Проконсультувавшись зі спеціалістами, які продають закордонну нерухомість не один рік, «Дайджест нерухомості» умовно визначив десяток реперів – перевірочних точок, значущість яких для себе варто визначити завчасно. Принаймні, щоб підготуватися до можливих сюрпризів морально.
1. Довіряй, але перевіряй
Варто добре вивчити всі можливості, які надає обраний регіон, самому поїздити узбережжям (краще в різні сезони), не пожалівши часу та грошей на бензин. Тому що, на жаль, деякі продавці житла, як той кулик, нахвалюють «своє болото», не шкодуючи похмурих фарб для опису уявних соціальних та природних аномалій у сусідніх містах, провінціях і тим більше на конкуруючих ринках інших країн. У хід ідуть різні натяжки: бідні іммігранти, готовий ось-ось луснути іпотечний «бульбашка», крижане море та нестерпна спека, піщані бурі та інші страшилки.
Піддавшись маніпулюванню та штучно звузивши свій вибір, згодом можна кусати лікті. За завісою чорного піару цілком може ховатися потрібний саме вам варіант, адже людські потреби такі різноманітні. Тому до збору інформації краще підходити з широко відкритими очима. Якщо фірма не працює з якимись районами, то й лаяти їх з її боку не етично.
2. Орієнтування на місцевості
Один власник середземноморської вілли розповів нам таку притчу, нібито з життя своїх сусідів. Мовляв, купив один чоловік будинок-новобудову, але то чи не повісив на ворота ящик для листів, то чи яким іншим чином не «прикріпився» до місцевої пошти. Живе-поживає, а тим часом місцева податкова інспекція шле йому до села рахунки, накопичуються інші квитанції, тільки ніяк не знаходять адресата. Пеня зростає, невдачливого героя викликають до суду і мало не продають віллу з торгів за безцінь…
Бувальщина це чи ні, але мораль у страшної казки справедлива. Свідоцтво про право власності – далеко не єдиний папір, який належить оформити покупцеві, перш ніж налагодиться його побут. Хороший рієлтор завжди зорієнтує клієнта, якими місцевими інстанціями та фірмами йому слід пройтися: постачальники електроенергії, телефонні та страхові компанії, чистильники басейнів та септиків. Мало хто з клієнтів сам заздалегідь формулює список життєво важливих для себе пунктів. Багато новоселів потім ще довго телефонують з будь-якого приводу на батьківщину, і чуйний продавець житла змушений їх консультувати, як проїхати до супермаркету, на місцевий недільний ярмарок, рибний ринок або до «ІКЕА». Напрацювання маршрутів – справа наживна. Але якщо, наприклад, у сім’ї є хворий-хронік, то про наявність у місцевій лікарні лікаря вузького профілю варто уточнити ще до угоди. Посередники, звісно, згодні якийсь час працювати нянькою для клієнта, але їхні можливості не безмежні.
3. Не розслаблятися!
Закордонний будинок потрібен нашому громадянину для реабілітації після стресів на батьківщині. У краї, де міністри їздять у загальному потоці, де за кинутий недопалок беруть штраф, еквівалентний 5-10 наших мінімальних зарплат, а вулиці переглядають об’єктиви камер, про застереження природним чином забуваєш. Злочинів, що загрожують життю та здоров’ю, адекватній людині побоюватися дійсно не доводиться. Але ось жертвою дрібних злодіїв та шахраїв чужинець може стати практично скрізь. Адже їхнє ремесло – чиста психологія.
Один досвідчений продавець житла розповів нам, як минулого літа, попередньо прочитавши в літаку статтю про крадіжки, тим не менш, сам став жертвою класичного трюку з проколотим колесом. Що вже казати про тих, хто приїжджає відпочивати… Розм’якший від теплого вологого повітря та щирої доброзичливості аборигенів, наш земляк легко втрачає пильність. Відмовляється від встановлення ґрат на вікна вілли, забуває вмикати сигналізацію, економить на страховці… Але навіть у захищеному будинку варто дотримуватися простих застережень: ховати коштовності в сейф і не залишати гаманець на видному місці. Відома історія, коли в одного російського власника вілли злодії зібрали непоганий улов через паркан і прикрите кованими ґратами вікно. Сім’я господаря в цей час насолоджувалася сієстою в саду.
