Останній, великий наступ води на сушу був близько 50 років тому. Голландці з тривогою ставляться до всіляких чуток про землетруси, бо тоді морські хвилі повністю змили б країну. Тому вони підійшли до цієї проблеми серйозно: по всій береговій лінії збудували дамби, які й захищають їхню територію від повеней.
Більше того, ця нація щороку відвойовує в моря ще кілька десятків квадратних кілометрів. На осушених землях – польдерах – висаджують очерет, який з часом дає перший родючий пласт, потім – ще кілька разів, і через п'ять років це поле вже можна засівати. На такій землі збирається врожай, яким можна прогодувати до 300 млн. осіб (населення самих Нідерландів становить лише 16 млн.).
Цікаво, що такого поняття, як пляж (у нашому з вами розумінні), за рідкісним винятком ви тут не знайдете. Лише в деяких місцях (наприклад, на набережній Гааги) можна поплескатися біля моря. Зазвичай же морський горизонт ховається за багатокілометровою дамбою, густо всипаною стовпами вітряних електромлинів. І хіба що зграї крикливих морських чайок, що переслідують на полях трактори, та пронизливий бриз нагадують про те, що поруч море.
«Летючі голландці» на велосипедах
Перше, що вам обов'язково впаде в око в країні тюльпанів, млинів і сиру – це велосипеди. На своєму «фітсі» (велосипед голландською) будь-який місцевий житель може об'їхати країну вздовж і впоперек за кілька днів. Для цього створені всі умови: спеціальні велодоріжки, паркінги та рівні права на автодорогах. На велосипедах катаються всі: і діти до школи, і священник, і мати з немовлям у кошику, і старенька бабуся в капелюшку з вуаллю, і члени королівської родини. При цьому країна може похвалитися відмінними дорогами.
Лише пейзажі не порадують ваші очі – до самого горизонту гладка, як стіл, рівнина (найвища точка країни – Велуве, знаходиться на висоті 106 метрів над рівнем океану), акуратно розкреслена густою сіткою каналів. Раніше на них розташовувалися незліченні корабельні верфі. Між іншим, каналами з Голландії можна потрапити навіть до Гамбурга, Марселя або Ізмаїла (по Рейну та Дунаю). Саме на них і стоять знамениті голландські вітряні млини, більшість з яких досі викачують воду із заболочених низин.
Той, хто наважиться на велоподорож Нідерландами, обов'язково відчує ще одну місцеву «пам'ятку». Від великої кількості добрив на полях у повітрі стоїть густий сморід коров'ячого посліду. Місцеві жителі називають його «запахом Голландії». Якби не це, навколишнє середовище нагадувало б рай: охайні, майже лялькові, будиночки та ферми, за рівненькою огорожею – корови, вівці та інша живність. Ті, хто багатший, тримають удома страусів, павичів, козуль і навіть пінгвінів. Дуже багато коней, особливо поні, яких вирощують лише для краси.
Офіційним главою держави є король, а на даний момент – королева Беатрікс. Уряд, парламент і королівська резиденція знаходяться в Гаазі (самі голландці називають це місто Ден Гаг), але столицею вважається Амстердам – Північна Венеція, європейський центр розваг. Діловий же центр, без сумніву, – Роттердам, найбільший вантажний порт у світі, європейська кочегарка (його так і називають – Європорт).
Не заздріть «заробітчанським» грошам
Після падіння залізної завіси в цьому мальовничому куточку Європи з'явилися й наші співвітчизники. Піонерами стали перегінники автомобілів. З часом деякі з них знаходили роботу й залишалися тут надовго. Зараз у Голландії офіційно налічують до 20 тис. вихідців із колишнього Союзу. І на відміну від росіян, які окупували міста, більшість українців проживають у сільській місцевості.
Втім, ці відмінності досить умовні. Уся територія «сільської» Голландії вкрита густою мережею містечок, хуторів і ферм. Корови на узбіччі автобану, ферма чи теплиця і готичний шпиль «керека» (церкви), який височіє вдалині – ось типовий пейзаж країни, яка посідає перше місце в Європі за щільністю населення. Уся наявна земля працює на добробут країни. Це й визначає рід занять тих, хто приїхав сюди на заробітки: сільське господарство та будівництво.
