«Марихуана – найкраща робота для Івана!»
Приблизно такий переклад має улюблений вислів місцевих наркоділків. Як відомо, Нідерланди залишаються єдиною країною в Європі, де дозволено вживати легкі наркотики. Маленький косячок тут можна вільно покурити в будь-якому кафешопі. Ці забігайлівки легко відрізнити за неймовірною кількістю антикварних люльок, грибочків і стебел коноплі на вітринах. Впадають у вічі завсідники цих закладів – люди-фантоми з відсутнім поглядом і сіро-зеленими обличчями. Кожен європейський наркоман вважає справою честі «відірватися» в Амстердамі. Підприємлива країна від цього лише багатіє.
Маючи дозвіл, коноплю можна вирощувати легально. Втім, ще дешевше зілля продається з-під поли на вулиці. Саме ця сировина і росте на підпільних плантаціях, до речі, обладнаних за останнім словом техніки – з сигналізацією та відеоспостереженням. Розташовуються вони, як правило, в гаражах, підвалах і на горищах. Природно, держава бореться з несанкціонованою торгівлею наркотиками, але, як відомо – попит народжує пропозицію. Через ризик подібна робота вважається найбільш високооплачуваною. Крім того, вона не важка – це вам не цибулю за трактором розсаджувати.
Паролем для набору робочої сили слугує характерний жест пальців, що нагадує ножиці. Адже саме за допомогою ножиць очищають м'які шишечки коноплі. Як правило, на таку роботу набирають уже перевірених, добре знайомих людей і відвозять їх на місце роботи в критому фургоні. Або зав'язують очі – щоб не запам'ятали дорогу. У новачка мало шансів потрапити на таку роботу. У разі викриття іноземцю загрожує обов'язкова депортація (за подібне заняття в Німеччині посадять до в'язниці, а в Таїланді винесуть смертний вирок). Господарів таких плантацій переслідує Інтерпол, поліція влаштовує у них обшуки, арештовує, штрафує. Але одного разу я сам був свідком того, що вже через два дні після розгрому плантації приїжджали ті ж «боси» і набирали нових працівників.
На жаль, існують цілі касти наших співвітчизників, які крім роботи «на марихуані» вже нічим іншим не займаються. Незважаючи на те, що за робітниками наглядають, багато хто примудряється винести кілька грамів – для себе або на продаж. Автору пощастило потрапити на одну з таких плантацій і поспостерігати, як висаджують розсаду і збирають урожай. До речі, збирають його через кожні 30-40 днів.
В одну з таких поїздок я навіть прихопив із собою фотоапарат і, скориставшись тим, що «бос» відлучився, сфотографував одну з таких «фабрик смерті» – прокинувся журналістський азарт. Ризик, звісно, був, бо в разі викриття нас могло чекати не лише позбавлення зарплати. А ось своїм «законним» правом задарма спробувати заборонений плід я так і не скористався.
Старий приймач за євро, одяг – задарма
Істинну суть місцевого менталітету можна зрозуміти на щорічних традиційних ярмарках – «кермишах», які приурочені до релігійних свят. Мабуть, саме тут можна побачити веселих і безшабашних голландців – у повсякденному житті вони стримані й небагатослівні. Підготовка до свята починається в п'ятницю після обіду. Вперше в житті спостерігав, як вулиці й тротуари справді миються з милом. «Кермиші» дуже люблять іноземці. Річ у тім, що тут за безцінь (від 1 євро) можна придбати старі речі: одяг, посуд, електротовари тощо. Наші співвітчизники намагаються роздобути одяг просто з тюків секонд-хенду, які сумлінні господарі виставляють біля дому для здачі в благодійні фонди.
А в будні дні голландці – приклад працездатності та витривалості. Працювати починають дуже рано – о шостій ранку. Через кожні дві-три години обов'язкова перерва, можна перекусити й перекурити. Для них цей час святий, іноді навіть здається, що якби сталася пожежа – ніхто й пальцем не поворухне. Будівельні та ремонтні роботи виконують, як і в нас, «шабашники». Тобто, маючи, наприклад, кваліфікацію маляра і знаючи місцеву технологію, можна заробляти до 70-100 євро на день.
Щоб знайти таку роботу, я користувався дуже простим методом. Трохи звикнувши до місцевого привітання, вирушав на промисел. Побачивши у дворі бетономішалку, підходив і просто пропонував свої послуги. Для тривалих пошуків бажано мати велосипед. До речі, самі голландці надають перевагу старим «фітцам» – виявляється, у них менше шансів бути вкраденими.
У країні досі відчувається ностальгія за місцевою валютою – гульденом. Кажуть, що євро збагатило багатих і розорило бідних. Втім, високий курс євровалюти дещо заспокоїв «датчів» (самоназва голландців). У магазинах все дуже дешево. На тиждень я витрачав на харчування лише 20-25 євро.
Відкриті вікна у світ
Голландці прикрашають живими квітами все, що тільки можна: будинки, огорожі, автобуси, вулиці й площі. А фасади будинків виглядають як справжні шедеври садово-паркового мистецтва: з декоративними деревами, фонтанами та водоспадами.
Всупереч поширеній точці зору, найбільш традиційною стравою голландців вважаються не сир, а картопляні брусочки – «потат» і малосольний оселедець – «херенк». Їх вживають разом із шматочком приправи (цибулі, огірочка) з лотків просто на вулиці, причому обов'язково руками. На фешенебельній набережній Гааги рибні забігайлівки тісно стоять одна біля одної протягом кілометра. І всюди повно народу. А знаменитий голландський сир частіше використовують як закуску, ним заправляють супи й салати.
Той, хто вперше побував у Голландії, обов'язково зверне увагу на те, що місцеві мешканці не зашторюють вікна. До цього свого часу голландців привчили іспанські інквізитори, які раніше володіли Нідерландами. Побоюючись змов, вони заборонили місцевим жителям закривати фіранки на вікнах. Про інквізицію давно забули, але звичка жити з відкритими вікнами залишилася. До речі, на сайті www.oknadok.ru можна обрати найякісніші вікна для свого житла!
Голландці ніби демонструють свою відкритість. Приємно, що тепер цією гостинністю користуються й наші співвітчизники. Шкода лише, що вивчати світ ми поки змушені, здебільшого, колекціонуючи мозолі на руках.
Михайло РОМАНЯК.
Спеціально для «Заграниці».