Незважаючи на те, що Німеччина, безсумнівно, залишається однією з найбагатших країн світу, проблему соціальної нерівності та, зокрема, фінансової неспроможності, тобто бідності, одних її громадян порівняно з іншими, поки остаточно вирішити не вдалося. Звісно, у випадку з європейськими країнами не йдеться про бідність як фактор, що становить загрозу людині. Таке явище, як «фізична бідність» (так Олаф Шольц назвав ситуацію, коли люди справді голодують або залишаються без даху над головою та засобів до існування) Німеччині вдалося залишити в далекому минулому. Нинішні німецькі «безхатченки» – це в більшості випадків бродяги за станом душі, з якихось своїх переконань, що відмовляються приймати допомогу від держави.
У Європі ж прийнято говорити про «відносну бідність», коли фінансове становище людини не дозволяє їй скористатися всіма тими суспільними благами, з яких і складається життя повноцінного громадянина сучасного європейського суспільства, такі як гідна освіта, можливість зав'язувати нові соціальні контакти, дозвілля.
У Німеччині до категорії бідних потрапляють усі ті, хто на місяць заробляє чистими менше €781. А таких на сьогодні 13%. Якщо до них додати ще й отримувачів державних допомог і дотацій, то це ще 13%. От і виходить, що майже чверть німців живе за межею бідності в європейському розумінні цього слова.
Проблема класового розшарування суспільства, особливо в соціальній державі, якою є Німеччина, була і залишається благодатним ґрунтом для політичних баталій. Щойно нові дані про чисельність малозабезпечених у країні стали надбанням громадськості, в політичних колах одразу з'явилися численні «раціоналізаторські» пропозиції щодо вирішення проблеми, що склалася. Члени СДПН за традицією висловилися за посилене оподаткування багатих, особливо щодо податку на дохід і спадщину. Запропонували вони повернути й раніше існуючий податок на майно, знову ж для найбільш заможної категорії громадян. Звісно, не забули соціал-демократи освіжити в пам'яті виборців і свою вимогу про запровадження мінімальних зарплат в усіх сферах праці.
Консерватори з ХДС закликали зробити освіту більш доступною, щоб кожен міг сам подбати про своє світле і сите майбутнє. Мінімальні зарплати цим табором названі вбивчими для робочих місць – дійсно, після запровадження таких у поштовій сфері кількість робочих місць різко скоротилася.
Сумна статистика послужила ще й чудовим приводом для опозиції вкотре дорікнути правлячій коаліції в неефективності її роботи. Хоча чистої води популізмом їхню критику на адресу правлячих партій не назвеш. Якщо врахувати, що за час, коли велика коаліція посилено боролася за зниження безробіття, збільшилася кількість низькооплачуваних працівників, які з категорії безробітних автоматично перекочували до категорії малозабезпечених. І тут виникає питання, чи не переплутали народні обранці мету, читай – підвищення рівня життя своїх громадян, із засобами для її досягнення, як-от працевлаштування безробітних?
Елена ГРОМОВА.