Не хочете піклуватися про безпеку самі, встановлювати системи відеоспостереження та електронні ключі? На цей випадок треба або обирати будинок у закритому охороняємому селищі (на морських курортах це товар раритетний). Або інвестувати в менш демократичній країні, де покарання у вигляді пари місяців в'язниці передбачено навіть за невгамовне пияцтво.
4. Хто допоможе?
Пошук хорошого помічника по господарству та іншого постійного (або залучуваного на разові роботи) персоналу може виявитися великою проблемою. Відкинемо вбік лінгвістичні труднощі – це окреме питання. Як не дивно, у багатьох місцях часом неможливо знайти людину, яка бажає просто забити за гроші цвях. І невисокий рівень розвитку економіки жодною мірою не є гарантом наявності робочої сили. Наприклад, населення країн Адріатики цілком задовольняється тим, що здає житло, і до більшого не прагнуть. А готових на все гастарбайтерів там просто немає – усі серби нарозхват. Будівельників-оздоблювачів знайти ще можна, але от підшукати домашній персонал, особливо в розпал літа, на багатьох курортах вкрай важко.
Щоб ніколи не почуватися в цьому сенсі прохачем, варто купувати другий будинок у країні, де на ваші кілька сотень доларів буде конкурс – наприклад, у Домінікані або на якомусь арабському курорті. Ходити містом із філіппінською помічницею, яка покірно носить за тобою непідйомні сумки з покупками, – такого в Європі собі не дозволиш. Вершина свободи в цьому сенсі – житло, що функціонує за системою hotel & apartments, коли до ваших послуг увесь штат, передбачений формулою хорошого готелю.
5. Вузькість вибору
Задовольнити інтер'єрні примхи також іноді буває складно. Хоча житло в більшості випадків здається вже оздобленим і навіть з мінімальними меблями, регіональні стильові традиції не всім до вподоби. Крім того, на молодих ринках забудовники часто зловживають словом «люкс». Розпещеній людині доводиться самому підганяти його під звичні стандарти. Асортимент же місцевих магазинів буває незмірно далекий від вітчизняного: у надлишку представлені лише матеріали місцевого виробництва (мармур, плитка або черепиця), імпорт же майже недоступний. В одній із найпопулярніших у наших співвітчизників країн найбільший магазин кераміки має торгову площу не більше 500 кв. м. Якщо помилився з кількістю, докупити матеріал із тієї ж партії майже неможливо.
Вихід: обирати готове житло вищого класу, в економічно розвинених країнах, поблизу великих міст. Або самостійно везти фурою через кордон. Бували випадки, коли громадяни переправляли оздоблювальні матеріали в залізничному купе через кордон. Хто шукає, той знайде.
6. «Прописка»
Загальновідомо, що в більшості привабливих для життя та відпочинку країн вид на проживання (ВНП) власнику нерухомості автоматично не дають. Тим не менш, наш покупець готовий на все, щоб отримати «перепустку-всюдихід». У випадку з країнами, що входять до ЄС, мотивація ще зрозуміліша – свобода спонтанних поїздок. Але й в інших випадках співвітчизник часто готовий битися за ВНП як за фетиш – «хай буде». Це не завжди виправдано. Відкривати псевдобізнес, возитися з іншими формальними імміграційними критеріями лише для того, щоб потім приїжджати відпочити раз на рік влітку – ККД надто низький. Зайнятій людині часто достатньо мульти- або навіть звичайної візи.
До того ж правила можна пристосувати під себе найрізноманітнішим чином. Виїхати з країни на день на машині, коли закінчується дозволений 30-денний період перебування, і назавтра повернутися назад (спосіб практикують власники апартаментів у безвізовій Чорногорії). Або далеко не в юнацькому віці отримати навчальну візу від курсів іноземних мов (наприклад, у «шенгенській» Іспанії). Або обрати інші проміжні способи, оптимальні для вашої конкретної життєвої ситуації.
7. Громадський чи особистий
Автомобіль для власника закордонного будинку є не розкішшю, а засобом першої необхідності. Орендувати машину на довгий термін – не вигідно, таксі – ще менш розумний вибір. Розраховувати ж на громадський транспорт можна далеко не скрізь. Останній фактор є критичним для тих, хто сподівається переселити в новий будинок тещу та дітей. Не всі літні співвітчизниці вміють водити, і перебування у віддаленому від пляжу та магазинів місці з довгими пішими переходами може стати не відпочинком, а тортурами.