Втім, відразу застережу, не варто сподіватися на швидке збагачення. Офіційно отримати роботу в цій країні досить складно. Звичайно, можна працювати нелегально – підсобним робітником на будівництві, у теплиці. Місцеві жителі спочатку з підозрою ставляться до непроханих чужинців. Але якщо вам пощастить, і через деякий час ви знайдете роботу, житло, та ще й зарекомендуєте себе комунікабельним, спокійним трудоголіком, – то до вас будуть ставитися як до рідного.
Найкраще знайти собі «боса» – такого собі менеджера, який зможе допомогти з працевлаштуванням. Вигода в нього проста: отримавши замовлення і гроші (за голландськими тарифами), він розплачується зі своїми підопічними за іншими розцінками. Звичайна такса – 50 євро за день. Однак потрібні хоча б мінімальні знання мови та спеціальність. І для того щоб звикнути, потрібен час. Тому часто люди знаходять роботу, вже давно прострочивши свою візу. Незважаючи навіть на деяку лояльність влади, нелегалам завжди важко. Іноді на них навіть влаштовують облави. Були випадки, коли нелегалів вистежували з вертольота і забирали прямо з полів, де вони прополювали капусту. Завершується все ув'язненням на пару діб з подальшою депортацією.
Втім, як розповідають очевидці, сидіти в голландській в'язниці – одне задоволення: кімнати на чотирьох осіб з персональними телевізорами, індивідуальне меню. До речі, для житла українці, як правило, використовують найдешевші кемпінги. Кімната 3x4, кілька залізних нар, спільні кухня, туалет, душові та «світлиця» зі столом для настільного тенісу – ось такий набір невибагливого заробітчанського сервісу. Коштувати це буде 50 євро на тиждень. Трапляється, що робота є не у всіх, і решта для оплати житла закладають-перекладають паспорти та обручки. Тому ніколи не заздріть «заробітчанським» грошам.
Сподівайся на брата і сам не плошай!
Жорсткі умови виживання вимагають таких же відносин між людьми. Якщо ви приїхали сюди не до брата (батька, кума, свата) – не варто сподіватися на допомогу. Може навіть статися, що люди, яких ви дуже добре знали вдома, неприємно здивують вас своєю байдужістю. Причиною цьому – безжальна конкуренція на ринку праці. Додайте сюди й притаманну (чого гріха таїти) нашим людям заздрість і пихатість. Тому неодноразово доводилося чути від людей, які вже непогано тут влаштувалися: «Я б допоміг йому з роботою. Але свого часу я сидів без діла три місяці, тож нехай і він покантується». Тому найкраще почувається той, хто живе окремо, без своїх співвітчизників.
Порадив би не вірити щирим обіцянкам туристичних фірм та різного роду посередників. Заплативши гроші за візу, дорогу ($100-150 за місце в переповненому мікроавтобусі) ви можете опинитися один у чистому полі – без житла та роботи. Хто розумніший, добирається своїм ходом. Благо, з Німеччини сюди ходить звичайна електричка (з німецького Дуйсбурга до прикордонного Венло – години дві поїздом). Єдине, якщо у вас велика сумка чи баули, то перевірять паспорт на вокзалі. Дивно, але найбільш ревно в цьому досягають успіху поліцейські індусько-суринамської зовнішності. Ймовірно, у них більше розвинене почуття обов'язку перед батьківщиною.
Дехто сподівається отримати в цій країні притулок. Для цього за кілька тисяч доларів можна знайти консультанта (з числа колишніх співвітчизників), який навчить, як поводитися і що говорити в спеціальних установах. Зазвичай вигадують версії про політичне чи кримінальне переслідування. Причому перевага надається тим, у кого є докази: записи письмових чи телефонних погроз. Деякі пробують прикинутися гомосексуалістами. Але для цього треба, наприклад, точнісінько описати м'яке місце свого «голландського друга». Ну а в разі невдачі вже можна не сподіватися на отримання шенгенської візи.
Далі буде.
Михайло РОМАНЯК.
Спеціально для «Заграницы».