, тоді як у США ця цифра дорівнює 35%.
Міністр економіки Німеччини Вольфганг Клемент майже в кожному своєму інтерв'ю підкреслює: бізнес душать не стільки високі податки, скільки високі соціальні виплати. Обов'язкові внески на пенсійне, медичне та інші види соціального страхування досягли в Німеччині 42% заробітку. А загалом наразі на кожен євро, який найманий працівник отримує у вигляді зарплати, його роботодавець вносить 81 євроцент у вигляді відрахувань до різних фондів. В абсолютних цифрах для людини, яка заробляє 60-70 тисяч євро, обов'язкові відрахування становлять 12 і більше тисяч на рік.
Подібна система, що виникла наприкінці 1960-х років, коли до влади в тодішній Західній Німеччині вперше прийшли соціал-демократи, призвела до різкого зростання вартості робочої сили. Спочатку економіка ще справлялася з подібним тягарем, але пенсії та допомоги збільшувалися, а послуги охорони здоров'я дорожчали, і тепер промисловість стала, по суті, заручницею непомірно роздутого соціального сектора. У цифрах це виглядає так: у західних регіонах Німеччини робоча година в обробній промисловості коштує 26,16 євро - найвищий показник серед 20 провідних індустріальних країн світу. У США аналогічна цифра становить 22,99 євро, у Франції - 18,93, а в Португалії - лише 6,75 євро. За даними президента Спілки роботодавців Німеччини Дітера Хундта, збільшення вартості робочої сили лише на відсоток автоматично означає ліквідацію 100 тисяч робочих місць.
Бізнес, для якого важлива конкурентоспроможність продукції на світових ринках, реагує адекватно: за першої нагоди переносить виробничі потужності до сусідніх країн із низькими податками та дешевшою робочою силою - Польщі, Чехії, Угорщини, Словаччини (тим більше, що дуже скоро ці країни стануть повноправними членами ЄС) - або взагалі скорочує робочі місця і навіть просто закриває підприємства. Наслідком цього стає високе безробіття - воно сьогодні в Німеччині
впритул наблизилося до 5 млн. Але безробіття - це навантаження на федеральний і місцеві бюджети, адже людям необхідно виплачувати допомогу. В результаті багато комунальних бюджетів просто порожні. Нечуваний випадок для благополучної Німеччини: влада ряду міст землі Північний Рейн-Вестфалія змушена ліквідовувати дитячі майданчики, бо нема на що їх утримувати.
Перед лицем такої ситуації нинішній уряд Німеччини приречений на радикальні реформи. Програма перетворень, оприлюднена канцлером Шредером, розрахована на період до 2010 року. Її суть можна охарактеризувати одним тезисом: держава знімає з себе відповідальність за багато соціальних програм, і тепер громадяни самі відповідають за своє майбутнє. Хочеш отримувати гідну пенсію - звертайся до приватних пенсійних фондів, держава зможе гарантувати лише базову частину; хочеш якісно лікуватися - купи поряд із полісом обов'язкового медстрахування ще й поліс добровільного, природно, за свої гроші. Щоб у людей стало більше вільних коштів, уряд готовий знизити податки. За 16 років правління попередника Шредера, Гельмута Коля, ставку максимального оподаткування було знижено лише один раз: з 56 до 53%. Скоро її скоротять до 42%. Податок на корпорації буде знижено з 52 до 37%.
Але низькі податки - це не панацея. Наприклад, в Ірландії діє найнижча в Європі ставка податку на прибуток. Звісно, низькі податки приваблюють інвесторів, але, з іншого боку, в ірландських лікарнях складних операцій доводиться чекати до півтора року - у місцевої охорони здоров'я немає грошей.
Допомоги з безробіття також втрачають свій звичний для німців автоматичний характер. Сьогодні регіональні відомства з праці вимагають від безробітних спочатку витратити свої заощадження і вже потім подавати заяви на державну допомогу. Межа тут - 10.800 євро: саме стільки безробітний має право мати на своєму банківському рахунку. Якщо в людини заощаджень більше норми, то чиновники, які розподіляють допомогу, зобов'язують його якийсь час пожити на накопичені гроші, а вже потім звертатися по допомогу. До суми 10.800 євро входять не лише готівка, а й акції, облігації, а також поліси добровільного страхування життя. Наступного року під нове положення підпадуть щонайменше 460 тисяч отримувачів допомоги.
