У Німеччині, як і в багатьох інших країнах, набирає обертів Болонський процес. Поки що заняття за жорсткою англо-американською схемою є лише доповненням до традиційної німецької системи і, що гріха таїти, орієнтовані не стільки на самих німців, скільки на іноземців: заняття ведуться англійською мовою. Німці ж поки що воліють навчатися «по-старому». Незважаючи на те, що звична німецька система вищої освіти викликає чимало нарікань у політиків і простих громадян: деякі щиро вважають, що вища школа в Німеччині занепала. Про що, здавалося б, свідчить і те, що за останнє десятиліття кількість іноземних студентів, які прибувають на навчання до Німеччини, знизилася: мода на англо-американську освіту зробила класичні університети Німеччини менш привабливими для школярів із-за кордону.
Чому ж вони «вічні»?
Середній термін навчання в німецькому виші - сім років. Але не думайте, що студентів «маринують» у вишах, викладаючи їм якісь небачені предмети або з німецькою скрупульозністю вдовбуючи навчальні дисципліни «від дошки до дошки». Ні, навчальні плани з багатьох спеціальностей передбачають не більше чотирьох з половиною років для отримання ступеня або диплома. Навчальний процес затягують самі студенти. Благо система освіти їм це дозволяє.
Вступивши до вишу, німецький студент отримує на руки перелік навчальних курсів, які він має пройти, та іспитів, які необхідно скласти. На цьому участь навчальної частини в освітньому процесі закінчується. План занять і розклад іспитів студент складає сам. При цьому він має право складати іспит лише тоді, коли відчуває себе готовим до цього. Ви коли-небудь відчували себе готовим до іспиту? Ото ж бо.
Близько 400 вишів Німеччини давно втратили уявлення про те, скільки в них значиться серйозних студентів, а скільки оболтусів, які з'являються в аудиторіях раз на рік за обіцянкою. Журнали обліку відвідуваності семінарів і лекцій не ведуться, особливо в гуманітаріїв і соціологів. Що гріха таїти, і на кафедрах технічних і природничих наук доценти теж часто лише через чотири семестри помічають, чи виконували їхні підопічні домашні завдання. Саме тоді, коли, як правило, проводяться перші іспити, зіставні зі ступенем бакалавра в Америці, але в Німеччині мають лише проміжне значення. То чи варто дивуватися, що німецькі виші переповнені? І, можливо, якби всі слухачі курсу раптом одночасно з'явилися на лекцію, їм довелося б юрмитися в проходах і висіти на люстрах...
Треба сказати, що в німецьких студентів є деякі підстави ставитися до навчання настільки недбало. По-перше, згадаймо, що на студентську лаву в Німеччині сідають зовсім не «зелені» юнаки. Навчання в гімназії, після якої тільки й можна стати студентом, триває 13 років, тож німецький Abitur є атестатом зрілості в повному розумінні цього слова. Після чого юнаки повинні ще й відслужити в армії або - якщо вони відмовляються від служби в бойових частинах - пройти альтернативну службу в соціальних установах. На це йде від семи до десяти місяців, так що практично втрачається ще один рік. Двадцятирічні «лоби», які починають навчання у виші, - уже цілком самостійні люди, і, звичайно, переважна більшість одразу ж починає підробляти. На перших курсах займаються некваліфікованою працею, пізніше шукають практику за майбутньою спеціальністю. Така практика може приносити менший дохід, ніж підробіток у ресторані чи на автозаправці, зате потім буде легше знайти роботу - ніщо так не цінується в німецьких роботодавців, як практичні навички.
Бувають і крайні випадки. Так, один мій знайомий німець - класичний «вічний студент», він значиться на філософському факультеті Дюссельдорфського університету вже, здається, років десять. Стимулу до отримання диплома в нього немає - він уже не перший рік працює у видавництві на цілком прийнятній для нього посаді редактора, і розлучатися зі своїм робочим місцем не збирається. Диплом практично нічого йому не дасть, бо просування кар'єрними сходами для гуманітарія - справа сумнівна, а наукою він займатися не збирається. Так і живе людина повноцінним життям, зрідка згадуючи, що він студент... На жах його російської дружини, яка, як багато наших співвітчизників, переконана, що без диплома ти - порожнє місце.
