Пляж у центрі Парижа – феномен міської культури
Чим приваблює Парі-пляж своїх відвідувачів? У чому успіх цього заходу, який спочатку був задуманий як експеримент? На думку соціолога-урбаніста Бенжамена Праделя, з яким спілкується Радіо RFI, Парі-пляж став за ці роки своєрідною культурою, яка набагато відрізняється від повсякденного життя парижан.
– Мерія столиці почала проводити Парі-Пляж після перших спроб закриття автотраси вздовж Сени на літній період у 1999 та 2000 роках. Ці спроби успіхом не увінчалися. Можна навіть говорити про їхній провал, оскільки ніхто не скористався можливістю прогулянок закритою для машин набережною. Тоді мер Парижа Бертран Деланое спільно з Жан-Крістофом Шобле, який нині є головним сценаристом Парі-Пляжу, вирішили додати цій набережній більше привабливості. Так народилася ідея пляжу в центрі міста.
Сьогодні на вулиці 2015 рік, і більшість великих міст починають тимчасово закривати для машин деякі вулиці – на вихідні або на час літніх відпусток. Головною метою при цьому є витіснення машин і супровідного ними забруднення повітря з центру міста, але одночасно це дозволяє оживити місто, відкрити його для людей, знайти рівновагу між пішоходами та транспортом. У Парижі це супроводжується новим відкриттям для парижан Сени, своєрідним поверненням Парижа до своїх витоків. Ця тенденція існує і в інших французьких містах – у Нанті, Бордо, Тулузі, Ліоні.
– Сьогодні багато хто говорить про те, що відвідати Парі-Пляж – це як стати туристом у своєму власному місті.
– Якщо говорити про початкову ідею туризму, то концепт Парі-Пляж її повністю перевертає. Раніше туристом вважався той, хто поїхав як мінімум на 30 кілометрів зі свого міста та переночував не вдома. Навіть статистика туризму заснована на цьому визначенні. Сьогодні ж туризмом вважається вся індустрія свята, якщо можна так висловитися, – і я тут говорю не тільки про Парі-Пляж, але й, наприклад, про різдвяні ярмарки. Це спосіб створити новий образ звичного місця, до того ж створити за певним сценарієм. Як, наприклад, спорудити зовсім нетипові ландшафти в самому центрі міста. Так народилася ідея «туризму для місцевих» – вона полягає в можливості городян відволіктися від своєї повсякденності та спробувати інакше жити у своєму рідному місті.
У цьому є щось театральне: парижани знають, що це не справжній пляж, оскільки в Сені не можна купатися, вони знають, що цей пляж виник штучно, але вони залучаються до загальної гри, до чиєїсь постановки. Це і не місто, і не пляж, це щось посередині, і в результаті чого виникають абсолютно нові стилі поведінки. Люди в купальниках, що лежать поруч один з одним на лежаках у самому історичному центрі Парижа, – погодьтеся, що це щось абсолютно нетипове. Поступово встановлюються абсолютно нові правила поведінки городян, нові звички комунікації, звички виставляння свого тіла напоказ, звичка майже фізичного контакту з сусідами по пляжу, абсолютно несхожа на те, що щодня відбувається в паризькому метро.
– Але чи всі залучаються до цієї загальної гри, чи ж за 13 років існування у Парі-Пляжу утворилася своя специфічна публіка?
– Ну, передусім, варто зазначити, що Парі-Пляж розташований у двох різних районах: у центрі міста на автотрасі імені Жоржа Помпіду та на півночі вздовж каналу Ля Вілетт. Є, звичайно, люди, які ніколи на Парі-пляж не ходять і ніколи не прийдуть. Піти туди – це цілий захід, зі своїми правилами поведінки, який не всі приймають. Але з іншого боку, у Парі-Пляжу вже є своя віддана публіка. У центрі міста – це, в основному, молодь. Окрім свого прямого призначення цей пляж служить меті «показати себе», поспілкуватися, потусуватися, покрасуватися. На пляж вздовж каналу Ля Вілетт приходять, в основному, сім'ями. Це також більш простолюдний пляж, тоді як у центрі міста збираються більш буржуазні верстви населення. Але в обох випадках є люди, які вже з раннього ранку приходять до воріт пляжу і чекають його відкриття. Це – віддані клієнти, причому не тільки парижани, а й жителі передмість.