Історія Німеччини, Франції, Швеції та низки інших країн старої Європи - це історія держсубсидій. Сьогодні «на голці» державної фінансової підтримки сидять майже всі - від збиткових галузей на кшталт вуглевидобутку чи сільського господарства до фірм, що розробляють високі технології. Квартплата, будівництво власного будинку, відвідування кінотеатру, купівля букета квітів і навіть собачого корму - дотації присутні скрізь, хоч і в різному обсязі. Те, що малопомітне простому обивателю, перетворюється стосовно державних і місцевих бюджетів на астрономічні суми. Наприклад, у Німеччині різного роду податкові пільги, субсидії за окремими видами товарів і послуг становили 57,8 млрд. євро. Гроші надходили з бюджетів усіх видів, включно з бюджетом Євросоюзу. За іншими підрахунками, які зробив Кільський інститут світової економіки, обсяг субсидій у Німеччині з урахуванням таких сфер, як громадський транспорт, охорона здоров'я, система дитячих установ, становить 156 млрд. євро, або 7,5% ВВП. Але й ця цифра багатьом експертам видається заниженою. Вона, зокрема, не враховує таку форму прихованого субсидування, як надання низці підприємств земельних ділянок за заниженими цінами, що широко практикують місцеві органи влади. Якщо ліквідувати субсидування, то можна буде знизити податки щонайменше на дві третини. Але це - в ідеальній перспективі. А поки що, для того щоб компенсувати втрати від зниження податків, уряду доведеться взяти в борг у 2004 році 29 млрд. євро. Одні тільки відсотки за новим держборгом становитимуть 600 млн. євро на рік.
Швеція, яку називали «соціалістичною», зіткнулася з подібними проблемами на початку 1990-х. У 1996 році, ставши прем'єром, соціал-демократ Йоран Перссон розпочав фундаментальну реформу соціального сектора. Уряд скоротив допомоги з безробіття та соціальну допомогу малозабезпеченим, а в пенсійній системі зробив акцент на добровільній участі громадян. Зараз шведський уряд намагається переконати своїх співгромадян виходити на пенсію не в 65, а в 67 років. Одночасно Перссон різко скоротив видатки на адміністративний апарат. Результат виявився позитивним: рівень безробіття впав з 15 до 4%, у країну пішли прямі іноземні інвестиції. Тим не менше Швеція все ще стоїть на початку шляху - традиції «соціалістичної» зрівнялівки виявилися дуже сильними. Держава, як і раніше, витрачає на оплату тимчасової непрацездатності своїх громадян 5% бюджету, що залишається одним із найвищих показників у світі. Шведи й сьогодні отримують за тимчасовою непрацездатністю 90% заробітку. Досі всі опитування показують, що при виборі альтернативи - високі податки чи скорочення соціального сектора - 70% шведів обирають перше.
Найбільшу після 1945 року пенсійну реформу проводить Франція. Якщо сьогодні 20% французів - старші за 60 років, то до 2040 року кількість таких людей становитиме третину населення. Тому принцип «договору поколінь», коли працюючі фінансують пенсіонерів, при такому демографічному становищі вже не зможе функціонувати. Уряд хоче підняти строк трудового стажу, обов'язкового для отримання пенсії, до 42 років. До 2008 року зайняті в держсекторі будуть зрівняні з працівниками комерційних структур. Сьогодні працівники держсектора для отримання пенсії повинні набрати стаж у 37,5 року, тоді як інші категорії трудящих - 40 років. Реформа поставить усіх в однакове становище. Поки офіційний вік виходу на пенсію у Франції - 60 років, але багато людей ідуть на спокій раніше - вже у 55 років, набравши необхідний стаж.
Найімовірніше, у найближчі роки Європа сильно зміниться. Чи буде нова модель «третім шляхом» чи варіантом англосаксонського неолібералізму, поки що не може передбачити ніхто. Але ясно одне - європейському варіанту «ринкового соціалізму» жити залишилося недовго.