Дівчата вступають до вишу трохи раніше, ніж юнаки. Але не всім вдається раніше його закінчити. На відміну від прагматичних американок, які вважають, що спочатку потрібно зробити кар'єру, а потім заводити сім'ю, романтичні Гретхен із захопленням закохуються, виходять заміж і народжують діточок незалежно від наявності чи відсутності диплома. Коли ж, як не в молодості? А університет не втече, ніхто молоду маму звідти не вижене. А добра держава ще й соціальну допомогу доплатить.
Тож не всі німецькі студенти ледарі. Просто в них багато справ...
Квартирне питання
Майже половина німецьких студентів (40%) винаймає квартиру - в одиночку або «на паях». Лише п'ята частина студентів віддає перевагу обтяжувати собою батьків. В останні роки знову стали популярними модні в 70-ті роки студентські «комуни» - в одній багатокімнатній квартирі живе ціла орава, а квартплату мешканці ділять між собою. Роблять це не з політичних мотивів, як у «червоні сімдесяті», а просто тому, що так дешевше і веселіше: водночас можна заощадити гроші і знайти друзів. Не забороняється такий вид проживання й іноземцям, хоча багато студентів з-за кордону воліли б не мудрувати лукаво і жити в гуртожитку. Кімнати в гуртожитках часто маленькі, та й зручності не найкращі, але це найдешевший вид житла для студентів. Інформацію про розподіл місць у гуртожитках та їхні адреси можна отримати в Товаристві взаємодопомоги студентів. Щоправда, у гуртожитках місць на всіх не вистачає. Тож доводиться вивчати розміщену в університетському вестибюлі «чорну дошку» - так студенти називають дошку оголошень. Ці дошки завжди рясніють інформацією про житло, що здається. Можна виявити ініціативу і самому повісити оголошення про пошук кімнати. Так чи інакше, в університетах завжди циркулюють відомості про вільне студентське житло, тож без даху над головою ви не залишитеся. Слід зазначити, що найдорожче житло - в традиційно студентських містах, таких як Марбург, Гейдельберг або Тюбінген. Не дивно - попит тут перевищує пропозицію.
Не заблукай!
З вищевикладеного може скластися враження, що німецькі студенти взагалі не бувають у стінах своєї alma mater і що у вишах Німеччини стоїть гулка тиша. Як би не так! Охочих відвідувати заняття теж хоч греблю гати, і саме вони, до речі, скаржаться на переповненість вишів, на те, що спілкування з професором - воістину розкіш, бо в бідолах-викладачів просто не вистачає часу на всіх спраглих долучитися до знань. Щойно прибулому іноземцю є від чого розгубитися, потрапивши в бурхливі натовпи у вестибюлях та аудиторіях...
Але розгублюватися не треба. Щоб швидше долучитися до університетського життя, слід якнайшвидше знайти Товариство студентської взаємодопомоги (таке є в кожному виші) та організацію під назвою Об'єднаний студентський комітет (AstA). Ці організації фінансуються за рахунок студентських внесків, які сплачують усі студенти за семестр. Студент, який сплатив внесок, може звернутися до цих організацій з усіх питань, будь то правові проблеми, пошук житла, роботи тощо. Сюди можна звернутися в кризовій ситуації за порадою та підтримкою до психолога. Деякі товариства взаємодопомоги пропонують спеціальну допомогу іноземним студентам - так званий сервісний пакет (Servicepaket). До нього входять кімната в гуртожитку, опіка з боку «тьютора» (так називають приставленого до новачків студента старших курсів), членство в спортивних секціях і курси іноземних мов, культурні заходи та за бажання навіть обід у студентській їдальні. Вартість такого пакета коливається від €150 до €320 на місяць.