Багато активних співгромадян обходяться без автомобіля принципово, навіть якщо живуть досить далеко від моря: вистачає потужностей мопеда або навіть звичайного велосипеда. Втім, через нижчі, ніж на батьківщині, ціни, придбання автомобіля на багатьох курортах саме по собі є приємною покупкою. Особливо це стосується Перської затоки, де через відсутність мит і податків різниця сягає 40%.
8. Дитяче питання
Якщо мати на увазі не лише сезонне використання житла у пляжний період, а ще й розцінювати його як повноцінну сімейну резиденцію, то рано чи пізно для молодшого покоління постане питання навчання. На жодному зі світових курортів наші співвітчизники не є першопрохідцями, і поле освітніх послуг скрізь уже тією чи іншою мірою «розпушили» інші іноземці. Насамперед, англійці. Завдяки їм, шанси на те, що в регіоні є хоча б одна міжнародна школа з викладанням англійською мовою, як правило, дуже великі. Навчання дітей за британськими стандартами з набагато меншими, ніж у самій Британії, матеріальними витратами приваблює багатьох. Перейматися пошуком школи знову ж варто завчасно, аби потім не їздити через все узбережжя.
Якщо ви патріот і хочете навчати дитину рідною мовою, ситуація діаметрально протилежна. Часто міжнародні школи з викладанням російською мовою з'являються лише в тих місцях, де накопичується «критична маса» малолітніх співвітчизників, а з середовища їхніх батьків виділяються ентузіасти, готові цей бізнес організувати. Тобто: отримати ліцензію у місцевих органів влади, орендувати приміщення, запросити вчителів за контрактом, виписати методички та навчальні посібники. І все для того, щоб дитина при необхідності могла чергувати навчання тут і на батьківщині.
На жаль, але закордонний навчальний заклад (якщо тільки він не має статусу школи при посольстві) не зовсім повноцінний, оскільки видавати вітчизняні атестати не може – лише місцевого зразка. Тож вчитися – скільки завгодно, але складати випускні екзамени все одно доведеться на батьківщині.
9. Свій серед чужих
Уникаючих сусідства зі співвітчизниками громадян зазвичай не менше, ніж тих, хто цього товариства пристрасно шукає. На будь-якому курорті завжди є можливість жити космополітом: серед австрійців, поляків та словенців – у Хорватії, в оточенні німців та ірландців у Болгарії, вітаючись лише з голландцями та скандинавами в Іспанії (у Торрев'єсі є навіть шведське радіо). Однак ніколи не знаєш, де і в який момент тебе охопить ностальгія. Навіть пасажири бізнес-класу часом везуть у валізах своїм домашнім продуктові набори з батьківщини (оселедець, кріп та інше – залежно від регіону), а також книги, кросворди, музику. Там, де є «російські» магазини та ресторани, все це можна купити на місці. Наприклад, у Дубаї таких закладів чотири, і охочим пропонують навіть важкодоступну в цьому регіоні свинину.
10. Що ще?
Наш умовний список мирських потреб можна продовжувати, однак на завершення все ж таки згадаємо і запити духовні. Наявність церкви (мечеті, синагоги) майже ні для кого не є визначальним фактором, однак відноситься до числа бажаних, особливо якщо дана конфесія або віросповідання в цій країні в меншості. До того ж на чужині культові установи часто стають центрами культурного життя та інформаційного обміну. Там, де громада велика, рано чи пізно храм зводять на спільно зібрані гроші. Наприклад, в одній з елітних урбанізацій на узбережжі Коста-Бланка, де чималу частку жителів складають росіяни, силами мирян-жертводавців побудовано дерев'яний храм Св. Архангела Михаїла. Обговорюється питання про необхідність реєстрації парафії та зведення православної церкви в Анталії.
Звичайно, можна спочатку вибрати апріорі «дружню» з точки зору релігії країну, де відповідних молитовних будинків у надлишку (наприклад, Туреччину, Болгарію або Грецію). Однак релігійний мотив при купівлі будинку – все ж таки рідкісна крайність. Людям важливіше, скоріше, близькість культур – повсякденної та ділової. А це не завжди пов'язане з віросповіданням.
Ольга ПЕРСИКОВА.
Дайджест нерухомості