– Багато хто відзначає, що Парі-пляж став місцем для флірту та знайомств. Можливо, саме в цьому успіх його популярності?
– Ще з кінця 70-х років минулого століття, і протягом всього року частина набережних Сени була місцем для флірту, для знайомств і для «демонстрації себе». У місті не так багато місць, куди приходять спеціально, щоб покрасуватися. Причому це стосується не тільки жінок, а й чоловіків, людей з нетрадиційною орієнтацією. Наприклад, всі знають, що на деяких ділянках набережної Сени є місця для зустрічей геїв. Що стосується Парі-Пляжу, то тут можна абсолютно відкрито побачити жінок і чоловіків у купальниках, вони спокійно лежать на піску, на очах у перехожих. Вони цілком усвідомлено це роблять, знаючи, що за день повз них пройдуть кілька сотень, а то й тисяч людей. Відбувається свого роду гра поглядів між тими, хто лежить на піску та тими, хто проходить повз.
Говорити про флірт, можливо, перебільшення, але якась така гра в спокушання, безсумнівно, має місце. Це стосується, передусім, парижан молодших 25 років. Така поведінка характерна для молоді на будь-якому пляжі. Але зараз у деяких приморських містах мерія забороняє прогулюватися вздовж пляжу в купальнику. А на набережних центра міста там взагалі заборонено засмагати. Тут же все спеціально було створено для того, щоб люди поводилися як у відпустці на березі моря – передусім, щоб відпочити та позасмагати, але й для того, щоб покрасуватися, показати себе, перебуваючи в самому центрі міста. У цьому якраз і полягає успіх Парі-Пляжу.
– У всякому разі, за 13 років існування Парі-пляж повністю змінив уявлення парижан про своє місто.
– Це, передусім, змінює уявлення про самих парижан. Це змінює їхні звички спілкування, поведінки в громадських місцях. На час роботи Парі-пляжу змінюється стиль поведінки, який більше ніде не зустрінеш. Якщо не всі зараз готові оголитися та позасмагати в самому центрі міста, то звичка бачити інших робить парижан набагато відкритішими. Це нова манера спілкування один з одним. Наприклад, якщо хтось прийде на Парі-пляж і сяде на піску в черевиках, шкарпетках і повністю одягнений, лише для того, щоб подивитися на інших, то швидко навколо нього утвориться порожнє місце. Сусіди по пляжу, навпаки, звертатимуть на нього більше уваги, оскільки постійні відвідувачі пляжу вже сформували свої власні манери поведінки, щоб почуватися тут комфортно.
– Як це не здасться дивним, але Бенджамен Прадель бачить у цій новій формі міського відпочинку зв'язок із давнішою традицією, із самим Середньовіччям.
– Для мене Парі-пляж – це сучасна форма урбанізму, яка увібрала в себе старі традиції міських свят. Таких, наприклад, як середньовічні ярмарки, або як Всесвітня виставка в Парижі 19 століття. Це форма сучасного свята. Тоді теж люди виходили у світ, щоб показати себе, пофліртувати, поспілкуватися. Форма інша, але атмосфера та сама. Це сучасна форма святкового колективного відпочинку.
Свято в житті необхідне. А влітку його хочеться ще більше. Але якщо у тебе немає можливості вибратися за місто в теплу пору року, то Парі-пляж справді стане хорошим порятунком від повсякденності.
І якщо не звертати уваги на бурчання деяких чванливих провінціалів, які приїхали до Парижа на вихідні, мовляв «зовсім сором загубили, роздягаються просто на вулиці», то від сидіння на гарячому піску навпроти Нотр-Даму можна отримати чимало задоволення.