Студентські комітети мають особливі відділи по роботі з іноземцями. Нерідко студенти зі спільними інтересами об'єднуються в спеціальні факультетські організації - Fachschaften. До їхніх функцій, зокрема, входить організація Тижня першокурсника: старшокурсники беруть шефство над новачками протягом тижня, щоб познайомити їх із життям у виші, бібліотеками, студентською їдальнею тощо, а також із містом, його пам'ятками та можливостями дозвілля. Ці заходи - чудова нагода одразу знайти нових друзів, як, зрештою, і численні спортивні секції, де контакти зав'язуються самі собою. Ці тижні проводяться, як правило, на самому початку семестру, а інформацію про них можна знайти все на тій же «чорній дошці».
Багато університетів дають студентам можливість безкоштовно займатися в спортивних секціях (так, у Дюссельдорфському університеті їх понад 50), поширюють квитки до театрів і на концерти, організовують дешеві екскурсії країною та Європою. Треба сказати, що німецькі студенти охоче відвідують культурні заходи, а вже щодо поїздок - тут їх хлібом не годуй, дай тільки помандрувати.
На дозвіллі
Парадні під'їзди німецьких вишів виглядають чинно-благородно. Охайні доріжки, зелені газони, поруч «пасуться» стада велосипедів - цих улюблених «коників» європейських студентів. У теплу пору року на галявинах сидять і лежать сотні студентів, з книжками і без книжок. Ідилія! Але справжнє студентське життя б'є ключем на задвірках, подалі від начальницьких очей. Там, де розташовані студентські кафешки та пивнички. «Студентський квартал» може й не прилягати до кампусу - так, у Дюссельдорфі половина університету, як правило, тусується на одній з вулиць старого міста. А от у Бонні, варто вийти з території головної університетської будівлі, потрапляєш у біргартен, площею мало не близький до кампусу. «Непоганий» заклад є й за головною будівлею Мюнхенського університету - студенти п'ють тут пиво з 1903 року. Незалежно від місця розташування, «студентські» пивні є практично при кожному виші. Це своєрідні клуби, де обговорюють проблеми, готуються до семінарів, працюють над груповими доповідями та проектами, фліртують, пліткують... Усе це, звісно, під добре німецьке пиво.
Витрати на відвідування таких закладів - така ж важлива стаття студентського бюджету, як і підручники. Волей-неволей доведеться шукати підробітки - тато-мама грошей на пиво не дадуть... Дехто, до речі, підробляє тут-таки, офіціантами або посудомийниками.
А як же знамениті вечірки з приготуванням пуншу та співом «Гаудеамуса»? - Запитайте ще, як же знамениті дуелі «буршів», оспівані Генріхом Гейне та Бог знає ким ще. Дуелей давно немає, а бійки доблестю не вважаються, тому й трапляються рідко. Що до вечірок, то ніякого особливого колориту в них теж немає - німецькі студіозуси веселяться так само, як їхні однолітки у всій Європі. «Гаудеамус» вам заспівають хіба що на відділенні класичної філології. Німеччина - країна, де встають і лягають рано, тож засиджуватися за північ не дуже люблять навіть студенти. Хоча бувають винятки.
Одна наша студентка приїхала на стажування до Геттінгенського університету за програмою ДААД. Через якісь накладки її не зустріли, і їй довелося добиратися до місця самостійно, до кампусу потрапила вже вночі. І була вражена: гуртожиток спав мертвим сном. Це після дванадцятої, коли справжнє життя тільки починається! З труднощами відшукала на темній території несплячого сторожа або охоронця і стала з'ясовувати, де живуть славісти. Той махнув рукою: «Он до того корпусу йдіть. Побачите - вікна світяться, там ваші славісти. Вони єдині не сплять ночами, такі ж божевільні, як ті їхні росіяни». І справді, за єдиними в величезному гуртожитку освітленими вікнами Аня виявила рідну до болю картину: дим коромислом і компанію, що вирішує під чарку світові проблеми. Тож з ким поведешся, того й наберешся.