Європейський суд у Люксембурзі постановив, що безробітні громадяни ЄС у Німеччині не мають права претендувати на отримання допомоги Hartz IV
Як повідомляє «Русская Германия», підставою для судового розгляду на такому високому рівні став позов громадянки Швеції боснійського походження Назіфи Аліманович. Троє її дітей народилися в Німеччині, у 1999 році вона разом з ними виїхала за кордон, у червні 2010-го повернулася до Берліна і з липня по травень 2011-го виконувала некваліфіковану роботу у різних роботодавців. Втративши роботу, вона не стала обтяжувати себе пошуками інших місць, а перейшла на допомогу по безробіттю (Hartz IV), в той час як її дітям почали нараховувати соціальну допомогу. Однак через шість місяців Центр зайнятості берлінського району Neukölln припинив усі виплати. Тоді Аліманович звернулася до суду, вимагаючи їх відновлення.
Коли суд першої інстанції відмовив їй у задоволенні позову, вона оскаржила це рішення. Зрештою справа дійшла до Федерального суду з соціальних справ (Bundessozialgericht, BSG), який залишив в силі всі рішення нижчих судових інстанцій. Це викликало гостру критику з боку політиків від СДПН і «зелених» та низки юристів, які вбачали в рішенні порушення принципу рівності прав громадян ЄС у доступності соціального забезпечення. І тоді BGS, бажаючи остаточно внести ясність у це питання, клопотав перед Європейським судом справедливості про інтерпретацію законодавства Євросоюзу стосовно справи Аліманович.
У суддів у Люксембурзі вже мався прецедент: ще в листопаді 2014 року вони постановили, що «іммігранти за бідністю» з інших країн ЄС, які приїжджають до Німеччини за отриманням соціальної допомоги, але не бажають тут працювати, не мають права на таку допомогу (справа C-333/13). Виходячи з того ж принципу, EuGH підтвердив законність практики німецьких судів і за позовом Аліманович. Свою позицію високий суд обґрунтував тим, що «відмова у наданні соціальних послуг не є дискримінуючою», особливо підкресливши, що «держава має право захищати свої соціальні системи від перевантаження» (справа C-67/14).
У Єврокомісії зустріли вердикт EuGH зі схваленням: «Право на вільне пересування в Євросоюзі не передбачає права на вільний доступ до систем соціального забезпечення країн-членів», – заявив прес-секретар ЄК з питань зайнятості та соціальних справ Крістіан Віганд. Цілком зрозумілим ентузіазмом привітали це рішення в Німецькому конгресі міст (Deutscher Städtetag) та Федеральному об'єднанні союзів німецьких роботодавців (Bundesvereinigung der Deutschen Arbeitgeberverbände).
Полегшено зітхнули й політики з боку ХДС/ХСС. Як заявив експерт ХДС з питань ринку праці Карл Шиверлінг, «система соціального забезпечення не повинна створювати хибних стимулів. Претензії іноземних громадян ЄС на Hartz IV спустошать наші соціальні фонди, тоді як саме зараз гроші потрібні на допомогу біженцям». Аналогічно висловилася і голова групи ХСС з фракції ХДС/ХСС у Бундестазі Герда Хассельфельд: «Вердикт Європейського суду – дуже хороший сигнал. Він означає, що європейська свобода пересування не передбачає можливості вибирати найкращу систему соцзабезпечення та користуватися нею».
Протилежна думка у «зелених». Депутат Бундестагу, експерт із соціальної політики Вольфганг Штренгман-Кун, назвавши рішення EuGH «сумнівним», заявив, що «всі ті, хто прибуває до нас у пошуках роботи, потребують підтримки. Це передбачає вся соціальна політика Європи». Але навіть соціал-демократка Андреа Налес вважає інакше: «Це рішення встановлює баланс між інтересами іноземців, які шукають роботу, та соціальних систем держав-членів ЄС», – сказала вона в інтерв'ю газеті Rheinische Post. Втім, було б дивно почути щось інше від федерального міністра праці та соціальних справ, яким є Андреа Налес.